Глухівський період
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Глухівський період в історії Гетьманщини — це історичний період з 1708 року по 1784 рік, коли місто Глухів, опісля знищення Батурина, було столицею Гетьманщини і стало резиденцією українських гетьманів. Початково, через недовіру до козаків, гарнізон складався з російських військ[1]. Термін введено в 1998 році вченим із Глухова Валерієм Белашовим, на означення великих здобутків цього періоду в політиці, культурі та освіті.[2]. Також цей термін використовує вчений Віктор Васильович Вечерський.
Також історик Михайло Пасічник у навчальному посібнику «Історія України» пропонує цей період називати «Глухівська доба в історії гетьманської держави на Лівобережжі (1708—1782 рр.)». Адже він «знаменує найвищий розквіт діяльності нової української еліти, до якої належала передусім генеральна, полкова і сотенна старшина, її державотворчі змагання визначили хід української історії XVIII ст., а смаки й уподобання забезпечили „золоту добу“ українського барокового мистецтва.»[3]
5 — 6 листопада 2008 року в Глухові проходило відзначення 300-річчя з часу проголошення міста столицею Гетьманської та Лівобережної України[4][5].