Біла Церква
місто в Україні / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:
Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Біла Церква?
Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини
Бі́ла Це́рква (МФА: [ˈbʲiɫɐ ˈt͡sɛrkʋɐ] ( прослухати)) — місто в Україні, значний економічний, культурний та освітній центр Київщини, розташований за 80 км на південь від Києва на річці Рось. Найбільше місто Київської області. Вперше згадується в Іпатіївському літописі 1115 року як Юр'їв у центральній частині Поросся. Через нього проходили торговельні шляхи на Київ, Вінницю, в арабські країни, Індію, Угорщину[4].
Дендропарк «Олександрія» — видатна пам'ятка садово-паркового мистецтва України, розташована в місті Біла Церква на лівому березі річки Рось. Його площа становить 297 га. Заснований наприкінці XVIII століття, як заміська резиденція польських графів Браницьких. Автором генерального проєкту парку став відомий французький архітектор-паркобудівник Мюффо. Пізніше в парку працювали відомі майстри садово-паркового мистецтва Д. Ботані, А. Єнц, А. Станге, Р. Чех та інші. На території парку поєднуються природні пейзажі з численними архітектурними спорудами — альтанками, павільйонами, колонадами, містками, фонтанами з романтичними назвами (водоспад Руїни, Турецький будиночок, Китайський місток, Колона смутку, колонада «Луна» та інші). У колекції заповідного парку зібрано понад 2130 видів рослин[5].
Щодо походження назви міста існує кілька версій. Білу Церкву збудував як фортецю у 1032 році великий князь Київський Ярослав Мудрий[1]. Фортецю назвали християнським іменем князя — Юр'їв. У 1050 році він спорудив на Замковій горі єпископську церкву. Поставлена високо на горі, церква стала помітною прикметою поселення.
Місто будували як фортецю Київської Русі проти кочівників (половців, печенігів тощо). Також навколишні мешканці називали церкву білою, а коли татари знищили Юр'їв (Юр'єв), то нове місто, яке відбудовувалося на згарищах, дістало назву Біла Церква[6].
Розташування і фізична географія
Місто розташоване на південному заході Київської області, займає вигідне географічне положення: поруч із ним проходить автомагістраль E95 (Санкт-Петербург — Київ — Одеса).
Відстань до столиці України — міста Київ становить 84 км, до міжнародного аеропорту «Бориспіль» — 120 км.
Близькість до Києва, зручне транспортне сполучення, розвинута соціально-економічна інфраструктура в поєднанні з природними умовами надають місту значної інвестиційної та туристичної привабливості[7].
У геологічному відношенні територія міста розміщена на Українському кристалічному щиті (УКЩ). У зональному відношенні це перехідна зона від лісу до степу — лісостеп.
У Білій Церкві знаходяться джерела радонових вод[8].
Головною водоймою є річка Рось, яка 16 км тече здебільшого південною частиною міста, відокремлюючи центральні райони від Заріччя (сучасні Заріччя та житлові масиви Піщаний і Таращанський). Протока тече Білою Церквою 9,6 км і впадає в Рось. А в урочищі Сухий Яр є Сухоярський струмок довжиною 9,6 км. Через Рось у межах міста прокладені 4 мости: 2 пішохідні (Дерев'яний міст та Зарічанська гребля) та 2 автомобільних. Річку Протоку перетинає значна кількість маленьких містків різноманітної конструкції.
У місті чимало невеликих скверів та парків, що розташовані в історичному центрі. Важливу роль у культурному житті Білої Церкви відіграє здавна відомий міський парк культури і відпочинку імені Тараса Шевченка[9]. Також у центрі міста розміщений парк Слави.
На північно-західній околиці міста розташований державний дендрологічний парк «Олександрія». Це найбільший архітектурно оформлений ландшафтний парк в Україні[10]. Дендропарк розташований на площі 297 га на березі річки Рось. Площа декоративних водойм парку (ставки і Рось) становить 21 га. Загальна довжина алей і доріжок становить понад 20 км. Парк є зразком пейзажної паркової композиції, основу якої складають рослини, архітектурні споруди, скульптури, водна гладь річки Рось та ставків.
Уздовж вулиці Клінічна розташований парк «Будівельників». На його території тривалий час існувало військове кладовище, яке згодом було перепоховано. Робітники домобудівельного комбінату заклали парк, у якому збудували міську льодову ковзанку та дитячі майданчики. Починаючи з 12 липня 2000 року, споруджується храм Святих апостолів Петра і Павла[11].
