Націонална меншина

Націонална меншина вадь етнічна меншина — націонална вадь етнічна ґрупа, што творить меншину в державі. Сесе понятя не має єдно переважаючоє вызначеня — розличні жерела акцентують вадь обєктивні (напр. розлука в языкови, реліґії), вадь субєктивні (окрема самосвідомость) характеристикы меншин.^[1] Правові ґарантії културных прав меншин служать державнуй и межинароднуй політичнуй стабілности.^[2]

Правова практика

Польща

Польськый закон за права меншин (2005) розлучать їх на дві катеґорії. За націоналні меншины (пол. mniejszość narodowa) признані народы, што мають свої державы: Армены, Білорусы, Жиды, Литовці, Німці, Росіяне, Словакы, Украйинці и Чехы. За етнічні меншины (пол. mniejszość etniczna) признані бездержавні народы: Караїмы, Лемкы, Ромы и Татары.^[3]

Словакія

Конституція Словакії (1992) предвижує окремый закон за націоналні меншины, котрый ищи дотеперь не приятый. Права націоналных меншин реґулують Конституція Словакії, межинародні законы и хартії и окремі законы (за хоснованя языкув и Фонд на пудпору културы народностных меншин).^[4] Словакія має 14 офіційно признаных націоналных меншин (слов. národnostná menšina): болгарську, вєтнамську, горватську, жидувську, мадярську, моравську, німецьку, польську, ромську, російську, русинську, сербську, украйинську и чеську.^[5]

Украйина

Закон Украйины за націоналні меншины (2022) вызначать їх як: «сталу ґрупу державлян Украйины, што не суть етнічными Украйинцями, бывають на території Украйины в рамках єї межинародно признаных границь, изєдинені ворошными етнічными, културными, історичными, языковыми а(вадь) реліґійными признаками, усвідомляють свою приналежность ид [націоналнуй меншині], указують измаганя всокотити й розвивати свою языкову, културну, реліґійну самобытность».^[6]