Мартинець Михайло Петрович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мартинець.

Миха́йло Петро́вич Мартинéць (* 1859, Солотвин — 8 червня 1919, Луквиця (Присліп) (нині Богородчанський район Івано-Франківської області) — міністр земельних справ (Державний секретар) ЗУНР.

Мартинець Михайло Петрович
Михайло Петрович Мартинець
Народився	1859(1859) Солотвин, Королівство Галичини і Володимирії
Помер	8 червня 1919(1919-06-08) біля с. Погар ·розстріляний польськими військами
Поховання	Луквиця (Присліп)
Країна	Австро-Угорщина →  ЗУНР ЗУНР
Національність	українець
Діяльність	інженер лісівництва, боротьба з розливами річок
Відомий завдяки	міністр земельних справ Земельного секретаріату ЗУНР
Alma mater	Львівський політехнічний університет, Віденський університет
Знання мов	українська, латина, німецька і польська
Конфесія	греко-католик

Життєпис

Закінчив Львівський політехнічний та Віденський університет, інженер лісівництва. В 1900—1914 роках працював при міністерстві керівником відділу регуляції гірських потоків у Галичині з центром служби у Самборі. Випустив монографію про методи боротьби з розливами гірських річок. За заслуги призначений радником Віденського імператорського двору. В 1916—1918 роках працював керівником Централі відбудови краю у Львові.

Брав активну участь у Листопадових подіях. 12 листопада 1918 на засіданні УНРади з пропозиції Голови Державного Секретаріату ЗУНР Костя Левицького призначений заступником державного секретаря публічних робіт.

У грудні 1918 року інженер Мартинець призначений Державним секретарем земельних справ ЗУНР, працював над законом про земельну реформу в комісії під головуванням Л. Бачинського. Йому підпорядковувалися «рільничі референти» при державних повітових комісаріатах.

19 січня 1919 року видано спільний обіжник секретаріату земельних та внутрішніх справ (Іван Макух) щодо організації роботи в повітах повітовими комісарами.

21 лютого видається спільне розпорядження секретаріатів земельних та внутрішніх справ «Про примусове використання землі в 1919 р.» — всі придатні для обробітку землі мали бути оброблені.

7 березня земельна комісія УНРади ухвалює проект закону «Основи земельної реформи», серед розробників якого був Мартинець, та доручає доопрацювати вибраному комітету — голова Л. Бачинський, члени комісії — Мартин Королюк, Роман Перфецький, Лев Петрушевич, І. Попович, о. Платонід Філяс.

14 квітня після тривалих дебатів ухвалюється з 23 параграфів закон ЗУНР про земельну реформу з зобов'язанням доопрацювати його в умовах мирного часу.

Влітку 1919 р. при відступі намагався перейти в Чехословаччину, схоплений в Прислопі польськими вояками на чолі з польським поручником 6 компанії 30 полку піхоти Підвисоцьким, і разом із десятьма співробітниками міністерства, розстріляний розривними кулями без суду (разом із зятем — адвокатським кандидатом В. Падохом, Ріпецьким Всеволодом, І. Сілецьким і його сином Степаном) біля с. Погар.^[1] Похований 12 червня 1919 року в Луквиці.

1999 року на могилі в Луквиці встановлений пам'ятник.