Тернопільська область
адміністративно-теріторіальна одиниця першого рівня на заході України / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:
Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Тернопільська область?
Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини
Терно́пільська о́бласть (неофіційно — Терно́пільщина, Тернопі́лля) — область України з центром у місті Тернопіль. Розташована на Подільській височині, південна межа області проходить по річці Дністер, східна — по Збручу. Займає східну частину Галичини, частину південної Волині та частину Західного Поділля.
Тернопільська область | |
---|---|
Герб Тернопільської області | Прапор Тернопільської області |
Основні дані | |
Прізвисько: | Тернопі́лля, Терно́пільщина, Галичина |
Країна: | Україна |
Утворена: | 4 грудня 1939 року[1] |
Код КАТОТТГ: | UA61000000000060328 |
Населення: | 1 021 713 |
Площа: | 13 823 км² |
Густота населення: | 73,86 осіб/км² |
Телефонні коди: | +380-35 |
Обласний центр: | Тернопіль |
Райони: | 3 |
Громади: | 55 |
Міста: обласного значення |
4 16 |
Смт: | 17 |
Села: | 1021 |
Селища: | 1 |
Селищні ради: | 17 |
Сільські ради: | 580 |
Номери автомобілів: | BO, НО, ХО, ЕО |
Інтернет-домени: | ternopil.ua; te.ua |
Обласна влада | |
Рада: | Тернопільська обласна рада |
Голова ради: | Головко Михайло Йосифович |
Голова ОДА: | Труш Володимир Любомирович[3] |
Вебсторінка: | Тернопільська ОДА Тернопільська облрада |
Адреса: | вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль, Тернопільська область, 46021 |
Мапа | |
Тернопільська область у Вікісховищі |
На території області розташована найдовша у світі карстова печера Оптимістична завдовжки 267 кілометрів, а також одне з «Семи природних чудес України» — Дністровський каньйон. Також Тернопільщина відома Почаївською лаврою, чудотворною Іконою Божої Матері у Зарваниці та Зарваницьким духовним центром. За кількістю замків (34) Тернопільщина займає перше місце в Україні[4]
До складу області входить 3 райони: Кременецький, Тернопільський, Чортківський.
Площа — 13823 км² (2,28 % території України), населення — 1 065 709 осіб (за оцінкою на 1 січня 2016, 2,46 % мешканців України[5]). Область налічує 18 міст. Згідно з переписом населення 2001 року, абсолютна більшість мешканців області (97,8 %) — українці. Серед національних меншин — росіяни, поляки, білоруси, молдовани та євреї. Тернопільщина — найбільш україномовна область у країні, 2001 року 98,8 % населення визнали своєю рідною мовою українську[6].
До найважливіших галузей народного господарства області належать сільське господарство та промисловість (зокрема харчова, легка, машинобудівна та інші), перспективна для розвитку — туристична галузь. У квітні 2010 року в Тауразькому повіті Литви створено Товариство друзів Тернополя, яке покликане сприяти поглибленню регіонального співробітництва з Тернопільщиною[7].
Географічне розташування
Тернопільська область займає західну частину Подільського плато, межуючи на півночі з Рівненською, на півдні з Чернівецькою, на південному заході з Івано-Франківською, на заході з Львівською, а на сході — з Хмельницькою областями України. Тернопільщина, хоч і розташована поблизу українського кордону з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою, власних наземних кордонів з сусідніми державами не має, як і не має виходу до моря.
Площа Тернопільської області — 13,8 тис. км², що трішки більше за площу Чорногорії, що становить 2,3 % території України. За цим показником займає 23-тє місце серед інших регіонів України (меншими є тільки Закарпатська та Чернівецька області). За конфігурацією території Тернопільська область нагадує трикутник з основою на сході та вершиною — на заході. Протяжність із півночі на південь становить 195 км, а з заходу на схід — 129 км.
Крайня північна точка області — село Переморівка — розташована в Кременецькому районі та має координати 50°13′ пн. ш. 26°12′ сх. д. Крайня південна точка — село Білівці Чортківського району з координатами 48°31′ пн. ш. 26°21′ сх. д. Крайня західна точка — село Шайбівка — розташована в Тернопільському районі з координатами 49°32′ пн. ш. 24°42′ сх. д.. За іншими даними, село Дуляби. Крайня східна точка — село Окопи Чортківського району з координатами 48°32′ пн. ш. 26°24′ сх. д.
Рельєф та водойми
Тернопільська область посідає західну частину Подільської височини. Рельєф її рівнинний. Більша частина поверхні області (на південь від Товтрів) має нахил з півночі на південь. Решта її території нахилена у північно-східному напрямку. Абсолютні висоти коливаються від 443 метрів (гора Попелиха біля села Мечищів Тернопільського району) до 116 метрів (у місці впадіння річки Збруч у Дністер).
На території області можна виділити кілька рельєфних структур:
- Тернопільське плато — займає центральну частину області. Поділене долинами Серету, Гнізної та Стрипи. Це найбільш рівнинна ділянка області. На півночі — висоти 80—400 метрів, на півдні — 300—350 метрів[8].
- Опілля (Бережанський горбогірний лісовий район) — розміщене в західній частині області. Це найбільш підійнята і розчленована територія області. Відносні висоти досягають 200 метрів. Тут розташована гора Попелиха заввишки 443 метри — найвища точка Тернопільщини[9].
- Кременецькі гори (Кременецьке горбогір'я) — розташовані в північній частині області. Їхній північний схил є крутим, а південний — більш пологим. Горби підіймаються до 190 метрів і мають вигляд гір-останців. Це — гори Бона, яка є найвищою (408 метрів), Божа, Дівочі скелі, Скелі Словацького та інші. У пониженнях є значна кількість ярів та балок[10].
- Товтровий кряж (Медобори) — простягається з північного заходу на південний схід від сіл Чорний Ліс і Загір'я до містечка Гусятин. Цей колишній бар'єрний риф складається з вапняків, які підіймаються на поверхню на 50—60 метрів[11]. Тут трапляється карст. Основні гори: Крайній Камінь (431 м), Зембова, Сабариха, Скала (417 м), Гостра Могила (398 м), Вікно, Богит (417 м). Найвища вершина — гора Нижній Камінь (Крайній Камінь) (431 м).
- Авратинська височина — розташована між Медоборами і Кременецькими горами. Поверхня її слабохвиляста. Абсолютні висоти досягають 350 метрів[12].
- Мале Полісся — розташоване у північно-західній частині області. Рельєф плоский. Висоти становлять 210—250 метрів. На формування рельєфу помітний вплив льодовика[13] або неотектонічної активності[14]. У долинах річок поширене значне заболочення[15].
- Придністровська рівнина — займає південну частину області і є найбільш зниженою її ділянкою. Розчленована каньйоноподібними долинами річок. Трапляються яри й балки. Поширені карстові форми рельєфу, серед яких озера та печери, що належать до найдовших в Європі[16].
Найдовші печери Тернопільщини | |
---|---|
Оптимістична печера | 240,5 км |
Озерна | 134 км |
Млинки | 45,7 км |
Кришталева | 23 км |
Вертеба | 9 км |
Славка | 9 км |
Угринь | 2,1 км |
Ювілейна | 1,6 км |
Нагірянська | 1,1 км |
Територією Тернопільської області протікає 1401 річка, зокрема 120 завдовжки понад 10 км, загальною довжиною — 6066 км, є 26 водосховищ загальною площею водного дзеркала 3579 га, об'ємом води 81,2 млн м³, і 886 ставків загальною площею водного дзеркала 5627 га, об'ємом води 58,8 млн м³[17]. Річки Тернопільщини належать до басейну Дністра (Золота Липа, Коропець, Стрипа, Джурин, Серет, Нічлава, Збруч) і Прип'яті (Горинь, Іква, Вілія) у кількісному співвідношенні 4/5 до 1/5[18]. Річки басейну Дністра мають глибоко врізані річкові долини, а річки басейну Прип'яті — широкі та заболочені долини.
Клімат
Клімат Тернопільщини є помірно континентальним, з теплим вологим літом і м'якою зимою. Середня температура повітря коливається від −5 °C в січні до +19 °C в липні. Найвищі показники середньої температури повітря у липні характерні для південної частини області (+18,8 °С), найнижчі — для західної та центральної частин (+18 — +18,5 °С). У січні температура повітря у центральній частині нижча (-5,4 °С) від температури в інших частинах області, що зумовлено тим, що це найвища, безліса частина височини. Вітри (найчастіше північно-західні та південно-західні, найменше — північні та південні) характерні для всіх пір року, особливо для літа. Активна циклонна діяльність зумовлює велику кількість опадів, яка в середньому за рік становить 520—600 мм. Влітку часто бувають зливи, нерідко — грози, іноді — град. Сніговий покрив — від 2-ї половини грудня до початку березня. Товщина — 8—10 см, максимуму досягає у 2-й декаді лютого[19].
