Еколоґія
From Wikipedia, the free encyclopedia
Remove ads
Еколо́ґія (з ст.-ґр. οἶκος oîkos „хыжа“ тай -λογία logía „наука“) є природна наука за взайимоудношіня помежи жывыма орґанізмами тай їхньым окруженьом. Еколоґія никат на орґанізмы на індивідуалному, популаційному, общественному, екосистемному тай біосферному уровнях.
Еколоґія — голузка біолоґії, котра ся занимат популаційов, біомасов тай пошыреньом орґанізмув у контексті окруженя. Она обсягує штудії процесув жывота, взайимодій тай адаптацій; переміщеня матеріалув тай енерґії по жывых комунітах; наслідственый розвуй екосистем; спувробутництво, соперництво тай хыжацтво удну тай межи біолоґічныма видами; закономірності біорузноты тай наслідкы на екосистемні процесы.
Еколоґія має практичні хоснованя у такых сферах, ги конзерваційна біолоґія, управліня мокрядями, природныма ресурсами тай людська еколоґія.
Термін „еколоґія“ (нїм. Ökologie) увюг у хоснованя німецькый научник Ернст Гекел у році 1866. Еколоґію ги науку, як мы ї знаєме теперь, у 1890. роках заклала ґрупа америцькых ботаніштув.[1] Концепція еволуції тай адаптації, природноє удбираня сут наріжныма камінями сучасної еколоґічної теорії.
Екосистемы сут динамічно взайимодіючыма системами орґанізмув, комунітами, котрі они чинят тай нежыві (абіотичні) компоненты їхнього окруженя. Екосистемы мавут жывотопудпорні функції, выраблявут біомасу (їдіня, паливо, тканины тай лікарства), реґулувут клімат, ґлобалні біоґеохемічні циклы, філтрувут воду, формувут ґрунт, здержувут ерозію тай великі воды и мавут другі научно, історично, економічно важні рисы.
Remove ads
Історія
Ернст Гекел (зліва) тай Евґеніус Вармінґ (справа), два закладателі еколоґії
Пуд еколоґійов розумієме цілу науку удношінь орґанізма з окружіньом, у тому числі, у шырокум змыслі, усі „условія єствованя“. Так, теорія еволуція обяснят ґаздувські зязкы орґанізмув механістично, як мусайні наслідкы дійовых причин; так формує моністичный фундамент еколоґії.
Ернст Гекел (1866)[2]
Еколоґія має сложноє походжіня, почасти позад свої межидисциплінної природы.[3] Старогрецькі філозофы ги Гіппократ тай Арістотель были єдныма з першых, ко записав свої позираня за природнов історійов. Айбо они никали на жывоє у есенціалістичному ключі, де виды ся концептуалізувут ги незмінні річи, а варіації ся держат абераціями ідеалізованого типа. Сесе контрастує из сучасным розуміньом еколоґічної теорії, де варіації мавут свою роль у походжіньови адаптацій через природноє удбираня.[4][5][6] Ранні концепты еколоґії, такі ги баланс тай реґулація у природі, провказувут ся щи у Геродота (умер прибл. 425 до н. е.), котрый описав єден из майпершых зафіксованых случаюв біолоґічного мутуалізма у свойому пописі „природного зубарьства“. Ун замітив, ож нілські крокоділы удкрывавут пыскы, обы потята родины бекасовых могли безпечно утягнути піявкы; так потята си мавут пожыву, а крокоділы — гіґієну.[3] Арістотель быв єдным из закладных вливув на філозофськый розвуй еколоґії. Ун и його учень Теофраст призирчиво описовали міґрації, біоґеоґрафію, фізіолоґію тай справованя ростиня тай звірькы.[7][8]
Еколоґічні концепції ги пожывный ланц, популаційна реґулація тай продуктивность ся розробили у 1700. роках, через роботы мікроскопішты Антоні ван Левенгука (1632–1723) тай ботанішты Річарда Бредлія (1688?–1732).[4] Біоґеоґраф Александер фон Гумболдт (1769–1859) быв єдным из першопроходцюв у еколоґічному мысліньови тай єден из тых, ко першым удкрыв еколоґічні ґрадієнты. Гумболдт ся іншпіровав Ісааком Нютоном, розроблявучи свою форму „земної фізикы“; так ун принюс у історію природы научну точность тай даже реферовав концепції, котрі сут закладныма компонентами сучасных еколоґічных законув за удношіня вида-реґіона.[9][10][11] Історикы природы ги Гумболдт, Джеймс Гаттон тай Жан-Батіст Ламарк (межи другыма) заклали фундамент сучасных еколоґічных наук.[12] Термін „еколоґія“ (нїм. Ökologie) предложив хосновати Ернст Гекел у книзі „Обща морфолоґія орґанізмув“ (нїм. Generelle Morphologie der Organismen, 1866).[13] Гекел быв зоолоґ, малярь, писатель тай пак професор порувнялної анатомії.[2][14]
Опінії ся розходят у темі того, ко быв закладательом сучасної еколоґічної теорії. Поєдны означувут зачатком Гекелову дефініцію;[17] другі правлят, ож ото Евґеніус Вармінґ из його Oecology of Plants: An Introduction to the Study of Plant Communities (1895),[18] вадь Карл Лінней из його принципами економії природы, котрі ун май ґрунтовно сформуловав у раннюм 18. сторочу.[19][20] Лінней заклав єдну из першых голузок еколоґії, котру назвав економійов природы.[19] Його роботы повливали на Чарлза Дарвіна, котрый адаптовав фразу Ліннея за економію вадь державу природы у „Походжіню видув“.[2] Лінней першым оформив баланс природы у провіряєму гіпотезу. Гекел, будучи поклонником Дарвінової роботы, дефіновав еколоґію в удношеню д економії природы, позад чого поставали звіданкы, ци еколоґія тай економія природы тото синонімы.[20]
Уд Арістотеля онь до Дарвіна, природный світ ся раховав головно незмінным и статичным. До Дарвінового „Походжіня видув“ розуміня динамічных удношінь межи орґанізмами, їх адаптаціями тай окружіньом было дуже пудлоє.[5] Уйимком є публікація Ґілберта Вайта (1720–1793) пуд назвов „Природна історія Селборна“ (1789), котру подакотрі учені держат єдным из першых текстув за еколоґію.[21] Хоть Чарлза Дарвіна в основному споминавут за його трактат за еволуцію,[22] ун быв єдным из закладателюв ґрунтової еколоґії[23] тай записав першый еколоґічный експеримент у свому „Походжіньови видув“.[15] Еволуційна теорія поміняла пудход изглядователюв ид еколоґічным наукам.[24]
Remove ads
Референції
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads