![cover image](https://wikiwandv2-19431.kxcdn.com/_next/image?url=https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/a/a4/Atlas_Van_der_Hagen-KW1049B11_004-A_NEW_MAP_OF_THE_KINGDOME_of_ENGLAND%252C_Representing_the_Princedome_of_WALES%252C_and_other_PROVINCES%252C_CITIES%252C_MARKET_TOWNS%252C_with_the_ROADS_from_TOWN_to_TOWN.jpeg/640px-thumbnail.jpeg&w=640&q=50)
Римське завоювання Британії
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Римське завоювання Британії — тривалий і поступовий процес підкорення римлянами кельтських племен та їхніх державних утворень в Британії, який фактично розпочався в 43 році н. е. за імператора Клавдія з військової кампанії під орудою Авла Плавція, призначеного згодом губернатором Британії. Тогочасна Велика Британія неодноразово зазнавала вторгнень з боку Римської республіки та Римської імперії. Перші торговельні контакти та дипломатичні стосунки з Британією були встановлені римлянами ще під час експедицій Юлія Цезаря в 55 та 54 році до н. е. Економічний та культурний вплив стародавнього Риму суттєво дався взнаки вже на розвиткові Британії часів пізньої до-римської Залізної доби, особливо на півдні.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/8/89/England_Celtic_tribes_-_South.png/320px-England_Celtic_tribes_-_South.png)
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/32/Roman.Britain.campaigns.43.to.84.jpg/640px-Roman.Britain.campaigns.43.to.84.jpg)
Між 55 до н. е., вторгненням Юлія Цезаря, та 43 н. е. в стосунках між королівствами Британії та Римською імперію існував status quo: Британія була сателітом Риму, сплачуючи данину, Рим натомість утримував британських заручників. Октавіан Август тричі планував військове вторгнення в Британію — в 34 р. до н. е., 27 р. до н. е. та в 25 р. до н. е. У перший та третій рази вторгнення були скасовані через внутрішні події в імперії, у другий — завдяки поступливості британців, які, як видавалося, пристали на вимоги римлян[1]. Згідно з «Діяннями божественного Августа», два британських королі, Дубновеллаун та Тінкомар, втекли до Риму як прохачі.[2] Географія Страбона, написана в цей період, стверджує, що Британія сплачувала більше мита, ніж могло би бути стягнено податків в разі її завоювання.[3]
У 40-х роках до н. е. політична ситуація в Британії набула нестабільного характеру. Катувеллауни стали найпотужнішим королівством на південному сході Британії, взявши гору над триновантами та захопивши їхню столицю Камулодун (Колчестер), а також, під орудою нащадків Коммія, колишнього союзника Юлія Цезаря, почали тиснути на своїх сусідів атребатів.
Імператор Калігула планував вторгнення в Британію в 40 н. е., проте ця кампанія виявилися насправді фарсом: згідно з Життям дванадцяти цезарів Светонія, він вишикував свої війська в бойову колону перед Ла-Маншем та наказав їм атакувати воду. Потому він змусив вояків збирати мушлі, називаючи їх «океанською здобиччю, для доставки в Капітолій та Палатин».[4] Одна з гіпотез припускає, що це мало би бути знущальним покаранням для солдатів за їхній заколот. У будь-якому разі, ця спроба «завоювання» стала в пригоді, підготувавши війська та інфраструктуру для вторгнення Клавдія трьома роками пізніше (так, наприклад, Калігулою було споруджено маяк в Булоні).