Пешітта

Пеші́тта (класичный сірійськый: ܦܫܺܝܛܬܳܐ авадь ܦܫܝܼܛܬܵܐ pšīṭta) тото стандартноє сірійськоє уданя Біблії про сірійські християнські церьквы тай традиції, котрі ся держат літурґій сірійського обряда.

рукопис 9. стороча
Повна назывка	ܡܦܩܬܐ ܦܫܝܛܬܐ mappaqtâ pšîṭtâ
Другі назывкы	Peshitta, Peshittâ, Pshitta, Pšittâ, Pshitto, Fshitto
Публікація СЗ	2. стороча
Публікація НЗ	3–5. стороча[1]
Язык	сірійськый
Реліґійна афіліація	сірійськоє християнство
Бытя 1:1–3	ܒܪܵܫܝܼܬܼ ܒ̣ܪܵܐ ܐܲܠܵܗܵܐ ܝܵܬ݂ ܫܡܲܝܵܐ ܘܝܵܬ݂ ܐܲܪܥܵܐ ܘܐܲܪܥܵܐ ܗ̣ܘܵܬ݂ ܬܘܿܗ ܘܒ݂ܘܿܗ ܘܚܸܫܘܿܟ݂ܵܐ ܥܲܠ ܐܲܦܲܝ̈ ܬܗܘܿܡܵܐ ܘܪܘܼܚܹܗ ܕܐܲܠܵܗܵܐ ܡܪܲܚܦܵܐ ܥܲܠ ܐܲܦܲܝ̈ ܡܲܝ̈ܵܐ ܘܐܸܡ̣ܲܪ݂ ܐܲܠܵܗܵܐ: ܢܸܗ̣ܘܸܐ ܢܘܼܗܪܵܐ ܘܲܗ̣ܘܵܐ ܢܘܼܗܪܵܐ
Йоан 3:16	ܗܵܟ݂ܲܢܵܐ ܓܹܝܪ ܐܲܚܸܒ݂ ܐܲܠܵܗܵܐ ܠܥܵܠܡܵܐ ܐܲܝܟܲܢܵܐ ܕܠܲܒ݂ܪܸܗ ܝܼܚܝܼܕ݂ܵܝܵܐ ܢܸܬܸܠ ܕܟ݂ܿܠ ܡ̇ܲܢ ܕܲܡܗܲܝܡܸܢ ܒܸܗ ܠܵܐ ܢܹܐܒ݂ܲܕ݂ ܐܸܠܵܐ ܢܸܗܘܘܼܢ ܠܸܗ ܚܲܝܹ̈ܐ ܕܲܠܥܵܠܲܡ ܗܵܟ݂ܲܢܵܐ ܓܹܝܪ ܐܲܚܸܒ݂ ܐܲܠܵܗܵܐ ܠܥܵܠܡܵܐ ܐܲܝܟܲܢܵܐ ܕܠܲܒ݂ܪܸܗ ܝܼܚܝܼܕ݂ܵܝܵܐ ܢܸܬܸܠ ܕܟ݂ܿܠ ܡ̇ܲܢ ܕܲܡܗܲܝܡܸܢ ܒܸܗ ܠܵܐ ܢܹܐܒ݂ܲܕ݂ ܐܸܠܵܐ ܢܸܗܘܘܼܢ ܠܸܗ ܚܲܝܹ̈ܐ ܕܲܠܥܵܠܲܡ

Пешітта ориґінално тай традиційно написана класичным сірійськым діалектом арамайського языка, хоть уданя Пешітты годні быти потовмачені вадь написані другыма бесідами.

Удну біблеїстичных кругув є неуніверзалный консенсус, ож Старый Завіт Пешітты быв потовмаченый на сірійськый язык из біблійного іврита, навірно у 2. сторочу н. е., тай ож Новый Завіт Пешітты быв потовмаченый из грецького языка.^[2] Сесь Новый Завіт, на зачаткови не обсягувучый спорні книгы (2. посланя Петра, 2. посланя Йоана, 3. посланя Йоана, посланя Юды, Удкровеня), став стандартом перед зачатком 5. ст. Пять спорных книг были додаті у Гаркеловуй верзії (616 н. е.) Томы Гаркелського.^{[3][4][5][6][7]} Новый Завіт Пешітты часто подабат на бізантськый текстотіп, хоть и з подаякыма варіаціями.^[8][9]

Етимолоґія

Пешітта взято из сірійського mappaqtâ pšîṭtâ (ܡܦܩܬܐ ܦܫܝܛܬܐ), што буквално значит „проста верзія“ вадь „пряма верзія“.

