Українська Народна Республіка
держава на території теперішньої України (1917—1921), уряд в екзилі (1921—1992) / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:
Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про %D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0 %D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B0 %D0%A0%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B0?
Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини
Украї́нська Наро́дна Респу́бліка (УНР; в тодішній ортографії Українська Народня Республіка) — українська держава зі столицею в Києві, яка в 1917—1921 роках контролювала території центральної, східної та південної України. Постала на місці південно-західних губерній Російської імперії, населених переважно українцями[5]. До квітня 1918 року очолювалася Центральною Радою УНР на чолі з Михайлом Грушевським, після грудня 1918 року — Директорією УНР, яка усунула від влади Павла Скоропадського — гетьмана Української Держави.
Зовнішні відеофайли | |
---|---|
Історія Української державності 1917—1921 | |
Українська революція. Втрачена держава (2007) Частина І |
Проголошена 7 (20) листопада 1917 року, після більшовицького жовтневого перевороту, як автономна республіка у складі Російської республіки. 22 січня 1918 року, після початку українсько-радянської війни, проголошена незалежною державою.
Встановила дипломатичні відносини більш як з 20 країнами світу. До березня 1918 року мала міжнародну підтримку Німецької та Австро-Угорської імперій. Після поразки останніх в Першій світовій війні залишилась без їхньої допомоги.
У квітні 1918 року серед керівників Німецької імперії здобуває популярність Павло Скоропадський. 29 квітня 1918 року було здійснено державний переворот, внаслідок якого до влади прийшов гетьман Скоропадський та було встановлено Українську Державу замість УНР.
14 грудня 1918 року внаслідок антигетьманського повстання Директорією було відновлено УНР.
22 січня 1919 року УНР об'єдналася із Західноукраїнською Народною Республікою, яка постала в жовтні 1918 року внаслідок розпаду Австро-Угорської імперії після Першої світової війни.
1921 року територія республіки була розділена за результатами Ризького договору 1921 року між Польщею, з одного боку, та Радянською Росією й Українською СРР з другого.
Протягом 12 листопада 1920 — 22 серпня 1992 року уряд республіки перебував у вигнанні, а потім передав свої повноваження владі незалежної України[6].
За тогочасним правописом назва держави писалась як «Українська Народня Республіка»[7][8][9].
Події Першої світової війни послабили вплив режимів імперій на етнічних українців і в 1917—1920 роках повстало державне життя України зі столицею в Києві.
Автономія
Початок революції
23 лютого (8 березня) 1917 року в Петрограді, столиці Російської імперії, спалахнула Лютнева революція. 2 (15) березня 1917 року Микола II зрікся престолу, а на місці імперії виникла Російська республіка. У країні встановилося двовладдя. З одного боку замість старого центрального уряду постав Тимчасовий уряд. Він виступав за продовження Першої світової війни, примат приватної власності і демократизацію Росії за західним зразком. З іншого боку у регіонах сформувалися Ради робітничих і солдатських депутатів. Вони вимагали припинення війни, ліквідацію приватної власності, передачі землі селянам, встановлення соціалістичного ладу.
Російська революція стала імпульсом для розвитку українського національного руху. 4 (17) березня 1917 року в Києві була створена Українська Центральна Рада (УЦР) — представницький орган політичних і громадських організацій міста. 7 (20) березня 1917 року було обрано її керівний склад на чолі з істориком Михайлом Грушевським. 19 березня (1 квітня) 1917 року в Києві пройшла 100-тисячна українська маніфестація, на якій було висунуто вимогу національно-територіальної автономії для України. Цю ідею підтримали з'їзди українських партій — Товариства українських поступовців (25 (12) — 26 березня (13 квітня); майбутньої Української партії соціалістів-федералістів), Української партії соціалістів-революціонерів (4 (17) — 5 (18) квітня), Української соціал-демократичної робітничої партії (4 (17) — 5 (18) квітня). Паралельно з цим, протягом березня — квітня, в регіонах України йшов процес формування Рад.
6 (19) квітня — 8 (21) квітня 1917 року в Києві відбувся Всеукраїнський національний конгрес, на якому Центральна рада була перетворена на головний представницький орган політичних і громадських організацій України. Конгрес постановив добиватися національно-територіальної автономії українців у складі федеративної та демократичної Росії. Центральна Рада була поповнена депутатами від різних регіонів і суспільних класів, і стала виконувати функції тимчасового українського парламенту.
У травні 1917 року була заснована Українська демократично-хліборобська партія, що стояла на позиціях негайного проголошення незалежності України.