В області виділяють три кліматичні регіони — надмірно зволожений Північний, Центральний (Холодне Поділля) з найкоротшим літом, найкоротшим безморозним періодом і найбільшою кількістю днів зі сніговим покривом та Південний (Тепле Поділля), для якого характерні найдовший безморозний період і раннє настання весни. З огляду на агрокліматичне районування, Тернопільщина належить до вологої, помірно теплої зони; основна частина території — до підзони достатнього зволоження ґрунту (гідротермічний коефіцієнт — 2,0—1,3, сума температур у градусах — 2400—2600) і лише південна частина (Борщівський і Заліщицький райони) — до Передкарпатського вологого, теплого району (гідротермічний коефіцієнт — 1,6—1,3, сума температур — 2400—2600)[20].
Флора і фауна
207 / 1368 |
Рослинний і тваринний світ краю представлений лісовими та степовими видами, позаяк область розташована в лісостеповій зоні. У Тернопільській області росте близько 1200 видів вищих спорових і насінних рослин. Загальна площа лісового фонду Тернопільської області становить 199,3 тис. га, тобто 13,8 % території області[21] (12-та в Україні[22]). На Тернопільщині зустрічаються рослини-релікти бруслина карликова, молочай багатобарвний, осока біла, осока низька, хвощ великий тощо[23].
В області зареєстровано 412 видів хребетних тварин, які належать до 242 родів, 97 родин, 37 рядів і 6 класів. Окремі класи нараховують: круглороті — 1 вид, риби — 45, земноводні — 11, плазуни — 10, птахи — 283, ссавці — 62. До Червоної книги України занесені: із ссавців — кіт лісовий, горностай, борсук, тхір степовий, рись, видра річкова, кутора мала та інші; птахів — беркут, лелека чорний, шуліка рудий, орлан-білохвіст, скопа, змієїд, пугач звичайний та інші; плазунів — мідянка, полоз лісовий та інші; риб — чечуга, вирезуб[24]. На територіях та об'єктах природно-заповідного фонду Тернопільщини, який займає 8,73 % всієї території області, охороняється 168 рідкісних, вразливих ти зникаючих видів рослин та 169 видів тварин[25]. Найважливіші заповідні території — заповідник «Медобори», національний парк «Кременецькі гори», заказники державного значення Касперівський ландшафтний, лісовий Дача Галілея, Серетський гідрологічний, Чистилівський орнітологічний, Гермаківський та Хоростківський дендропарки та інші.
Природні ресурси
Мінеральні ресурси Тернопільської області представлені кількома видами будівельної сировини, покладами цінних мінеральних вод і торфу. Найкраще розвідані запаси вапняків для випалювання вапна (понад 182 млн т.), сировини для цукрової промисловості[26] (вапняки — понад 101 млн т.), для виготовлення цементу (понад 97 млн т.)[27], камінь будівельний (понад 94 млн т.), а також сировина для грубої та будівельної кераміки (глини, суглинки, пісок будівельний). Є незначні запаси торфу (всього 78 родовищ), гіпсів та ангідритів, вапняків для меліорації, будівельної крейди, каменю облицювального і пиляного, сировини для керамзиту й аглопориту, скляної промисловості.
На Тернопільщині є поклади мінеральних вод типу «Нафтуся», сульфідних вод. Відомі також виходи бромних вод, хлоридно-натрієві розсоли, води без специфічних компонентів, природні столові води[28].
Поклади бурого вугілля в області належать до Кременецького району Північно-Подільської буровугільної площі. Район об'єднує ряд родовищ у Кременецькому (Ридомиль-Дзвиняцьке, Шумське, Почаївське і Майдан-Антонівецьке, у 1946–1950 роках розробляли шахти тресту «Львіввугілля») та Тернопільському районах[29]. 1960 року відкрито родовище самородної сірки поблизу села Конопківка, проте її запаси незначні[30]. Усього в області розвідано 257 родовищ, із них 97 розробляють.
Рік | Число осіб, тис. (% України) |
---|---|
1940 | 1433,6 (3,54%) |
1959 | ↓1085,6 (↓2,59%) |
1970 | ↑1152,6 (↓2,45%) |
1979 | ↑1163,1 (↓2,33%) |
1989 | ↑1168,9 (↓2,26%) |
1993 | ↑1180,3 (↓2,26%) |
2003 | ↓1134,2 (↑2,36%) |
2013 | ↓1076,9 (↑2,36%) |
Станом на 1 січня 2017 року населення області становило 1 059 192 особи, в тому числі міське — 473 632 осіб, сільське — 585 560 осіб. Отже, Тернопільщина є однією з 5 областей України, де сільське населення перевищує міське[31]. Природний рух населення 2012 року проти 2011 року характеризувався зростанням як народжуваності (на 238 дітей) так і смертності (на 9 осіб)[32]. За кількістю жителів Тернопільська область посідає 21 місце з-поміж 27 регіонів України[33]. За густотою населення (76,63 особи/км², 1 січня 2017[34]) — 9-та серед областей України. Станом на березень 2023 року з 24 лютого 2022 року велика кількість мешканців східніших областей переїхала на Тернопільщину у зв'язку із повномасштабним вторгненням росії в Україну, і так як кількість переселенців в області не є сталою, точні підрахунки наразі навряд чи можливі.