Латинков назывка ся удтворює по разному: Peshitta, Peshittâ, Pshitta, Pšittâ, Pshitto, Fshitto. Peshitta тото майчасто трафлявучый ся варіант.

Курта історія

Пешітта мала шырокоє пошыреня у Азії зачинавучи 5. столітьом, принимала ся тай честовала ся шором разных деномінацій сірійського християнства. Она мала значный місіонерськый влив: арменська, ґрузинська, арабська тай перська верзії булшинов ся появили вдяку сірійськуй. Несторіанська стела з Чан-ана указує на присутность сірійськых писань у Китайови у 8. сторочу.

Пешітту принюс у Европу Моісей Марденськый, вызначный сірійськый духовник, котрый неуспішно глядав меценаша про єї печатаня у Римі тай Венеції. Меценаша — Алберта Відманштадта — ун такы найшов, айбо ужек у імперськум канцлерстві Сященої Римської імперії, у Відньови у 1555. рокови. Відманштадт узяв на ся печатаня Нового Завіта, а імператор заплотив за удлитя спеціалных шрифтув сірійського алфавіта. У 1569. році Імануел Тремелій, навернутый жыд, удав сірійськый Новый Завіт у гебрейськум письмі. У році 1645 Ґабріел Сіоніта удав editio princeps Старого Завіта про „Паризьку Поліґлоту“, и в 1657. році вшытка Пешітта была включена у „Лондонськуй Поліґлоті“ Браяна Волтона. Тото было уданя Пешітты Джона Люсдена тай Карла Шаафа, котра ся дотеперь цитує симболами „Syrschaaf“ вадь „SyrSch“.

Новый Завіт

У деталнум изглядованьови Матея 1–14, Джордж Ґвільям найшов, ож де ся тексты розходят, Пешітта ся соглашат из Textus Receptus лиш 108 раз, а из Codex Vaticanus 65 раз. Межи тым у 137 трафунках она ся удличат уд обох, часто пудпорувучи ся старосірійськым и старолатинськым, а у 31 інстанціях удокремлює уд ушыткых другых текстув.^[10]

Заява Евсебія (Евсевія), ож Геґесіпп „цитовав из Єванґелія подля жыдовув тай из сірійського Єванґелія“ значит, ож уже у 160–180 н. е. є референція на сірійськый Новый Завіт, у час того гебрейсько-християнського писателя. Сірійські біблеїшты удзначовали товмаченя Нового Завіта, держачи го „акуратным, вірным и буквалным“; пораз го такой называли „царицьов над верзіями“.^[11]

Ник. ищи

• Тарґум
• Біблія
• Септуаґінта
• Вулґата

Жерела

• Brock, Sebastian P. (2006). The Bible in the Syriac Tradition: English Version. Gorgias Press LLC. ISBN 1-59333-300-5.
• Dirksen, P. B. (1993). La Peshitta dell'Antico Testamento. Brescia: Paideia. ISBN 88-394-0494-5.
• Targum Studies Volume Two: Targum and Peshitta, Journal of the American Oriental Society 120 (4): 644, 2000, doi:10.2307/606632
• Lamsa, George M. (1985). The Holy Bible from Ancient Eastern Manuscripts. ISBN 0-06-064923-2.
• Pinkerton, J.; Kilgour, R. (1920). The New Testament in Syriac. London: British and Foreign Bible Society, Oxford University Press.
• Pusey, Philip E.; Gwilliam, G. H. (1901). Tetraevangelium Sanctum iuxta simplicem Syrorum versionem. Oxford University Press.
• Weitzman, M. P. (1999). The Syriac Version of the Old Testament: An Introduction. Cambridge University Press. ISBN 0-521-63288-9.
• Williams, Peter (2025). Following the Footnotes: The Syriac Bible. Cambridge. https://tyndalehouse.com/explore/articles/the-syriac-bible/.