3-тя Залізна стрілецька дивізія Армії УНР

3-тя Залізна стрілецька дивізія — військове з'єднання Дієвої армії Української Народної Республіки, створене на базі окремих військових загонів Миколи Шаповала, Володимира Ольшевського, Павла Шандрука та Омеляна Кантеміра. Була однієї з найкращих дивізій армії УНР.

Коротка інформація На службі, Країна ...

3-тя Залізна стрілецька дивізія
Прапор 3-ї Залізної стрілецької дивізії
На службі	1919 — 1920
Країна	УНР
Належність	Армія УНР
Вид	сухопутні війська
Тип	піхота
Чисельність	2 500
Війни/битви	Радянсько-українська війна Оборона Вапнярки та Жмеринки
Почесні найменування	Залізна
Командування
Визначні командувачі	полковник Олександр Удовиченко

Remove ads

Історія

Узагальнити

Перспектива

Формування

Історія створення 3-ї Залізної стрілецької дивізії розпочалася в травні 1919 року, коли в районі м. Скала, на західному березі р. Збруч, зосередилася невелика група українських військ, що відступали під натиском більшовицьких військ. Вона складалася з кількох військових частин, що випадково об'єдналися з кадрами 7-ї пішої козацької дивізії:

1-й кінний полк Синьої дивізії (командир — полковник Олександр Вишнівський);
1-й Чорноморський полк, який складався з вцілілих решток Чорноморського Коша (командир — полковник Євген Царенко);
різні дрібні частини і штаб із кадрами 7-ї пішої дивізії (командир — полковник Микола Шаповал).

Найбоєздатнішими частинами цієї групи були 1-й кінний полк Синьої дивізії та 1-й Чорноморський полк.

У м. Скала групу було реорганізовано в 16-й піший Загін армії УНР, до складу якого увійшли:

1-й кінний полк Синьої дивізії (командир — полковник Олександр Вишнівський);
1-й Чорноморський полк (командир — полковник Євген Царенко);
окремий збірний курінь, зібраних з різних нечисленних частин (командир — полковник Володимир Ольшевський);
одна окрема гармата 1-го полку Синьої дивізії, здобута від червоних (командир — хорунжий Іван Шура-Бура;
кінно-гірський гарматний дивізіон (командир — полковник Олекса Алмазів).

Командиром 16-го пішого загону призначено полковника Миколу Шаповала.

Бойовий шлях

У першій половині травня 1919 року 16-й Загін тримав позицію від р. Дністер до м. Скала включно. Полковник Микола Шаповал не обмежувався лише глухою обороною. Час від часу він робив частинами Загону випади в бік більшовиків, на східний берег Збруча. Метою випадів була глибоке рекогностування з метою підготовки до здобуття міста Кам'янець-Подільського.

20 травня 1919 року полковник Микола Шаповал вирішив узяти Кам'янець-Подільський. Ранком того ж дня загін розпочав наступ на місто. Початок був успішний. Лави загону з боєм дійшли до с. Кадиївці, біля Кам'янця-Подільського, проте замість того, щоб продовжувати наступ, не давши ворогові опам'ятатися, полковник Шаповал затримав лави загону вже перед самим містом. Більшовики відступили ближче до міста і відкрили гарматний вогонь по частинах загону. Підрозділ поніс втрати. Невдалий випад закінчився відступом загонів за р. Збруч, під час якого найбільші втрати мав 1-й полк Синьої дивізії, що прикривав відступ. Серед смертельно поранених був помічник командира полку підпоручник Сидоренко.

21 травня 1919 року Миколу Шаповала було усунуто з посади командира загону і замінено на полковника Олександра Удовиченка. Невдовзі в м. Борщеві відбулась нарада новопризначеного командира з командним складом 16-го пішого Загону. На нараді були присутні командир 1-го полку Синьої дивізії полковник Олександр Вишнівський, 1-го полку Чорноморського Коша полковник Євген Царенко, командир Збірного куреня полковник Володимир Ольшевський, командир Кіно-гірського дивізіону полковник Олекса Алмазов, полковник Григорій Чижевський, сотник М. Чижевський та кілька інших старшин. Після наради загін було перейменовано на 2-гу дивізію армії УНР.

1 червня 1919 року 2-га дивізія розпочала наступ на Кам'янець-Подільський, в результаті якого вдалося вибити більшовиків з міста та відбити всі намагання його повернути.

2 червня 1919 року було прийнято рішення про реорганізацію Дієвої армії УНР, в результаті чого 2-га дивізія отримала нову назву — 3-тя піша дивізія армії УНР. До її складу також включили загін полковника Павла Шандрука, Буковинський курінь сотника Омеляна Кантеміра та неповну гаубичну артилерійську батарею.

17 червня 1919 року 3-тю пішу дивізію було перейменовано на 3-тю Окрему стрілецьку дивізію армії УНР.