Національний склад
Згідно з останнім переписом населення України 2001 року в Тернопільській області абсолютна більшість мешканців — 97,81 % — українці. За цим відсотком область посідає перше місце серед регіонів України. Найбільшими національними меншинами є росіяни (1,25 %) та поляки (0,34 %). Решта національностей представлена менше, ніж 1000 особами[35]. В історичній ретроспективі національний і кількісний склад населення Тернопільщини суттєво різниться. Згідно з останнім довоєнним переписом населення 1931 року з 1,6 млн осіб, котрі мешкали в Тернопільському воєводстві, 879,6 тис. (54,8 %) були українцями, 586,6 тис. (36,6 %) — поляками, 134,1 тис. (8,4 %) — євреями, серед інших 0,2 % були німці, чехи, молдовани та вірмени[36]. Після окупації Польщі Радянським Союзом, Голокосту, масових депортацій українців Закерзоння та індустріалізації повоєнного періоду, котра супроводжувалася імміграцією росіян та уродженців Східної України, національний склад суттєво змінився. Зокрема, на Тернопільщині опинилося близько 170 тисяч переселенців з Лемківщини, Надсяння, Підляшшя та Холмщини[37].
Мова
Рідна мова населення області за результатами переписів, %[38][39][40][41]
1959 | 1970 | 1989 | 2001 | |
---|---|---|---|---|
українська | 94,6 | 97,1 | 97,3 | 98,3 |
російська | 2,9 | 2,6 | 2,5 | 1,2 |
інша | 2,5 | 0,3 | 0,2 | 0,2 |
Мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту
6 листопада 2018 року рішенням Тернопільської обласної ради у Тернопільській області було запроваджено мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту[42].
Рівень злочинності за 2012 рік на 10 тис. населення складає 39,6 злочинів, з них 14,3 тяжких та особливо тяжких.[43]
Найбільші населені пункти Тернопільщини. Кількість мешканців на 2020 рік[44] | |||||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
1. | Тернопіль | ▲225 002[45] | 2. | Чортків | ▼&&&&&&&&&&028414.&&&&0028 414 | 3. | Кременець | ▼20 752 | 4. | Бережани | ▼18 878 | 5. | Збараж | ▼&&&&&&&&&&014030.&&&&0014 030 | |||||
6. | Теребовля | ▼&&&&&&&&&&013515.&&&&0013 515 | 7. | Бучач | ▼&&&&&&&&&&012433.&&&&0012 433 | 8. | Борщів | ▼&&&&&&&&&&010960.&&&&0010 960 | 9. | Заліщики | ▼&&&&&&&&&&&09216.&&&&009216 | 10. | смт Козова | ▼&&&&&&&&&&&09093.&&&&009093 |
«Фігури» (скульптурні зображення Діви Марії) стали дуже поширеними в селах та містах краю після виходу греко-католицької церкви з підпілля та відновлення духовного центру в Зарваниці.
За віросповіданням абсолютна більшість мешканців Тернопільської області — християни. На 1 січня 2010 року 46,2 % релігійних громад належали до УГКЦ (3-тя в Україні після Львівської та Івано-Франківської областей), 16,8 % до УАПЦ (1-ша в Україні), до УПЦ КП, УПЦ МП та РКЦ — 14 %, 7,2 % та 4,9 % відповідно. Крім того, 9,3 % релігійних громад відносять себе до різних течій протестантизму (головно п'ятдесятники, адвентисти, харизмати та інші), а 1,3 % до Свідків Єгови[46]. Всього християнських храмів: УГКЦ — 572, УАПЦ — 290, УПЦ КП — 207, УПЦ МП — 117[47].
Станом на 1 січня 2015 до складу Тернопільської єпархії УПЦ КП входило 345 парафій у 16 благочиннях по адміністративних районах області, зареєстровано 3 монастирі. Загальна кількість священнослужителів — 259.[48]
На території Тернопільської області діють 6 єпархій різних конфесій: Бучацька єпархія УГКЦ, Тернопільсько-Зборівська архієпархія УГКЦ, Тернопільська єпархія УАПЦ, Тернопільсько-Бучацька єпархія ПЦУ, Тернопільсько-Кременецька єпархія ПЦУ, Тернопільська єпархія УПЦ[49]. Історично зумовлено поділ області за традиційною приналежністю до православних та католицьких християнських конфесій: Кременецький район є переважно православним, тоді як решта області — греко-католицька та римо-католицька. Поділ збігається з російсько-австрійським кордоном 1793—1914 років, позаяк греко-католицька церква в Російській імперії була офіційно заборонена з 1838 року, на Волині і Правобережжі всі унійні церкви було насильно переведено в православ'я[50].