І Універсал
У травні Центральна Рада розпочала переговори з російським Тимчасовим урядом про визнання автономії України та визначення її кордонів. Проте українські вимоги були проігноровані. Через це 10 (23) червня 1917 року Центральна рада одноосібно прийняла І Універсал, який проголошував автономію України в складі Росії:
...Не відділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські збори (Сойм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські збори...[10] |
Універсал був оприлюднений на ІІ Всеукраїнському військовому з'їзді й здобув популярність Центральній раді. Остання сформувала 15 (28) червня 1917 року тимчасовий український уряд — Генеральний секретаріат, очолюваний Володимиром Винниченком. Він розпочав нові переговори з Тимчасовим урядом Росії щодо визнання самопроголошеної автономії.
ІІ Універсал
3 (16) липня 1917 року, в результаті складних переговорів з російською владою, Українська Центральна Рада прийняла ІІ Універсал, який скасовував автономію України, відкладаючи її проголошення до скликання Всеросійських установчих зборів:
Ми, Центральна рада, яка завжди стояла за те, щоб не одділяти Україну од Росії, щоб вкупі з усіма народами її прямувати до розвитку та добробуту всієї Росії і до єдності демократичних сил її... Вважаючи, що утворення краєвого органу Временного правительства на Україні забезпечує бажане наближення управління краєм до потреб місцевої людності в можливих до Учредительного зібрання межах, і визнаючи, що доля всіх народів Росії міцно зв’язана з загальними здобутками революції, ми рішуче ставимось проти замірів самовільного здійснення автономії України до Всеросійського Учредительного зібрання...[11] |
Домовленості Центральної Ради з Тимчасовим урядом були розцінені частиною українського суспільства як зрада. 4 (17) липня 1917 року, з метою проголошення незалежності України відбувся збройний виступ українізованих військових частин — 2-го українського полку імені Павла Полуботка. Акція була придушена російськими військовиками на прохання керівництва Центральної Ради.
4 (17) серпня 1917 року Тимчасовий уряд Росії видав інструкцію українському Генеральному секретаріатові, якою визначав його своїм представником в Україні. Під нагляд Генерального секретаріату передавалися Київська, Полтавська, Подільська, Волинська губернії, а також частина Чернігівської губернії без Стародубщини.
8 (21) вересня 1917 — 15 (28) вересня 1917 року за ініціативи Центральної Ради в Києві пройшов З'їзд народів Росії, який схвалив курс Центральної Ради на створення національно-територіальної автономії для українців та інших національностей у складі федеративної Росії. Одночасно з цим в українських регіонах йшов процес формування червоної гвардії і більшовизації Рад. Під впливом більшовиків вони прийняли резолюції щодо негайної передачі влади Радам.
ІІІ Універсал
25 жовтня (7 листопада) 1917 року в Петрограді стався переворот. Тимчасовий уряд Росії було повалено більшовиками на чолі з Володимиром Леніним. Вони сформували Раду народних комісарів Росії, що стала новим господарем країни. 26 жовтня (8 листопада) більшовики спробували захопити владу в Києві. В ході боїв між ними та прихильниками Тимчасового уряду, Українська Центральна Рада встановила свій контроль над містом. 7 (20) листопада 1917 року вона з власної ініціативи прийняла ІІІ Універсал, який проголошував заснування Української Народної Республіки як автономії в складі Російської держави:
…Віднині Україна стає Українською Народною Республікою. Не відділяючись від Російської Республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб уся Російська Республіка стала Федерацією рівних і вільних народів. До Установчих Зборів України вся власть творити лад на наших землях, давати закони й правити належить нам, Українській Центральній Раді, й нашому правительству – Генеральному Секретаріатові України...[12] |
До Української Народної Республіки входили території, населені переважно українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія без Криму[12]. Приєднання Курщини, Холмщини, Вороніжчини та інших територій з українським населенням мало вирішуватися шляхом переговорів[12]. Універсал проголошував широку програму соціальних реформ і містив обіцянку розпочати мирні переговори про вихід України з Першої світової війни.
12 (25) листопада 1917 року по всій Росії, включаючи Україну, пройшли вибори до Всеросійських установчих зборів. На загальних виборах перемогли есери і більшовики. В українських губерніях до 70 % голосів отримали українські есери та національні партії.