У місті є три бульвари: Олександрійський, Михайла Грушевського та Княгині Ольги.
Клімат
Клімат є помірно-континентальним, теплим, із достатнім зволоженням. Зима м'яка; середня температура січня −6 °C. Літо тепле; середня температура липня від 18 до 20 °C. Опадів близько 600 мм на рік[12]. Середньорічна кількість опадів — 500—600 мм, коефіцієнт зволоження 1,3. Середньорічна температура +6,9 °C. Середня тривалість безморозного (вегетаційного) періоду 160—170 днів. Переважають вітри західних і південно-західних напрямків.
Клімат Білої Церкви | |||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Показник | Січ. | Лют. | Бер. | Квіт. | Трав. | Черв. | Лип. | Серп. | Вер. | Жовт. | Лист. | Груд. | Рік |
Абсолютний максимум, °C | 7,3 | 35,4 | 39,1 | ||||||||||
Середній максимум, °C | −3 | −1 | 4 | 13 | 20 | 23 | 24 | 24 | 21 | 12 | 4 | 0 | 14 |
Середня температура, °C | 0,5 | 1,0 | 4,1 | 10,2 | 15,6 | 20,3 | 22,8 | 22,3 | 17,9 | 11,9 | 7,4 | 3,5 | 11,5 |
Середній мінімум, °C | −8 | −7 | −2 | 4 | 9 | 13 | 14 | 13 | 9 | 4 | −1 | −5 | 9 |
Абсолютний мінімум, °C | −21,2 | −28,5 | 20,4 | 12,6 | |||||||||
Норма опадів, мм | 48 | 46 | 39 | 49 | 53 | 73 | 88 | 69 | 47 | 35 | 51 | 52 | 650 |
Джерело: Погода і клімат(укр.) |
Київська Русь
Місто засноване 1032 року київським князем Ярославом Мудрим[1]. На час заснування називалося Юр'їв (Юр'єв, Гюргев) згідно з християнським іменем Ярослава Мудрого — Юрій (Георгій)[13].
Початок ХІ століття позначився безнастанними набігами печенігів на південні окрайки Київської держави. Унаслідок цього кордони Русі відсунули на північ — до берегів Стугни. В 1017 році Ярослав Мудрий завдав поразки печенігам і відтіснив їх на південь. Для зміцнення південних рубежів держави вздовж Росі у 1032 році розпочали будівництво оборонної лінії — системи сторожових фортець, сполучених між собою величезними насипами та ровами.
Саме у 1032 році з'явились Корсунь, Богуслав, Стеблів, Володарка (літописний Володарев) та інші населені пункти Поросся. І саме того року на скелястому лівому березі Росі з'явився військово-феодальний замок, що дістав назву Юр'їв (на честь християнського імені Ярослава Мудрого — Юрій). Замок згодом «обріс» містечком, яке в кінці XI століття стало кафедральним центром Пороської єпархії.
Серцем міста була гора з розміщеним на ній дитинцем (замком). Також на горі стояв білокам'яний собор — обов'язковий атрибут єпархіального центру.
Юр'їв жив у постійній напрузі. Набіги печенігів змінились натиском половців, а згодом — монголо-татар. Місто було кочівникам «як кістка у горлі», постійно заважаючи їхнім походам на північ. Не раз його руйнували вщент. Востаннє Юр'їв лежав у руїнах у ХІІІ столітті. Занепав для того, щоб відродитися з новою назвою — Біла Церква.
Спалений кочівниками Юр'їв залишив по собі лише високий напівзруйнований єпископський собор. Ця споруда, збудована з білого каменю, довгий час служила переселенцям орієнтиром серед густих і диких лісів, що вкривали у той час долину Росі. Саме тому місце, де стояв собор, а згодом і місто, що постало з руїн князівського Юр'єва на скелястому березі, дістало назву Біла Церква.
Собор, якому місто завдячує своєю назвою, зник у вирі історичних подій: невідомо, хто й коли його зруйнував. Під час археологічних розкопок, проведених вже у XX столітті, на Замковій горі знайдено залишки цієї споруди.