З Тернопільщиною пов'язане походження визначних релігійних діячів Йосипа Сліпого, Любомира Гузара[51] та папи Івана Павла II[52]. З уродженців краю в УГКЦ беатифіковані: єпископи Никита Будка[53] і Григорій Хомишин, отці Микола Конрад, Микола Цегельський, Віталій Байрак, Яким Сеньківський (обидва — ЧСВВ), Зиновій Ковалик (ЧНІ). У православній церкві одним із найшанованіших є преподобний Йов Почаївський[54]. Серед 40 нині активних монастирів — чоловічий студитський Теодора Студита в Колодіївці (1995 р., перенесений з Риму, ігумен — Григорій Планчак), відомий оздоровленнями й екзорцизмом[55], а також як єдиний осередок «глаголяшів» в Україні[56].
У Галичині від XIV століття (римо-католицький храм у Бучачі, пошкоджений часом, за відомостями кс. С. Баронча, 1379 року відбудували з поміччю Міхала Авданця[57]) до вересня 1939 року була римо-католицька громада, чисельність якої постійно зростала (спочатку належали головно поляки, пізніше — частина українців).
У XVI столітті, у зв'язку з переходом частини шляхти-дідичів, зокрема, на кальвінський обряд, поширюється ця течія християнства. Дідичі у своїх володіннях іноді передавали католицькі храми в користування кальвіністам. Зокрема, Миколай Бучацький-Творовський згаданий вище костел у Бучачі, а Єжи Язловецький — костел Марії Маґдалени у місті Язловці — перетворили на кальвінські збори.
Також протестантські течії розвивалися на Крем'янеччині та Шумщині. Зокрема 1919 року в селі Биківці вперше на території України у середовищі селян-емігрантів зі США зародилося п'ятдесятництво[58]. Нині в області діє 105 громад християн віри євангельської (п'ятдесятників)[59], що робить цю конфесію однією з найвпливовіших на Волині, де вона переважно зосереджена.
До Голокосту на Тернопільщині були численні юдейські громади. Проте нині збереглися лише руїни синагог та поодинокі вцілілі храми, котрі використовуються для громадсько-адміністративних цілей[60].
Археологічні знахідки
Територія, де тепер розташована Тернопільська область, давно обжита людьми. Сліди існування людини на її території сягають від доби раннього палеоліту (понад 100 000 років тому) до період мезоліту (9 000 років до н.е.) і далі[61], про що серед інших свідчать знахідки поблизу Великого Глибочка[62], Буглова[63] та Залізців[64]. У IV—II тис. до н. е. територію краю населяла землеробська трипільська культура[65], пам'ятки якої були виявлені вперше саме на Тернопільщині 1822 року у печері «Вертеба»[66] за 74 роки до знаменитого відкриття Вікентія Хвойки у селі Трипілля. Нині в області відомо понад 300 поселень цієї культури, 122 з них внесено до державного реєстру[67].
У III—V століттях на території області проживали племена черняхівської культури, котрі належали до антського племінного союзу — ймовірних праукраїнців[68]. Серед близько 200 знайдених пам'яток і 50 поселень на Тернопільщині, найвідоміші могильники у Чернелеві-Руському[69] Тернопільського та поселення в Кобиллі Збаразького районів[70].
Княжий період
У IX столітті східнослов'янські землі об'єдналися в єдину державу Русь. Про інтенсивність заселення в цей час території області свідчать понад 300 давньоруських городищ та селищ, понад 100 некрополів X—XIII століть. 988 року Володимир Святославич запровадив у Русі державну релігію — християнство, тоді ж до Київської Русі увійшли землі білих хорватів — територія сучасної Галичини та Прикарпаття, в тому числі нинішня Тернопільщина. Територія сучасної області розподілялася між адміністративними одиницями — Галицької, Волинської та Київської землями, посадниками в яких були сини великого князя київського.
Наприкінці XI століття на території сучасної Тернопільщини виникли удільні князівства Теребовлянське та Шумське. У XII столітті Руську державу охопили численні війни між руськими удільними князями, одна з великих міжусобних битв відбулася в лютому 1154 року під Теребовлею. Згодом територія краю увійшла в Галицько-Волинське князівство[72]. Міста Теребовля і Шумськ перетворилися на значні політичні, економічні та культурні центри.
Під час монгольської навали більшість міст краю зазнали спустошення, проте 2 міста, Крем'янець і Данилів, єдині в усій Русі змогли вистояти, про що свідчить Галицько-Волинський літопис:
…А коли [Батий] побачив, що Крем'янець і город Данилів неможливо взяти йому, то й відійшов од них»[73]
Польсько-литовський період
Після того, як 1349 року Галицько-Волинське князівство припинило існування, почалася боротьба між Великим князівством Литовським, Польським королівством та Угорським королівством за його землі. Протягом двох століть територія Західної України почергово перебувала у складі цих країн. Після Люблінської унії 1569 року вся територія Тернопільщини опинилася під владою Речі Посполитої.
На кінець XV століття (1498 рік) почалися турецькі напади на Поділля, водночас почастішали набіги татар Кримського ханства. Татарські орди спустошували край, спалювали села, людей захоплювали в ясир і продавали на невільничих ринках Криму. Ще важчим становище місцевого населення стало у XVII столітті, коли Польща, що занепадала, вже не могла стримувати руйнівні напади татар. Загалом за XV—XVII століття Тернопільщина зазнала понад 200 значних нашесть[74]. Для порятунку від спустошливих набігів та для ведення наступальних військових дій проти татарських і турецьких нападників, на південно-західному Поділлі та південній Волині розгортається будівництво мережі оборонних замків і фортець, серед яких до нашого часу збереглися фортеці або руїни оборонних споруд у Бережанах, Буданові, Бучачі, Висічці, Залізцях, Збаражі, Золотому Потоці, Кривчу, Кудринцях, Микулинцях, Окопах, Підзамочку, Скалі-Подільській, Скалаті, Теребовлі, Токах, Чорткові, Язлівці та інші[75].
Польський національний, соціальний та релігійний гніт викликав масове невдоволення місцевого руського (українського) населення, що зрештою виливалося у криваві бунти та селянсько-козацькі повстання. Найвідомішим таким виступом було Повстання Наливайка — козацького отамана з містечка Гусятина[76]. Під час визвольної війни 1648—1657 років під проводом Богдана Хмельницького на Тернопільщині відбулися ключові для війни Збаразька облога та Зборівська битва. Після переможного для українців перебігу останньої було укладено Зборівський договір, котрий дав початок незалежної української держави — Гетьманщини[77]. Проте територія сучасної Тернопільської області до складу цієї держави так і не ввійшла.
Період двох імперій
З 1772 року більша частина території області була приєднана до Габсбурзької монархії як частина Королівства Галичини та Володимирії. 1793 року північні (волинські) райони Тернопільщини, які після розподілу 1772 року залишилися у складі Речі Посполитої, були передані Російській імперії.
Під час Наполеонівських війн за Шенбруннським договором від 14 жовтня 1809 року Російській імперії було передано територію Галичини на схід від лінії смт Залізці — місто Зборів і річка Стрипа. Указом російського імператора Олександра I 15 червня 1810 року тут створено адміністративно-територіальну одиницю — «Тернопільський край» із центром у місті Тернополі, який отримав статус окружного міста. Після Віденського конгресу влітку 1815 року Тернопільський край повернено Австрійській імперії.
1 листопада 1781 року Йосифом II звільнено селян Галичини від кріпацтва, а панщина обмежена трьома днями на тиждень. 1848 року усім селянам Галичини надано землю і звільнено від відпрацювання панщини. На честь цієї події у багатьох селах краю були встановлені пам'ятні хрести, декотрі з них збереглися донині. У підросійській частині області подібну реформу було проведено тільки 1861 року
Українська революція
З початком Першої світової війни тисячі юнаків з Тернопільщини зголосилися до лав Леґіону Українських Січових Стрільців. У краї відбулися важливі для перебігу війни битви на горі Лисоні та над річкою Стрипа поблизу села Семиківці[78].
Після Листопадового чину 1918 року на галицькій території Тернопільщини утворено Тернопільську область ЗУНР[79]. Після поразки українських сил у Львові, (внаслідок Битви за Львів), столицю нової держави перенесли до Тернополя[80], а після польської окупації Тернополя — до Станіслава (сучасний Івано-Франківськ). З 7 по 28 червня 1919 року в ході Чортківської офензиви Українській Галицькій Армії вдалося ненадовго відвоювати південь Тернопільщини від поляків, проте до кінця липня 1919 року вся територія краю була остаточно окупована Польщею. У Чортківській офензиві відзначився Жидівський курінь (командир — поручник Соломон Ляйнберг), котрий воював на боці ЗУНР головно на території Скалатського та Збаразького повітів. Сформований з місцевої єврейської міліції він налічував до 1200 вояків[81].
Під час польсько-російської війни від 1 серпня до 21 вересня 1920 на захопленій Червоною армією території Галичини існувало маріонеткове державне утворення — Галицька Соціалістична Радянська Республіка зі столицею у місті Тернополі.
Польський період
21 вересня об'єднана польсько-українська армія відсунула на схід останні на Тернопільщині більшовицькі війська з містечка Гусятина. Підсумком війни став Ризький мир 1921 року, згідно з яким Тернопільщина залишалася у складі Другої Речі Посполитої[82]. 3 грудня 1920 року було створено Тернопільське воєводство, до складу якого ввійшли 17 повітів Східної Галичини[83]. Для охорони кордонів від радянських банд, міграцій, контрабандистів розпочалось створення польської прикордонної служби, які на Тернопільщині представляла 4-та бригада охорони кордону – «Поділля»[84].
Міжвоєнний період характеризувався загостренням польсько-українського протистояння. З ініціативи польського керівництва на території Тернопільщини засновували спеціальні «кольонії» поляків-переселенців з Мазурії, аби змінити етнічно-релігійний склад населення краю з метою придушити український національний опір, а в майбутньому не допустити підтримки автономії України на плебісциті 1939 року. Досі в мікротопоніміці сіл та містечок області трапляються назви Мазурівка та Кольонія.
У 1932–1933 роках від штучного голоду в радянській Україні на Тернопільщину, як прикордонний край, масово втікали жителі сусідньої Кам'яне́ць-Поді́льської області. На Тернопільщині значного поширення набуло збирання коштів для допомоги змушеним голодувати. Започаткували цей рух священники панахидами за упокій душі жертв Голодомору в Українській Радянській Соціалістичній Республіці; вони закликали паству офірувати дещицю для порятунку братів за Збручем. Ініціатором та організатором продовольчої допомоги став «Подільський союз кооператив», який очолювала Іванна Блажкевич, також в акції брали участь УНДО, «Просвіта», ОУН, «Союз українок», «Рідна школа», «Маслосоюз» та інші політичні й громадські організації. Вони надіслали петиції протесту до радянського уряду та в Лігу Націй[85].
Друга світова війна
За пактом Молотова — Ріббентропа 1939 року Східна Галичина і Південна Волинь опинялися у складі СРСР. Протягом 17—19 вересня в ході польсько-радянських бойових дій уся Тернопільщина захоплена Радянським Союзом. 27 листопада 1939 року утворено Тернопільську область з 12 повітів (Бережанський, Борщівський, Бучацький, Заліщицький, Збаразький, Зборівський, Копичинецький, Підгаєцький, Скалатський, Теребовлянський, Тернопільський і Чортківський) Тернопільського воєводства й одного (Кременецький) — Волинського[86]. Прихід радянської влади ознаменувався репресіями і переслідуваннями, передусім членів ОУН, інтелігенції та духівництва.
У часи німецької окупації галицьку частину Тернопільщини було адміністративно підпорядковано дистрикту Галичина, волинська — ввійшла до складу райхскомісаріату Україна з центром у Рівному. Таким чином, на території сучасної Тернопільської області існували чотири нацистські адміністративно-територіальні утворення: крайсгауптманшафт Тернопіль, крайсгауптманшафт Чортків, крайсгауптманшафт Бережани і Кременецький ґебіт. На території краю діяли чотири основні течії руху опору — польський, український та, меншою мірою, єврейський і радянський. За польськими підрахунками, на кінець 1943 року в Армії Крайовій — осередку польського опору — на Тернопільщині було близько 10 тис. осіб.
У вересні 1941 року в Тернополі створене перше у Східній Галичині єврейське гето, де 25 березня 1942 року німці розстріляли тисячу євреїв[87]. Окупаційна влада створила 13 гето у великих населених пунктах Тернопільщини, зокрема в Бережанах, Борщеві, Теребовлі, Бучачі, Чорткові, Збаражі, Зборові, Козові, Товстому та інших, охопивши найгірші квартали цих міст[88]. За даними надзвичайної слідчої комісії у місті Тернопіль і на його околицях (Янівському та Драганівському лісах) нацисти знищили понад 28 тисяч осіб, яких вивезли переважно з тернопільського гето. Всього на території області під час Другої світової війни за різними даними було страчено від 125[89] до 162,4 тис.[90] євреїв.
21—25 серпня 1943 року в селі Золота Слобода Козівського району пройшов III-й Надзвичайний Великий Збір ОУНР. На Тернопільщині діяли ВО «Волинь-Південь» та ВО «Лисоня». Поблизу села Слов'ятин, нині Бережанського району, діяла Слов'ятинська підстаршинська школа УПА. В селі Антонівці на Шумщині у квітні-серпні 1943 розміщувався штаб УПА-Південь. Після перенесення глобальних воєнних дій на захід, на території Тернопільщини радянська влада засобами НКВД та МДБ розгорнула боротьбу проти українського повстанського руху. 4 квітня 1945 близько 40 членів ОУН і вояків УПА загинули у штольнях гори Стінка (споруджено пам'ятник із переліком 23-х відомих імен) поблизу села Фащівка Підволочиського району. До 1946 року криївки УПА були у печерах Кришталева, Угринь, Вертеба та інших[91].
Повоєнний радянський період
Після фактичного закінчення Другої світової війни у світовому вимірі на Західній Україні тривала підпільна партизанська війна українського національно-визвольного руху проти радянської влади. Проте з кінця 1940-х років відбувається поступовий перехід від збройної боротьби до мирних форм опору тоталітарному режимові[92]. Зрештою, до початку 1960-х років повстанський рух був повністю придушений. Останній бій УПА відбувся у Підгаєцькому районі 14 квітня 1960 року — в лісі біля хутора Лози, розташованого між селами Шумлянами та Божиковим[93].
Зовнішні відеофайли | |
---|---|
Документальні фільми | |
«Сражение за Тарнополь», 1944 рік | |
«Радянська Тернопільщина», 1978 рік | |
«Земле моя — Тернопільщина», 1983 рік |
1965 року в Україні відбулися масові політичні арешти. У Тернополі було арештовано та засуджено членів підпільної націоналістичної організації Ігоря та Олеся Ґерет, Миколу Литвина, М. Чубатого, Василя Ярмуша та інших.
5 червня 1967 року Тернопільську область нагороджено орденом Леніна — за досягнення трудящих області в господарському і культурному будівництві[94][95]
1973 року в с. Росохач виникла молодіжна підпільна група (т. зв. Росохацька група), до якої входило 9 осіб, зокрема Володимир Мармус та Степан Сапеляк[96]. Вночі 22 січня 1973 року на День соборності учасники групи розклеїли в місті Чорткові антирадянські листівки та вивісили синьо-жовті прапори, за що були заарештовані й засуджені на різні терміни позбавлення волі[97].
Кінець 1980-х років позначений актами громадянської непокори радянській системі, дедалі більше фактів свідчили про поглиблення кризи в компартії — 1988 року дев'ять осіб здали партквитки. Посилилася тенденція занепаду комсомольських організацій — 1988 року у порівнянні з 1985 роком членів ВЛКСМ поменшало майже на 20 %. У перші роки перебудови виникли неформальні групи та організації, в тому числі політизовані. За рекомендацією Михайла Гориня та В'ячеслава Чорновола в серпні 1988 року створено тернопільську філію Української Гельсінської Спілки (УГС, голова Л. Горохівський)[98]. 24 березня 1989 в Тернополі організовано перший в Україні осередок Народного Руху України. 1989 року виникло товариство «Меморіал» (голова Марія Куземко). Поміж молодіжних організацій провідна роль належала товариству «Вертеп» (кер. А. Пасічник).
З ініціативи УГС, НРУ, «Меморіалу» 21 травня 1989 року в центрі Тернополя встановлено знак на місці майбутнього пам'ятника Тарасу Шевченкові. Тоді ж уперше відкрито використано національну символіку. Резонансною подією стало зняття у Тернополі 8 серпня 1990 року пам'ятника Леніну; цим демонтажем керував Ярослав Демидась[99]. За участю членів бюро обласної письменницької організації в області випускали самвидавчу літературу, газети «Дзвін», «Посвіт», «Тернистий шлях», «Тернове поле». Національно-демократичні сили брали участь у багатьох регіональних та в усіх всеукраїнських національно-патріотичних акціях. Висока громадська активність в регіоні виявилася найвищою в Україні «за» (98,67 %) проголошення незалежності на референдумі 1991 року[100].
Період відновлення Незалежности України
В рамках підготовки до Євро-2012 з футболу було майже повністю реконструйовано центральний стадіон (за винятком бігових доріжок).
Станом на кінець 2015 року — одне з двох міст області (також Чортків), яке має активні очисні споруди.[101]
Епідемія коронавірусу
Станом на 09:00 3 травня на Тернопільщині 868 випадків COVID-19, 15 — летальних, 127 людей одужали.[102]