Бій під Мотовилівкою
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Бій під Мотовилівкою — бій, що відбувся 18 листопада 1918 року між військами Директорії УНР та Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. Бій не був великим, однак мав величезне значення для всієї України — після перемоги у Мотовилівських лісах війська Директорії УНР розпочали наступ на Київ, і після запеклих вуличних боїв зайняли його. У день заняття Києва Директорією, 14 грудня, гетьман Павло Скоропадський зрікся своєї влади, таким чином поклавши кінець періоду влади Гетьманату, і почавши період правління Директорії в УНР.
Бій під Мотовилівкою | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
Переворот УНР | |||||||
Схема бою під Мотовилівкою | |||||||
| |||||||
Сторони | |||||||
Директорія УНР | Українська Держава | ||||||
Командувачі | |||||||
сотник Федір Черник † сотник Микола Загаєвич† |
Генерал-майор Леонід Святополк-Мірський | ||||||
Військові сили | |||||||
На початку бою 120[1]-300[2] солдатів, 5 скорострілів, 1 гармата, бронепотяг Підкріплення 1000 солдатів, 4 скоростріли, 3 бронепоїзди, 2 гармати |
700 сердюків, 600 офіцерів, 200 кіннотників, скоростріли, бронепоїзд[1][2] | ||||||
Втрати | |||||||
17 стрільців вбитими, 22 поранено[1] | Точно невідомо, місця захоронення знайдено не було. |
Павло Скоропадський у своїй політиці притримувався консервативних поглядів. Оскільки політичною опорою гетьмана були великі землевласники, Скоропадський провів деякі реформи, які не були популярними серед українських селян. Недовіра до Скоропадського з боку селян підбурювалась соціал-демократичними (есдеки) та соціал-революційними (есери) партіями, основними діячами були Володимир Винниченко та Симон Петлюра. Останнею краплею стало проголошення гетьманом «Федеративної Грамоти», в якій ішлося про майбутню федерацію України з Росією. Сам Скоропадський згадував, що він вбачав у майбутній федеративній державі союз, за якого Україна розквітла б, відродила культуру та мову та почала стрімко розвиватись[3].
13 листопада в Києві відбулось засідання соціалістичних партій України, і було прийняте рішення про утворення Директорії. Розпочалось антигетьманське повстання. 14 листопада члени Директорії прибули до Білої Церкви, яке і стало центром повстання. На той час у Білій Церкві стояв полк Січових Стрільців (приблизно 1500 солдат). Січові Стрільці були опорою всієї Директорії, і підтвердження цього можна знайти у словах її голови Володимира Винниченка:
… але головною нашою силою, на яку я принаймні найбільше рахував, був полк Січових Стрільців, галичан, що стояв у Білій Церкві. Він мав півтори тисячі баґнетів, був зразково дисциплінований і складався з національно свідомого елементу. Цей полк на думку орґанізації, мав би служити ядром повстання, круг якого гуртувались би инчі наші сили…[4]
Однак, все ж таки відчувався брак добре дисциплінованих та озброєних солдатів. Учасники повстання боялись зустрітись із німецькою армією в Києві, частини якої нараховували 200 тисяч солдатів[5]. Розглядався план про видачу зброї населенню Києва, для підтримки повсталих, однак цього все одно було недостатньо. Скориставшись тяжкою ситуацією в Німеччині, представники Директорії уклали договір із німецькою армією про нейтралітет[4]. За свідченнями Скоропадського, Директорії УНР схилила на свій бік німців та деякі збільшовичені українські частини, пообіцявши їм землю та дозвіл на пограбування Києва[6].
15 листопада на стінах київських будинків з'явились листівки Директорії, які закликали до всенародного антигетьманського повстання. Перші військові дії між гетьманськими військами та Директорією розпочались 16 листопада, коли Січові Стрільці роззброїли сотню Державної Варти.