Велике князівство Литовське (ВКЛ) та Річ Посполита
Білоцерківський замок
У 1362 році Білу Церкву разом із Київським князівством приєднали до Литви, а після Люблінської унії (1569 року) містечко увійшло до складу Речі Посполитої. Біла Церква стала центром староства (адміністративна одиниця в Польщі) та набула значення найважливішого стратегічного пункту на півдні держави. У 1589 році польський король Сигізмунд ІІІ Ваза затвердив привілеї міста на сеймі у Варшаві, надавши Білій Церкві та його жителям Магдебурзьке право.
У середині XVI століття для захисту держави від татар у Білій Церкві побудували замок, у якому перебував постійний польський гарнізон, що налічував до 2 тисяч солдат і офіцерів. Гора, на якій колись стояв замок, називається Замковою горою. Перший замок у Білі Церкві збудував 1550 року київський воєвода князь Семен (Фридерик) Пронський, позаяк місто лежало на Чорному шляху, яким ішли татари, і його належало обороняти. Саме місто також укріпили палісадом. У 1570 році замок майже знищили. Князь Костянтин-Василь Острозький зміцнив та перебудував замок.
Кінець XVI століття вперше зробив Білу Церкву відомим містом на всю Річ Посполиту. Цьому посприяло Білоцерківське повстання міщан, розгніваних скасуванням старостою Янушем Острозьким Магдебурзького права у місті. У 1589 році вони захопили замок зі зброєю та боєприпасами і майже рік утримували місто в своїх руках.
Незабаром, у 1591 році саме захопленням білоцерківського замку почалося селянсько-козацьке повстання, яке започаткувало період постійних війн між Україною та Польщею. На чолі повстання став Христофор (Криштоф) Косинський, який на деякий час обрав місто за свою резиденцію[13][14].
У 1616 році в містечку налічувалось 300 домогосподарств міщан і 300 дворів козацьких.
Походи Гетьманщини
1651 році Богдан Хмельницький підписав Білоцерківський мирний договір із польським урядом після невдалої для селянсько-козацьких військ Берестецької битви.
У часи Визвольної війни 1648—1657 років Біла Церква, яка була на той час досить значним містом — центром староства та полку і мала понад 1000 дворів, стала одним із найважливіших опорних пунктів козацького війська. Тривалий час Богдан Хмельницький з основними своїми силами перебував у Білоцерківському замку, розсилаючи звідси по всій Україні заклики до боротьби. 18 (28) вересня 1651 року тут було укладено угоду між польсько-шляхетським урядом і гетьманом Богданом Хмельницьким, яку названо Білоцерківський договір.
У 1663 році під час битви між польським військом і загонами Івана Сірка замок у Білій Церкві майже зруйнували. Але вже наступного року його відбудували знову, укріпивши за найсучаснішими правилами фортифікаційної техніки — він став практично неприступним. Його не змогли взяти ні війська Івана Брюховецького в 1665 році, ні Петра Дорошенка у 1667, 1669 та 1672 роках.
У 1665 році калмицька кіннота на службі у Гетьманщини під Білою Церквою розгромила польську армію[15].
З 1660 року Біла Церква поперемінно належала то Московському царству, то Речі Посполитій, деякий час Поросся навіть було нейтральною територією. У 1667 році комендант Ян Стахурський збудував у Білій Церкві костьол та монастир Св. Георгія.
Початок XVIII століття в Україні позначився великим повстанням козаків під проводом білоцерківського та фастівського полковника Семена Палія проти Польщі. Семен Палій у 1702 році з 10-тисячним загоном взяв у облогу Білу Церкву. Після декількох невдалих штурмів полковник вдався до хитрощів — взявши у полон коменданта, він примусив замок капітулювати. Місто стало центром повстання, до нього потяглися знедолені селяни з усіх усюд. Населення Білої Церкви на той час сягнуло 70 тисяч, замок постійно укріплювався. У 1703 році полякам вдалося приборкати повстання, і того ж року Правобережжя окупували російські війська. Палія було заарештовано й вислано до Сибіру (далеко не останню роль відіграв у цьому гетьман Іван Мазепа).
Іван Мазепа народився поряд із Білою Церквою в родовому помісті — селі Мазепинці — і вважав цей край своєю батьківщиною. У 1703 році він оселився у замку й надумав зробити місто своєю власністю. У Білоцерківському замку гетьман почував себе у цілковитій безпеці. Саме тут пройшла значна частина його життя — тут він нажив левову частку своїх капіталів і став одним із найбагатших феодалів у Європі, тут скарав Кочубея та Іскру. За деякими джерелами у Білоцерківському замку було знайдено скарбницю гетьмана.
