Німецьке цивільне уложення
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Німецьке цивільне уложення (нім. Bürgerliches Gesetzbuch, BGB, більш точний переклад — Цивільний кодекс) — найбільший і основний закон Німеччини, який регулює цивільні правовідносини. Розроблено і прийнято в кайзерівську епоху, наприкінці «юридичного століття», діє зі змінами та доповненнями аж до теперішнього часу. Відповідно до принципів пандектної системи складається з п'яти книг (загальна частина, зобов'язальне право, речове право, сімейне право, спадкове право); вступний закон до уложення вже в початковій редакції містив норми міжнародного приватного права. Кодекс налічує більше 2 тисяч статей, іменованих параграфами. Відзначається високим ступенем точності, розробленості і вичерпною повнотою правових норм і в той же час складною та абстрактною мовою.
Німецьке цивільне уложення є наймасштабнішою кодифікацією цивільного права кінця XIX століття. Створення цього кодексу було в числі вимог німецького національного руху, а вихідним пунктом для його розробки стало прагнення уніфікувати і спростити чинне право, усунувши роздробленість чинних у німецьких державах правових систем, що гальмувала розвиток оберту. Одним з головних джерел, використаних при укладанні уложення, стала фундаментальна наукова теорія цивільного права, створена Бернгардом Віндшейдом та іншими правознавцями-пандектистами. Будучи видатним досягненням цивілістської думки Нового часу і кроком уперед в правовому регулюванні капіталістичних відносин, значно вплинув на приватне право ряду держав континентальної Європи, Японії, Росії та інших країн, а його юридична досконалість набула широкого визнання серед вчених.