Дивізія особливо відзначилася під час боїв за Вапнярку. Її супротивником була південна група дивізій 12-ї радянської армії, що під командуванням Йони Якіра безуспішно намагалася (попри значну перевагу) відбити Вапнярський залізничний вузол і Жмеринку та вдарити по тилах українського війська, що наступало на Київ. За витривалість у цих боях дивізія здобула почесну назву «Залізна» і стала іменуватися 3-ю Залізною стрілецькою дивізією.

У боях проти Добровольчої армії восени та взимку 1919 року після перших успіхів дивізія зазнала важких втрат. ЇЇ командир полковник Олександр Удовиченко у жовтні 1919 року потрапив у полон до білогвардійських військ Антона Денікіна та був вивезений в Одесу. Згодом втік з полону.

Рештки дивізії взяли участь в Першому зимовому поході армії УНР, в ході якого вони були реорганізовані в 3-й збірний кінний полк.

Навесні 1920 року, після поразки Добровольчої армії, Олександр Удовиченко в околицях Могилева розпочав формування з різних частин 2-ї Стрілецької дивізії армії УНР.

29 травня на базі 2-ї стрілецької дивізії було відновлено 3-тю Залізну стрілецьку дивізію. До її складу увійшов 3-й збірний кінний полк, що разом з частинами армії УНР повернувся із Першого зимового походу.

Під час польсько-радянської війни дивізія перебувала на правому фланзі польсько-українського фронту. Разом з армією УНР відступила до Галичини, поза р. Дністер, у серпні повернулася в Україну і внаслідок успішної мобілізації нараховувала до 5 000 вояків, але через брак зброї в бойовому стані — лише понад 2 000.

Частини дивізії в листопаді 1920 року, після підписання миру між Польщею та РСФРР, тримали оборону в районі Лучинця.

21 листопада 1920 р. після останніх боїв з радянськими військами в районі Нової Ушиці, під натиском переважаючих сил ворога, частини 3-ї Залізної стрілецької дивізії перейшли за р. Збруч та були інтернована поляками^[1].

Remove ads

Командування

Микола Шаповал (травень 1919) — як командир 16-го пішого загону Армії УНР
Олександр Удовиченко — з 21 травня 1919 (спочатку як командир 16-го пішого загону Армії УНР, через кілька днів як командир 2-ї дивізії Армії УНР, від 2 червня 1919 — командир 3-ї пішої дивізії Армії УНР) — до жовтня 1919
Валентин Трутенко — 3 грудня 1919 — 26 грудня 1919
Олександр Удовиченко — 29 травня 1920 — листопад 1920)

Remove ads

Капелани Дивізії

Склад

Узагальнити

Перспектива

Після формування дивізії на початку червня 1919 року вона мала наступний склад:

штаб (4 чоловіки);
1-й полк Синьої дивізії (командир — полковник О. Вишнівський, бойовий склад — 600 багнетів, кулеметна сотня і 1 гармата);
1-й Чорноморський полк (командир — полковник Є. Царенко, бойовий склад — до 750 багнетів і кулеметна сотня);
Окремий курінь (командир — полковник В. Ольшевський, бойовий склад — до 350 багнетів);
артилерійські частини (командир — полковник Г. Чижевський, дві легкі батареї — 8 гармат, 1 важка батарея — 4 гаубиці);
- кінно-гірський дивізіон (командир — полковник О. Алмазов (пізніше відійшов до Запорізького корпусу));
технічні частини (при кожному полку й кожній бригаді були свої відділи зв'язку, що мали від 2 до 3 телефонних апаратів і невелику кількість (від 2 до 3 км дроту); штаб загону мав 2 телефонні апарати, 8 км телефонного дроту й 5 козаків до обслуги; одна автоколона під керування хорунжого 1-го полку Синьої дивізії Костя Ліневича, яка допомагала в налагодженні зв'язку зі штабом армії).

Загальна чисельність дивізії на початку червня складала близько 2 000 старшин та вояків, 30-35 кулеметів, 13 гармат (крім тимчасово приділеного дивізіону гірських гармат).

Станом на 16 серпня 1919 року до складу дивізії входили:

штаб;
7-й піший Синій полк;
8-й піший Чорноморський полк;
9-й піший Стрілецький полк;
3-тя гарматна бригада;
Лубенський кінний полк;
3-й технічний курінь;
3-й запасний курінь;
партизанський загін Михайла Павловського.

Загальна чисельність дивізії станом на 16 серпня становила близько 5 000 чоловік, з них близько 2 500 багнетів і шабель. На її озброєнні у цей час знаходилося 101 кулемет, 14 гармат та 1 панцирник.

У травні 1920 року після нового формування 3-тя Залізна стрілецька дивізія нараховувала 278 старшин, 1 815 багнетів, 308 шабель, 80 кулеметів і 9 гармат та ділилася на 3 бригади і кінний Донський козачий полк полковника Михайла Фролова.

Remove ads