Каламбур
стилістичний прийом на основі схожих за звучанням чи написанням, але різних за сенсом слів / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Каламбу́р (фр. calembour, неясного походження) — стилістичний прийом, який будується на використанні омонімії або паронімії, будь-які форми полісемантичності; часто вживається в комічному та сатиричному контекстах.
Наприклад, «Прийомний син барона був баран» (Ліна Костенко).
Незрідка за принципом каламбура будується рима, де враховується жартівлива етимологізація слів:
- З коси бузько летів на балку
- (Косар косу там брав на брус),
- І сів бузько в дворі на балку,
- На довгий дерев'яний брус (Д. Білоус).
- Мама милом Милу мила
- Мила мила не любила,
- І тому щоранку Мила
- Гірко плакала від мила.
Каламбур добре відомий як у фольклорі («Коли коли, а коли й обтісуй»), так і в літературі, що живиться його джерелами, особливо поширювався в добу бароко (приміром, «Про те ж» Лазаря Барановича або деякі «Епіграми із Джона Овена» Івана Величковського).
Походження цього слова пов'язують з іменем вестфальського барона Каленберга, який прославився при дворі короля Людовика ХІ постійними двозначними дотепами. Проте творення його жартів пов'язане було не з гострослів'ям, а з незнанням французької вимови. Барон просто перекручував слова, тому сміялися не з його жартів, а з безграмотного мовлення. Покаранням баронові стало нівечення його прізвища сучасниками, які, замість Каленберг, почали казати Каламбур. Так і виникло слово каламбур, яким ми послуговуємось нині. Пізніше при дворі Людовика XV майстром каламбурів визнали комедіографа Жоржа де Бьєвра.
Також арабське «калем бур» (араб. كلام بور) — плутана або образлива мова.