Купецтво
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Купе́цтво — суспільний прошарок, сферою діяльності якого була торгівля. Виникло в період розкладу первіснообщинного ладу, подальшого розвитку набуло за рабовласництва та феодалізму.
На землях сучасної України перші згадки про купецтво й торгівлю відносяться до початку нашої ери, коли на цих землях йшла жвава торгівля між грецькими колоніями й скіфськими союзами племен.
На Русі купецтво відоме з VI століття, Х столітті, а у XII столітті купці вже об'єднувалися у власні корпорації.
Гості — верхівка купецтва в період Давньоруської держави. Виступали кредиторами князів і феодалів, лихварували, підпорядковуючи собі дрібних торговців. Торгівлю називали «гостьба», а місця торгівлі — «погости»[1].
Наприкінці XIV — на початку XV ст. українське купецтво в багатьох містах України користувалося Магдебурзьким правом. Водночас у таких торгових центрах, як Київ, Львів, Ніжин, Кам'янець-Подільський та інших утворилися численні іноземні купецькі колонії (грецькі, вірменські, італійські).
Починаючи з XVII століття в Росії та Україні купецтво поступово перейшло на методи капіталістичної підприємницької діяльності як у промисловості, так і в галузі торгового обороту.
В 1775 році запроваджена система купецьких гільдій та відповідних привілеїв. Остаточно купецький стан був оформлений законодавчим актом Катерини II — жалуваною грамотою містам у 1785 році.
В Україні протягом 1816—1856 років чисельність купців усіх гільдій збільшилася з 18,2 до 104,4 тисячі. Одночасно зростали суми їхніх капіталів. Купецтво в Україні за своїм національним складом було неоднорідним (крім українців — росіяни, євреї, поляки, вірмени та інші).
Після жовтневого перевороту 1917 року купецтво, як соціальний стан було скасоване, багато його представників зазнали репресій.