Абісинський еялет

Абіси́нський еяле́т (осман. ایالت حبش‎, Eyālet-i Ḥabeš, «Аббісинський край») — еялет (край) Османської імперії у 1557–1802 і 1813–1872 роках. Охоплював землі Абісинії в акваторії Червоного моря, а з XVIII століття — регіон Хіджазу. Розташовувався на території сучасних Еритреї й Саудівської Аравії, а також Судану, Сомалі та Джибуті. Адміністративні центри — Массава, Савакін, Джидда (з 1701). Створений в ході османського завоювання Абісинії й Хіджазу в XVI столітті. Місце розташування двох головних мусульманських святинь — Мекки та Медіни. Контролював винятково портові міста, де були османські гарнізони; сільська місцевість лишалася поза впливом турецької влади^[1]. Вів війни із сусідніми ісламськими державами: Медрі-Бахром і Сеннарським султанатом в Абісинії, й Дірійським еміратом в Хіджазі. Наприкінці XVIII століття перетворився на місце політичного заслання. Керувався бейлербеями і пашами, влада яких була радше номінальною. 1802 року втратив Хіджаз, який захопили саудівські ваххабіти. У 1813—1827 роках, внаслідок османсько-саудівської війни, тимчасово керувався адміністрацією Єгипетського еялету. 1866 року абісинські території увійшли до складу Єгипту. 1872 року перетворений на Хіджазький вілаєт.

Абісинський еялет
Дата створення / заснування	1554
Країна	Османська імперія
Столиця	Массава, Суакін і Джидда
Адміністративна одиниця	Османська імперія
Замінений на	Єгипетський хедиват
На заміну	Мамлюкський султанат
Час/дата припинення існування	1872

Абісинський еялет на карті імперії (1609).

Абісинський еялет на карті імперії (1795).

Назва

• Абісинський еялет
• Османська Абісинія / Османський Хіджаз
• Абісинське бейлербейство
• Абісинське пашство
• Еялет Абісинії й Джидди
• Еялет Абісинії й Хіджазу^[2]
• Хіджазький еялет

Адміністративний поділ

Поділявся на 6 санджаків (хоругов)^[3]:

1. Санджак Ібрім
2. Санджак Савакін
3. Санджак Харгіго
4. Санджак Массава
5. Санджак Зайла
6. Санджак Джидда

У XIX столітті поділявся на 5 санджаків^[4]:

1. Санджак Ємен
2. Санджак Наджд
3. Санджак Джидда
4. Санджак Медіна
5. Санджак Мекка

Примітки

1. Özbaran, 1994, с. 194.
2. Almanach de Gotha: annuaire généalogique, diplomatique et statistique. J. Perthes. 1867. с. 827—829. Архів оригіналу за 5 липня 2014. Процитовано 1 червня 2013.
3. Siegbert Uhlig (2005). Encyclopaedia Aethiopica: D-Ha. Otto Harrassowitz Verlag. с. 951. ISBN 978-3-447-05238-2. Архів оригіналу за 9 серпня 2016. Процитовано 1 червня 2013.
4. A. Viquesnel (1868). Voyage dans la Turquie d'Europe: description physique et géologique de la Thrace. Bertrand. с. 148. Архів оригіналу за 11 січня 2020. Процитовано 1 червня 2013.

Джерела

• Іналджик, Г. Османська імперія: класична доба 1300–1600 [Архівовано 7 червня 2015 у Wayback Machine.] / Пер. з англ. О. Галенко; наук. ред. В. Остапчук; Інститут сходознавства НАНУ. — Київ: Критика, 1998. — 286 с.
• Özbaran, Salih (1994), The Ottoman Response to European Expansion: Studies on Ottoman-Portuguese Relations in the Indian Ocean and Ottoman Administration in the Arab Lands During the Sixteenth Century, Isis Press