Іваничук Роман Іванович

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Іваничук.

Рома́н Іва́нович Іваничу́к (27 травня 1929(1929-05-27) , Трач, Косівський повіт, Станиславівське воєводство, Польська Республіка  — 17 вересня 2016(2016-09-17) , Львів, Львівська область, Україна ) — український письменник, політичний та громадський діяч, один із організаторів Товариства української мови ім. Шевченка, Народного Руху України, член Спілки письменників України (з 1960), народний депутат України І-го скликання (1990–1994). Заслужений працівник культури України.

Роман Іванович Іваничук
Роман Іванович Іваничук
Роман Іванович Іваничук, вересень 2008
Ім'я при народженні	Роман Іванович Іваничук
Народився	27 травня 1929(1929-05-27)[1]  Трач, Косівський повіт, Станиславівське воєводство, Польська Республіка
Помер	17 вересня 2016(2016-09-17)[1] (87 років)  Львів, Львівська область, Україна
Поховання	Личаківський цвинтар
Країна	Польська Республіка  СРСР  Україна
Національність	українець
Діяльність	прозаїк
Сфера роботи	література[2]
Alma mater	ЛНУ ім. І. Франка
Заклад	ЛНУ ім. І. Франка
Знання мов	українська[2]
Мова творів	українська
Роки активності	1954—2016
Напрямок	Історична і філософська проза
Жанр	Історичні роман і повість, новели та оповідання, есеї
Членство	СП СРСР, Національна спілка письменників України і Верховна Рада України I скликання
Партія	КПРС[3]
Нагороди	Орден «За заслуги» ІІ ступеня Орден «За заслуги» ІІІ ступеня Ювілейна медаль «20 років незалежності України» Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Премії
Звання	Заслужений працівник культури України
Іваничук Роман Іванович у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Лауреат Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка, Літературної премії імені Андрія Головка, премії ім. Мазепи. Герой України (2009).

Життєпис

Народився 27 травня 1929(19290527) року в родині вчителя села Трач, тепер Косівський район, Івано-Франківська область, Україна. Його стрийко — Михайло Іваничук, учений-геоморфолог, вояк Легіону УСС та УГА. Удома в батька була велика бібліотека, тому з дитинства Роман багато читав.

Навчався в початковій школі в рідному селі, з 1942 року в Коломийській гімназії, перетвореній після більшовицької окупації на Коломийську СШ № 1, яку закінчив у 1947 р. На бажання батька вступив на геологічний факультет Львівського університету, але покинув його, оскільки прагнув здобути філологічну освіту. Один рік пропрацював учителем початкової школи в рідному селі.

У 1948 р. знову вступив до Львівського університету на філологічний факультет (українську філологію), але через те, що не хотів йти до комсомолу і на свята ходив у вишиванці, на нього написали донос, і в 1949 р. Романа Іваничука виключили з університету за «антирадянську діяльність».

Відслужив три роки в армії (в Азербайджанській РСР) і в 1953 р. поновився у Львівському університеті.

У 1954 р. у студентському альманасі Львівського університету опублікував свою першу новелу «Скиба землі», яку схвально зустріла критика.

По закінченні у 1957 р. Львівського університету поїхав працювати учителем української мови і літератури у селище Щирець Львівської області. Продовжив писати, вступив до Спілки письменників УРСР. В літературі вважав своїми учителями Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського та Ірину Вільде, також у ранній період творчості перебував під великим впливом творів Івана Керницького.

У 1958 р. вийшла друком перша збірка новел «Прут несе кригу», яка принесла йому визнання.

У 1961 році переїхав до Львова. Від 1963 року працював редактором у відділі прози журналу «Жовтень» (до 1990 р.).

В цей період виходять збірки новел Р. Іваничука «Не рубайте ясенів» (1961), «Під склепінням храму» (1961), «Тополина заметіль» (1965). У 1968 році вийшов друком роман «Мальви» на історичну тематику з часів Хмельниччини. За нього Іваничука жорстко критикувала компартійна влада, хотіли звільнити з журналу, проте роман здобув широкий резонанс.

