Иван Рознѣйчук

From Wikipedia, the free encyclopedia

Иван Рознѣйчук
Remove ads

Ива́н Рознѣйчу́к, укр. Іван Федорович Рознійчук, псевдоним Марко́ Барабо́ля, *30. апрѣль 1910, Требушаны (дн. Дѣлове) – †27. новембер 1945, Краснодар — украинскый подкарпатскый учитель и писатель-сатирик.

Коротка інформація Иван Рознѣйчук, Уроджѣня ...
Thumb
Иван Рознѣйчук перед мобилизациов на фронт (1943) учительовав в Лисичовѣ
Remove ads

Биография

Иван ся родив яко первый дѣтвак зоз шестерох в родинѣ Федора и Анастазии Рознѣйчукох. По скончѣню четырьох класох народной школы, учив ся в Ясинянской горожанцѣ, а пак на Торговелной академии в Ужгородѣ (1924—1926) и Мукачовѣ (1926—1928), за тым зачав продавати книгы в книгарни «Уніо» в Ужгородѣ.[1] Еще яко штудент зачав писати сатиричны вершы и повѣданя.[2]

Имя про псевдоним Рознѣйчук позычив од Марка Проклятого — поставы украинской мифологии, вѣчного блукача, а призвиско — от кромпель, звычайной поживы подкарпатскых селян.[1]

Од року 1934 Рознѣйчук учительовав по сельскых школах[2] в Раховѣ, Богданѣ и Ясѣню.[3] По падѣ Карпатской Украины быв арештованый, яко небизовный, сѣчовик, и около два тыжднѣ триманый в арештѣ. Отець му ай еще шестеро селян, зарапортованы удавачом, такой в марцу умерли од катовань. Рознѣйчук выступовав зоз статьями в новинцѣ «Українське слово» и в журналѣ «Литературна недѣля». Концьом 1930-х и зачатком 1940-х рокох, подля литературознателя Юрия Балегы, писав сатиричный роман «Гаврило Мотовило, його життя і клопотації», але ся му рукопис не захранив — в року 1942, скрываючи ся од от мадярскых жандарьох, Рознѣйчук закопав го в землю.[2]

В року 1943 Иван быв мобилизованый до мадярского войска, бойовавшого по боку нацистичной Германии. Подля выдавателя Ивана Ребрика, Рознѣйчук на службѣ во войску быв од 13. юна 1943 по 13. октобер 1944.[2] Довго ся поважовало, же упав на восточном фронтѣ. Але в року 1945 в писмах свѣдкох ся указало, же 13. октобра 1944 Рознѣйчук трафив до совѣтского заятя и, одпровадженый до лагра про военны заятцѣ в Новороссийск, працовав яко товмач, бо знав русскый, мадярскый, чешскый, словацкый и нѣмецкый языкы.[2] Быв тыж посыланый на росчищѣня городских руин.[4]

Рознѣйчук умер во шпиталю в Пашковской станицѣ под Краснодаром (нынѣ часть города). Причинов смерти была зазначена «лѣвобочна казеозна пневмония».[5] Рознѣйчук погребеный в братском гробѣ.[2] Мѣсто погребу было найдене в року 2011.[4]

Remove ads

Творба

Thumb

Во своих повѣданях и вершах Рознѣйчук высмѣвав вады сполоченского и културного живота на Подкарпатской Руси[4] в розличных социалных и фаховых сферах: литературѣ, новинарствѣ, урядництвѣ, политицѣ и науцѣ. Высмѣвав графоманство, языковы новоты, фалошный патриотизм, урядницке паношѣня ся и подкупство.[2] Його переважны жанры суть сатиры, гуморескы, фельетоны и пародии.[6]

Интересны факты

  • Окрем писательского дара, мав и музикалный: грав на гусльох.
  • Быв едным з десятьох найлѣпшых шахистох Ужгорода.[2].

Посуджѣня

Цѣлком природне, же творба сатирика, а ще в конфронтачной добѣ 1930-х на Подкарпатской Руси мала роздѣлны оцѣнкы.

„ Дав духу Марко Бараболя и мѣстным «автохтонам», котры пробовали учинити зо Закарпатя своефайтове гетто — «тутешняцку губернию», обгороджену доокола деревяным плотом, и мадярско-фашистичным запроданикам — фенцико-бродѣйовскым «русофилам», и чешскым асимилаторам, и русскым шовинистам, котры збурили в краю языкову грызоту, помогаючи однароднѣню закарпатоукраинского обывательства. Його любеным гуморным поступом было понижѣня политикы ку быту, намѣрне мѣшаня вознесеного и низкого, конфронтованя контрастных думок и заводжаня в литературный язык диалектных, чешскых, словацкых, русскых и мадярскых слов. При читаню такого текста хоч-не-хоч ся засмѣеш. ”
Оригиналный текст укр.
Залляв Марко Бараболя сала за шкіру і місцевим «автохтонам», які намагалися перетворити Закарпаття у своєрідне ґетто — «тутешняцьку губернію», з усіх боків обнесену дерев’яним плотом, і мадярсько-фашистським запроданцям — фенцико-бродіївським «русофілам», і чеським асиміляторам, і російським шовіністам, які зчиняли в краї мовну гризню, сприяючи денаціоналізації закарпатоукраїнського населення. Улюбленим засобом гумору в нього було зведення політики до побуту, навмисне змішування піднесеного й низького, зіштовхування контрастних думок та введення в літературну мову діялектних, чеських, словацьких, російських та угорських слів. При читанні такого тексту мимоволі з’являється усмішка

Литературознатель Юрий Балега в «Алманаху Украинского народного союза», 2009[2]

„ Я ся спознав з тым «битангом» (такым ся ми повидѣв) еще в конци двадцятых рокох в зачаточной школѣ, де ми трафили до рук числа дѣточого журнала «Пчолка». Дотеперь тямлю, як мня ци то зачудовала, ци то ли знепринадѣяла одлѣвеность автора, дозволявшого собѣ в книжцѣ так бесѣдовати з читателями. Тото битангство, котре я по-свому зачув у нього, чимдале вецей ми ся любило, тягло ку собѣ. Он ся бульдозером проламовав до нашой тямкы, не мож го было не стямити. ”
Оригиналный текст укр.
Перше знайомство з цим «розбишакою» (так дещо уявлявся він тоді) сталося ще наприкінці двадцятих років у початковій школі, де мені до рук потрапляли номери дитячого журналу «Пчілка». Дотепер відчуваю, як мене якось не то здивувала, не то вразила розкутість автора, що дозволяв собі у книжці так вести розмову з читачами. Ця бешкетність, яку я по-своєму вловив у його творах, стала дедалі подобатись, викликати потяг до себе. Він бульдозеристом проламувався в нашу свідомість, ми його не могли не помічати.

Филолог Кирил Галас (1921—1995)[2]

Remove ads

Жерела и одказы

Remove ads

Референции

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads