Владимир Грабарь

Влади́мир Еммануи́лович Гра́барь, рос. Влади́мир Еммануи́лович Граба́рь, 22. януар 1865, Вѣдень, Австро-Мадярщина – †26. новембер 1956, Москва, СССР — русинского походжѣня российскый и совѣтскый высокошколскый професор, правник.^[1][2]

Суть другы вызнамы, см. особы з призвиском.

Владимир Грабарь Владимир • Grabar
Чинность	юридичний навчальний заклад
Сфера	цивільне право, міжнародне право, правник
Горожанство	Австро-Угорьско, Російска імперія, СССР
Уроджѣня	януара 22., 1865(1865-01-22)
Вѣдень, Австро-Мадярщина
Упокоеня	новембра 26., 1956 (91 р.) Москва, СССР
Учні	Мильніков Андрій Андрійович
Праца	Тартуський університет, Дерптський імператорський університет, Московський державний університет імені М. В. Ломоносова
Отець	Еммануил Грабарь
Мати	Олга Грабарь
Брат, сестра	Игорь Грабарь
Владимир Грабарь на Викискладѣ VIAF:15152364; GND:1041246552; LCCN:n88165711; FAST:1490349; NLKR/NLC:js2006349848; ЕСУ:26733; Большая советская энциклопедия [в 30 т.], 1969—1978, Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона, Обличчя Москви, Enciclopedia universal ilustrada europeo-americana (1908-1930) Ту можуть быти податкы з Wikidata, не контролованы авторами статѣ

Биография

Походжѣня

Походив з православной родины русинского сполоченского дѣятеля Еммануила Грабаря, од конця 1860-х посланця до мадярского парламента. Дѣдом Грабаря по материнской линии быв Адолф Добрянскый, вызнамный дѣятель русофилской ориентации в Угорской Руси, а од року 1881 в Галиции. Мати Игоря Грабаря, Олга Грабарь, тыж провадила прорусску просвѣтну чинность в Галиции. Олга Грабарь з малолѣтныма дѣтми бывала в маетку дѣда Чертеж в Земплинѣ, Угорска Русь, одколи их отець через свою пророссийску позицию вымушено емигровав до Италии и Франции (1876).^[3]

Штудии

В року 1879 Владимира Грабаря вывезли учити ся на гимназии до России в Егорьевск Рязанской губернии, де его отець, што пришов з Франции (1878),^[3] служив професором.^[4] Од року 1880 Владимир продовжовав гимназиалный курз в Киевѣ, де достав вдякы дѣдовым знакомствам штипендию в Колегии Галагана,^[3] котру закончив в року 1884,^[5] за чим абсолвовав правничы штудии на Московской универзитѣ (1884–1888).^[6] Продовжив штудии в Парижу, выбравши за фах меджинародне право (1888–1889). Перебывав ту яко плаченый корешпондент новинкы Русскія вѣдомости, чим ся утримовав.^[7]

Правник, педагог, ученый

В роках 1890–1893 працовав правником и учительом, выступовав з публикациями з меджинародного права и писав магистерску роботу. В року 1893 на Московской универзитѣ склав магистерскый испыт, а в року 1901 обгаив дизертацию и зыскав ступень магистра меджинародного права.^[8] Од року 1893 — приват-доцент, а од 1901 — професор Юрьевской. универзиты (днесь Тарту, Естония). В часѣ Первой свѣтовой войны (1914–1915) — юрисконзулт дипломатичной канцеларнѣ при Станѣ российского главного везиря, але через нелагоду з везирьством подав демисию. В року 1918 зыскав на Петроградской универзитѣ научный ступень доктора меджинародного права^[9] без обгаиня докторской дизертации.^[8][10]

В роках 1922–1929 юрисконзулт НКВТ СССР (вонкашноторговый уряд), участник выпрацованя совѣтскых торговых договорох и Конзулского устава СССР (1926), паралелно на педагогичной и научной роботѣ на вецеро мѣстах (Московска универзита, Инштитут вонкашной торговлѣ, Всесоюзный инштитут юридичных наук, Инштитут права АН СССР).^[1] Од року 1929 — пензиста, але продовжовав научну роботу.^[9] Опубликовав 164 роботы на вецеро языках; его добрѣ познають не лем дома, но и в заграничу, як честного и точного автора.^[4]

Приватный живот

23. апрѣля 1917 52-рочный В. Грабарь оженив ся з Мариев Пассек (1893—1975), дѣвков свого приятеля и наставника на Юрьевской универзитѣ, котра по часѣ стала ся позната як учена филологичка, фахманка в античной литературѣ. В року 1918 похворѣв ся и по рок 1921 перебывав з матерьов и женов в Адлерѣ.^[11]

Жерела и одказы

• Автобиография (pdf). //TARTU ÜLIKOOLI RAAMATUKOGU Fond 38. https://core.ac.uk/download/pdf/79109585.pdf. [перевірено 2021-03-23]. русс.
• БИОГРАФИЯ. Интересные истории об известных людях, биографии, юмористические рассказы, фото и видео. http://www.people.su/30437. [перевірено 2021-03-23]. русс.
• Игорь Грабарь. Моя жизнь: автомонография. — Москва – Ленинград: "Искусство", 1937 — 375 с. (text/pdf). Публічна бібліотека імені Лесі Українки м. Києва. https://dlib.kiev.ua/items/show/364. [перевірено 2021-03-23]. русс.
• Ладыженский А. М. (1964). Памяти В. Э. Грабаря (к столетию со дня рождения). //Правоведение. 1964. № 3. — Сc. 177–179. Архівна копія з оріґінала зроблена 2009-06-02. https://web.archive.org/web/20090602125027/http://www.law.edu.ru/article/article.asp?articleID=1130832. [перевірено 2021-03-31].русс.
• Грабарь Владимир Эммануилович. Летопись Московского университета. http://letopis.msu.ru/peoples/1248. [перевірено 2021-03-31]. русс.
• Усенко І. Б. (2006). Грабар Володимир Еммануїлович. // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006.. http://esu.com.ua/search_articles.php?id=26733. [перевірено 2021-03-31]. укр.
• Шилохвост О. Ю.: ГРАБАРЬ // Большая российская энциклопедия. Том 7. Москва, 2007, сc.nbsp;566–567 Верзия: 2016; одчитане: 31.03.2021русс.
• Янковська О. В.: ГРАБАР Володимир Еммануїлович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г–Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во "Наукова думка", 2004. — 688 с. Одчитане: 31.03.2021) укр.