Незалежність
Перша українсько-радянська війна
Проголошення Української Народної Республіки викликало невдоволення більшовицького уряду Росії в Петрограді — Ради народних комісарів. В ніч з 29 листопада (11 грудня) на 30 листопада (12 грудня) 1917 року більшовики спробували підняти повстання у Києві проти Центральної Ради, але зазнали поразки. Українізовані частини роззброїли їхні загони й вислали з України. У відповідь 4 (14) грудня 1917 року офіційний Петроград висунув українському уряду ультиматум, вимагаючи припинити роззброєння і, фактично, здати владу. Одночасно з цим більшовики відкрили в Києві Всеукраїнський з'їзд рад, на якому планували заволодіти Центральною Радою шляхом переобрання її складу і керівництва. Попри тиск, 6 (19) грудня делегати з'їзду висловили підтримку чинній Центральній Раді і її курсу, проголошений ІІІ Універсалом, а 7 (20) грудня сама Центральна Рада відхилила ультиматум. Плани більшовицького керівництва були зруйновані й воно розпочало відкриту агресію проти УНР.
9 (22) грудня 1917 року червоногвардійські загони під командуванням Володимира Антонова-Овсієнка, надіслані російським урядом, окупували український Харків. 11 (24) грудня року більшовики відкрили у завойованому місті альтернативний Всеукраїнський з'їзд рад, що проголосив утворення Радянської Української Народної Республіки зі столицею у Харкові як автономії радянської Росії. 17 (30) грудня 1917 року керівний орган цього утворення — Центральний виконавчий комітет на чолі з Юхимом Медведєвим — видав маніфест про скинення влади Центральної Ради, скасував заборону на вивіз українського хліба до Росії, встановлену українським урядом, і офіційно закликав Раду народних комісарів на допомогу. 25 грудня 1917 (7 січня 1918) року 30-тисячна російська більшовицька армія розпочала загальний наступ на Київ.
IV Універсал
Після окупації більшовиками Харкова, 11 (24) грудня 1917 року, український уряд звернувся до міжнародної спільноти з нотою, в якій заявив, що здійснюватиме міжнародні відносини незалежно від Росії. 28 грудня 1917 (10 січня 1918) року Українська делегація, очолювана Всеволодом Голубовичем, а згодом Олександром Севрюком, приєдналася до мирних переговорів у Брест-Литовську, що велися між країнами Четверного союзу та більшовиками. Українці домагалися закінчення Першої світової війни на українській ділянці фронту. Також обговорювалося питання про входження Галичини, Буковини, Закарпаття, Холмщини й Підляшшя до складу Української Народної Республіки, або утворення з цих земель національно-територіальної автономії у складі Австро-Угорщини.
Через ворожу політику російського керівництва щодо України, 9 (22) січня 1918 року Центральна рада прийняла IV Універсал. Він проголошував незалежність Української Народної Республіки від Росії і закликав українців на боротьбу з більшовиками:
Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу...всіх громадян самостійної Української Народної Республіки кличемо непохитно стояти на сторожі добутої волі та прав нашого народу і всіма силами боронити свою долю від усіх ворогів селянсько-робітничої самостійної Республіки Української[13]. |
Берестейський мир
27 січня 1918 (9 лютого 1918) року УНР з одного боку, та Німецька імперія, Австро-Угорщина, Османська імперія і Болгарське царство з другого, уклали сепаратний Брест-Литовський мирний договір, Україна визнавалася незалежною державою в кордонах окресленими ІІІ Універсалом. Делегації Німеччини та Австро-Угорщини погодилися на приєднання до неї Холмщини і Підляшшя, а також утворення в Галичині, Буковині та Закарпатті окремого коронного краю. Країни Четверного союзу обіцяли надати уряду Української Народної Республіки військову допомогу у війні з російськими більшовиками за умови постачання продовольства Німеччині та Австро-Угорщині: 60 млн пудів хліба, 2,75 млн пудів м'яса, 400 млн яєць й іншої сільськогосподарської продукції.
- 29.01.1918—04.02.1918 — Січневе повстання 1918.
- 29.01.1918/30.01.1918 — Бій під Крутами.
- 08.02.1918 — Взяття Києва військами Муравйова.
- 09.02.1918 — Українська Центральна Рада підписала Берестейський договір, яким Україну як незалежну державу було визнано державами Четверного союзу та РРФСР Радянська Росія повинна була негайно вивести свої війська з УНР, припинити будь-яку агітацію і пропаганду проти уряду і громад, установ УНР, укласти з нею мирний договіроку В порушення домовленостей з РРФСР у березні у Харкові проголошується створення сателітної УСРР В той же день Центральна Рада була евакуйована із захопленого більшовиками Києва. Німецько-австрійські окупаційні сили, на введення яких у тому же договорі погодилась Центральна Рада, швидко вигнали Військові формування УСРР за кордони, встановлені договором.
- 03.1918 — Вступ німецької армії до Києва 1918
- 03.1918—11.1918 — Контроль австро-німецьких військ над територією України.
- 13.04.1918—25.04.1918 — Кримська операція.
- 20.02.1918 — Законодавча Рада Самостійної Кубанської Народної Республіки ухвалила резолюцію про прилучення Кубані на федеративних засадах до УНР
- 29.04.1918 — Гетьманський переворот 1918. За гетьманського уряду назву УНР було замінено назвою Українська Держава, Українську Центральну Раду розпущено.
Реставрація
- 14.12.1918 — Антигетьманське повстання 1918. За Директорії відновлено назву УНР Трохи до цього німецько-австрійська окупація скінчилася внаслідок поразки цих держав у Першій світовій війні. Після цього розгорнулася друга україно-російська війна між урядами Радянської Росії та Директорією УНР
- 18.01.1919—21.01.1920 — Делегація УНР бере участь у Паризькій мирній конференції Антанти, яка вирішує майбутнє спірних земель європейських держав, що програли у Першій світовій війні. УНР намагалась отримати міжнародне визнання, але це суперечило позиції Великої Британії, що підтримувала ідею «єдиної та неподільної Росії», та Франції, що намагалася посилити Польщу за рахунок західноукраїнських земель для того, щоб припинити просування на Захід більшовизму. Певні побоювання західних держав були пов'язані з неспроможністю УНР організувати велику регулярну армію та поширенням соціалістичних ідей у стані керівництва. УНР не було офіційно визнано, натомість Польща отримала масштабну військову допомогу, яка частково була задіяна проти Української галицької армії.
- 22.01.1919 — внаслідок договору між керівництвом УНР та ЗУНР, юрисдикція УНР поширена також на західні українські землі колишньої Австро-Угорщини (Акт Злуки), хоча уряд ЗУНР (ЗОУНР) продовжував автономно існувати. Через декілька місяців потому внаслідок постійних конфліктів з Польщею, РРФСР, Румунією, а також білогвардійцями та махновцями, територія, що контролювалася УНР, становила невеликий район навколо Кам'янця-Подільського (трикутник смерті).
- 23.01.1919 — розпочав роботу Трудовий конгрес України — вищий тимчасовий законодавчий орган Української Народної Республіки у період Директорії УНР
- 23.01.1919 — Трудовий конгрес України затвердив ухвалу Української Національної Ради ЗУНР та Універсал Директорії УНР про об'єднання УНР і ЗУНР в одну державу.
- 28.01.1919 — делегати ТКУ схвалили текст резолюції про владу, внесеної Сергієм Бачинським (узгоджений з делегацією ЗО УНР, більшістю фракції УПСР та Селянської спілки) як проєкт тимчасової конституції України. У цьому документі оголошувалось про вимушене тимчасове припинення діяльності Конгресу через наступ російських військ на Київ. До наступної сесії Конгресу верховна влада і оборона держави доручались Директорії УНР, доповненої представником від Наддністрянської України (Галичини, Буковини і Закарпаття; до складу Директорії увійшов Президент УНРади ЗУНР Є. Петрушевич). Закони, видані Директорією УНР, мали затверджуватись найближчою сесією Трудового конгресу. Виконавча влада мала належати Раді народних міністрів, яка призначалася Директорією і була підзвітна Трудовому конгресу (на час перерви засідань Директорії УНР). Окремо в універсалі підкреслено потребу негайної всенародної боротьби за самостійну УНР проти інтервенції радянської Росії. ТКУ затвердив Універсал «До українського народу», ноту «До народів світу», в якій заявлено право українського народу бути представленим на Паризькій мирній конференції 1919—1921, та протест проти російського більшовицького наступу на Україну, відозву до армії УНР.
- 01.02.1919 — Літківський бій.
- 05.02.1919 — Взяття Києва Червоною Армією 1919.
- 30.08.1919 — українська армія визволила Київ, водночас зі сходу до якого просувається Добровольча армія генерала Денікіна. Спроба домовитись щодо спільних узгоджених дій УНР та Білої Росії проти більшовиків не вдалася через великодержавницьку шовіністичну позицію білого генералітету та офіцерства[14]. Армія УНР була змушена обороняти підконтрольну їй територію України від наступу військ білих росіян і врешті-решт зазнала поразки, а Добровольча армія розгорнула невдалий наступ на Москву, який завершився повною поразкою білого руху та подальшим відступом Добровольчої армії до Криму.
Взимку 1919 війська Червоної армії взяли під контроль переважну частину території Наддніпрянської України.
- Під тиском обставин, для того, щоб мати союзника в боротьбі з більшовиками, прагнучи встановити відносини з Річчю Посполитою, 2 грудня 1919 року через дипмісію у Варшаві уряд УНР на чолі з Андрієм Лівицьким підписав декларацію щодо західних кордонів країни з польським урядом, за яким Східна Галичина тимчасово входила до складу Польщі, остаточне вирішення питання кордону на Волині покладалось на Мирову конференцію в Парижі[15].
- Денонсація Акту Злуки[16].
На підконтрольній території відновлено УСРР, що стала формально незалежною державою.
- 12—31 травня 1920 року провадилася мобілізація в Могилівському, Ямпільському та частині Ново-Ушицького повіту — до Дієвої армії УНР На 1 червня вона нараховувала 955 старшин та 8180 козаків[17].
Окупація, еміграція керівників
Нині представники Росії відверто визнають, що проголошена 22 січня 1918 року незалежна Українська Народна Республіка була завойована Червоною армією у 1920 році[18].
- 25.04.1920 — УНР укладає військовий союз з Польщею, за умови поновлення самостійної української держави (без Галичини, яка повинна була увійти до Польщі на правах автономії), після чого починається спільний широкий наступ проти Червоної Армії. У квітні було взято Київ, але вже до серпня наступ повністю відбито і війська Червоної Армії відкинули польські війська під Варшаву. Фактичне існування УНР на українських землях було припинено. Директорія й уряд УНР виїхали у еміграцію до Польщі, яка надавала їм фінансову підтримку (див. Екзильний уряд УНР).
- 18.03.1921 — Після «дива на Віслі» і катастрофи Червоної Армії РРФСР, УСРР й Польща підписали Ризький мирний договір, згідно з яким територія України розділялася річкою Збруч. Уряд УНР не був допущений до переговорів. Незабаром уряд ЗУНР також було формально розпущено.
- Другий зимовий похід.
- Холодноярська Республіка.
Відновлення структур УНР під час Другої світової війни
На території Польщі в Західній Україні лишалося багато колишніх вояків УНР, що активно займалися вихованням молоді в патріотичному руслі. Одним з таких молодих прихильників був Тарас Бульба-Боровець, що заснував підпільну молодіжну організацію Українське національне відродження. За свою діяльність був направлений у польський концентраційний табір «Береза Картузька». Після початку другої світової війни — він заручається підтримкою президента УНР в екзилі Лівицького Андрія переходить німецько-радянський кордон і починає організацію військових загонів УПА на базі своїх контактів в Україні. Після нападу Рейху на СРСР — разом з білоруськими партизанами захоплює Олевськ та проголошує Олевську Республіку, підпорядковану уряду УНР Через вимогу німців виконувати їхні накази, розформовують цивільну адміністрацію в Олевську та переходять до партизанської війни.
Бульба-Боровець виступав різко проти намагань Бандери проголостити свою державу у 1941, оскільки вважав, що «починаючи від 22.01.1918 року ніхто не має потреби проголошувати українську суверенну державу, бо це Україна вже раз зробила і легітимний уряд тієї держави не припинив своєї політичної діяльности, як екзильний уряд окупованої ворогом країни. Може бути мова тільки про відновлення тієї держави.». Також він не сприймав однопартійності та вождизму ОУН[19].
УПА в документах, які видавав Бульба-Боровець, називалася збройними силами УНР[20].
Уряд в еміграції
- 1939—1940 — уряд УНР переїхав до Франції.
- 1947—1992 — створена і діяла Українська Національна Рада як передпарламент екзильного Державного Центру УНР, що продовжив традиції самостійного республіканського уряду України.
- 22.08.1992 — Президент УНР в екзилі Микола Плав'юк передав грамоту Державного Центру УНР Президентові України Леоніду Кравчуку, що Українська Незалежна Держава, проголошена 24 серпня 1991 року, є правонаступницею Української Народної Республіки (УНР).
На німецькій інфографіці від 1918 року, без територій ЗУНР, населення УНР оцінювалося у 40 мільйонів.[4]
У інфографіці від Юрія Гасенка та Степана Рудницького 1920 року Українська Народна Республіка (включаючи Західну, Кримську, Кубанську республіки) складала близько 50,32 мільйона осіб. Серед країн Європи, за площею вона поступалася тільки Росії, а за населенням — Росії та Німеччині.[3]
- Німецька інфографіка без територій ЗУНР, 1918.
- Інфографіка Юрія Гасенка та Степана Рудницького, 1920
Цей розділ статті ще не написано. |