Швейцарський редут
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
«Швейцарський редут», також «Національний редут» (нім. Schweizer Reduit; фр. Réduit suisse; італ. Ridotto nazionale; романш. Reduit nazional) — оборонний план, розроблений урядом Швейцарії наприкінці XIX століття для відбиття іноземних нападів. На початку Другої світової війни план було розширено та уточнено для протистояння потенційному вторгненню Нацистської Німеччини, яке було заплановано, але так і не відбулося.
Термін «редут» початково стосувався системи укріплень, що зводилися з 80-х років XIX століття для захисту центральної частини Швейцарії як укріплений район для відступу швейцарської армії. Вона являла собою комплекс захисних споруд в Альпах по лінії «схід-захід» із трьома головними фортецями: Санкт-Моріц, Санкт-Готтард і Зарганс. Ці фортеці передусім захищали альпійські проходи між Німеччиною й Італією та не прикривали індустріальні густонаселені внутрішні райони Швейцарії. Внутрішні райони, зі свого боку, перебували під захистом укріплень «Прикордонної лінії» та «Армійської лінії» — серйозних, однак не нездоланних. Комплекс споруд редуту, навпаки ж, спроєктовано як цілком неприступний, який не дав би агресору змоги перетнути Альпи з півночі на південь через гірські перевали чи залізничні тунелі. Ця стратегія мала стримати будь-яке вторгнення, роблячи його безглуздим через неможливість використання швейцарської транспортної інфраструктури.
Концепція «редуту» є невід'ємною частиною військової стратегії країни. Уникнувши завдяки йому участі у Другій світовій війні, Швейцарія зберегла той же підхід до захисту від можливої інтервенції й у часи Холодної війни. У підсумку він став важливою складовою швейцарської доктрини «нейтралітету» та вплинув на національний фольклор.