У зв'язку з нагінками Р. Іваничук зосереджується на історичній прозі. Тему наступного роману «Черлене вино» — про оборону Олеського замку від польських загарбників у 1431—1432 роках у ході так званих «Воєн Свидригайла» — підказав відомий літературознавець Григорій Нудьга. Роман вийшов друком у 1977 році. Тут чи не вперше в українській літературі змальовано побут середньовічного Львова. За ним з'явився роман «Манускрипт з вулиці Руської» (1979), який змальовує картини міського життя кінця XVI — початку XVII ст. у Львові. Обидва стали популярними. За роман «Манускрипт з вулиці Руської» Р. Іваничук у 1979 р. отримав премію ім. А. В. Головка. У третьому «львівському романі» «Вода з каменю» (1982) йдеться про Львів початку ХІХ ст. і юність Маркіяна Шашкевича. Наступний роман «Четвертий вимір» (1984) про одного з учасників Кирило-Мефодіївського братства Миколу Гулака вважають вершинним твором автора. За них у 1985 р. автор удостоївся Державної премії УРСР ім. Т. Т. Шевченка. Після цього вийшов історичний роман «Шрами на скалі» (1987) про стосунки Івана Франка з письменниками угрупування Молодої музи.

У період Перебудови бере активну участь у національно-визвольному русі. У червні 1988 року на пропозицію Ігоря Мельника погодився очолити львівську філію Товариства рідної мови. У 1990 р. Роман Іваничук завідував відділом прози журналу «Дзвін». Навесні 1990 року обраний народним депутатом УРСР, брав участь у підготовці і проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і Акту про незалежність України 24 серпня 1991 року.

Помер на 88-му році життя, вранці 17 вересня 2016 року у Львові^[4][5]. Президент Петро Порошенко висловив співчуття рідним та близьким^[6]. Похований 19 вересня в одній могилі зі своєю першою дружиною Софією на 3 полі Личаківського цвинтаря у Львові.

Нагороди та премії

• Звання Герой України з врученням ордена Держави (16 січня 2009) — за самовіддане служіння Україні, значний особистий внесок у духовне відродження Української держави, плідну літературну і громадську діяльність^[7]
• Орден «За заслуги» II ст. (29 вересня 2006) — за значний особистий внесок у соціально-економічний і духовний розвиток Львова та з нагоди 750-річчя заснування міста^[8]
• Орден «За заслуги» III ст. (8 грудня 1998) — за вагомий особистий внесок у збагачення національної культурної спадщини України, вагомі творчі здобутки і активну громадську діяльність^[9]
• Заслужений працівник культури України (3 грудня 1993)^[10]
• Відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України» (19 серпня 2011)^[11]
• Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (19 серпня 2016) — за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу^[12]

• Державна премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1985)
• Орден Трудового Червоного Прапора

Роман Іваничук — лауреат Літературної премії ім. А. Головка (1979)^[13], премії ім. І. Мазепи (1999).

Творчість

У доробку письменника двадцять історичних романів, якими він намагається заповнити білі плями в нашій історії. Його твори перекладені, зокрема, французькою, російською та іншими мовами.

Твори

Обкладинки книг ''Журавлиний крик'', ''Мальви'' та ''Орда''

• збірка новел «Прут несе кригу» (др. 1958);
• збірка новел «Не рубайте ясенів» (1961);
• збірка новел «Під склепінням храму» (1961);
• роман-трилогія «Край битого шляху» (1962(1964));
• збірка новел «Тополина заметіль» (1965);
• роман «Мальви» (написаний 1965—1967; друк. 1968); виданий вдруге під назвою «Яничари»;
• збірка новел «Дім на горі» (1969);
• збірка новел «Сиві ночі» (1975);
• повість «Місто» (написаний 1972—1975; др. 1977);
• роман «Черлене вино» (написаний 1974—1976; др. 1977);
• роман «Манускрипт з вулиці Руської» (написаний 1976—1978; др. 1979);
• збірка новел «На перевалі» (1980);
• роман «Вода з каменю» (написаний 1978—1981; др. 1982);
• роман «Саксаул у пісках»;
• роман «Четвертий вимір» (написаний 1980—1984; др. 1984);
• повість «Сьоме небо» (1985) — продовження повісті «Місто»;
• роман «Шрами на скалі» (написаний 1984—1986 др. 1987);
• роман «Журавлиний крик» (написаний 1968; др. 1988);
• роман «Бо війна війною» (др. в журналі «Жовтень» у 1989; окремим виданням у 1991);
• роман «Орда» (написаний 1989—1991; др. 1992);
• роман «Ренегат»;
• роман «Євангеліє від Томи»;
• автобіографічна книга «Благослови, душе моя, Господа…» (1993);
• спогади «Дороги вольні і невольні» (1999);
• роман «Вогненні стовпи» (2006);
• роман «Через перевал» (2008);
• роман «Хресна проща» (2011);
• роман «Торговиця» (2012);
• роман «Генерали імперії»;
• роман «Країна Ірредента» (Львів, 2007);
• роман «Злодії та Апостоли» (Львів—Коломия, 2003—2004)