Іван Мазепа скеровував значну частину прибутків від своїх 20 тисяч маєтків на будівництво культових споруд. По всій Україні звів він цілу низку пишних чудових церков у стилі українського бароко (козацьке). У 1706 році зведення великої кам'яної церкви почав Мазепа на батьківщині — у Білій Церкві. Криваві події 1708 року та подальша передача міста Польщі так і залишили цю споруду недобудованою. До наших днів дожила лише частина тієї церкви, що має назву Микільська.
У березні 1711 року почалась облога Білої Церкви армією гетьмана Пилипа Орлика, під час його походу на Правобережжя проти російської влади. Місто було добре укріплено, у ньому перебував російський гарнізон. Фортеця була добре забезпечена всім потрібним для тримання облоги, тому армії Орлика не вдалося її зайняти. Ця невдача та, як наслідок, зрада татар, призвела до краху всієї військової операції гетьмана.
У 1711—1712 роках за наказом російської влади більшу частину козаків та цивільних мешканців міста було силою переселено на територію між Ірпенем та Дніпром під час згону населення Правобережної України на Лівобережну.
1743 року староста Станіслав-Ян Яблоновський збудував у Білій Церкві костел та монастир єзуїтів.
Впродовж XVIII століття Біла Церква найчастіше була свідком народних повстань, вінцем яких стала Коліївщина. Під час повстання місто, у якому перебував гарнізон московської регулярної армії, штурмували козаки Микити Швачки, Андрія Журби та Івана Бондаренка[16]. За придушення Коліївщини великий коронний гетьман Ксаверій Браницький у 1774 році отримав одну з найбагатших у Речі Посполитій королівщин — Білоцерківське староство. Наприкінці 1778 року він вступив у володіння цими маєтками, які відтоді називалися Білоцерківським графством, та збудував тут згодом палац[17].
Російська імперія
У 1793 році входило до складу Російської імперії. На тривалі часи (до XX століття) Білоцерківщина стала вотчиною сім'ї Браницьких.
Біла Церква і дендропарк «Олександрія» були дійсним графством із двором, з величезною кількістю людей, котрі харчувалися навколо двору, з великими стайнями породистих коней, з полюваннями, на які з'їжджалася вся аристократія Південно-Західного краю, про це писав про часи Браницьких у Білій Церкві Микола Бердяєв у своєму «Самопізнанні».
Браницькі мали неоднозначний вплив на свою головну резиденцію. Вони зробили Білу Церкву містом, яке втратило будь-яке адміністративне значення для держави. За наказом Катерини ІІ і не без «указки» Браницьких замок було зруйновано, Білоцерківське староство ліквідували, повітовий центр перенесли до Василькова, місто з казенної власності перейшло в особисту[17].
У 1806 році Браницькі уклали договір із єврейською громадою, якій дали дозвіл на поселення і будівництво у місті. Євреї принесли у Білу Церкву велику торгівлю і ремесло. В 1809—1814 роках Браницький у центрі міста звів торгові ряди на 85 крамниць — одна із рідкісних в Україні будов у стилі ампір[17], чим стимулював подальше розселення євреїв у Білій Церкві та зумовив докорінну зміну етнічного складу міського населення[13].
Під час французько-російської війни тут було сформовано 2-й козацький полк[18].
18 лютого 1830 р. в м. Біла Церква була створена постійна поштова експедиція і призначено спеціального поштового чиновника.[19].
На початку ХХ століття Біла Церква, маючи статус волосного містечка (найбільшого містечка Російської імперії), значно випереджає повітовий Васильків як за чисельністю населення, так і за загальним розвитком. Приміром, 1900 року у Василькові мешкає лише 18 582 особи, а в Білій Церкві 47 771 особа, а 1913 року — 17 228 та 54 270 осіб відповідно. Населення Білої Церкви перевищувало не лише майже усі повітові міста, а й ряд губернських міст Російської імперії. Неодноразово поставало питання про перенесення центру повіту до Білої Церкви і відтак, утворення Білоцерківського повіту. Зрештою, 1919 року центр повіту було перенесено до Білої Церкви.
Значне пожвавлення в економічний розвиток міста внесла Фастівсько-Знам'янська залізниця, збудована 1876 року. А вже на початку XX століття Біла Церква стала одним із найрозвиненіших промислових центрів Київської губернії. Тут діяло 5 цегельних заводів, 6 шкіромануфактур, свічковий завод, 2 цукеркові фабрики, 4 миловарні, 2 медоварні, млини, крупорушки, завод сільськогосподарських машин та ін. Щороку проходило 11 великих ярмарків. А за обсягами торгівлі хлібом місто посідало перше місце після Києва.
Українська революція
Під час Української революції місто неодноразово опинялося в епіцентрі подій.
Зусиллями Євгена Коновальця у серпні — вересні 1918 року в Білій Церкві було засновано Окремий Загін Січових Стрільців[20].
У листопаді 1918 року в Білій Церкві почалося збройне повстання під керівництвом Симона Петлюри та Володимира Винниченка. Тут відбувалося формування основних сил Директорії. Тут вперше було надруковано повідомлення про відновлення влади незалежної УНР.
Більше місяця місто над Россю було штабом сил повстанців — фактично другою столицею України. Саме звідси вирушило 60-тисячне військо, яке 14 грудня 1918 року взяло Київ, який знаходився під контролем військ гетьмана Скоропадського (переважно етнічних росіян)[20].
Під час Першої радянсько-української війни місто перебувало в радянській окупації, але в ході контрнаступу було звільнене українськими та союзними військами. Більшовицька окупація поновилася після другого радянського вторгнення.
У серпні 1921 року у місті була утворена Козача Рада Правобережної України.
Радянський період
Голодомор 1932—1933 років
Перед Голодомором тут розміщувались нечисленні тоді промислові підприємства, різноманітні кустарні артілі і майстерні, відомі далеко в окрузі торгові центри, зведені ще за кошти графині Браницької, медичні, навчальні, освітні, культурно-масові заклади і владні структури округи та району. Значну частину становило єврейське населення, жили також поруч з українцями поляки, росіяни, нечисленні групи інших національностей. З трьох боків це місто оточували практично повністю українські села Заріччя, Роток та Олександрія (нині це мікрорайони Білої Церкви).
Згортання політики НЕПу призвело до скорочення у місті всіх видів приватного підприємництва. Заготівельна криза 1928 року потягла за собою нове «загвинчування гайок». У першу чергу були реквізовані приватні млини, чим держава взяла під свій повний контроль хлібомольний процес як перший етап хлібопекарства. З того часу кожен мішок змеленого зерна був під наглядом численних державних структур, що через кілька років створило передумови спланованого голоду. У 1930 році в ході нового адміністративно-територіального поділу республіки була ліквідована Білоцерківська округа, яка становила майже третину сучасної Київщини, а значно урізані території увійшли в Білоцерківський район із центром у Білій Церкві. У 1932 році район увійшов у новостворену Київську область. Швидкими темпами йшла у Білій Церкві індустріалізація. У короткий термін стали до ладу нові цехи заводу «Сільмаш», друга електростанція, взуттєва і деревообробна фабрики, завод «Хімпрому», другий за потужністю в СРСР цегельний завод, завод комбікормів і консервний, ковбасна фабрика, підприємство «Трудткач», кар'єри торфу і каменоломні.
У селах же розгорталась колективізація. Головним гаслом VII окружного з'їзду КНС (комітетів незаможних селян) було: «Зробимо Білоцерківщину гігантом-колгоспом до весни 1930 року», проте цього не вийшло. Масова колективізація у прилеглих до Білої Церкви селах проходила під жорстким тиском. Засіяти вдалося лише менш 30% посівних площ. Саме про такий стан на Білоцерківщині доповідав у квітні 1932 року секретар ЦК КП(б)У С. В. Косіор Сталіну (З листа секретаря ЦК КП (б)У С. В. Косіора секретарю ЦК ВКП(б) Й. В. Сталіну про економічне і політичне становище у південній частині степових районів України і продовольчі труднощі. 26 квітня 1932//Под знаменем ленинизма — 1990. — № 8. — С. 66).
Влада почала вилучати хліб силою. Для здійснення хлібопоставок у прилеглі села з Білої Церкви було відряджено 256 комуністів (57 % складу міської організації) та 60 % комсомольців міста. Усі села, що нині є Білою Церквою, за пасивний спротив колективізації і примусовому вилученню у селян хліба заносились на «чорну дошку», що означало жорсткі санкції проти жителів, аж до приречення значної частини мешканців на голодну смерть: с. Заріччя — підтверджується публікаціями в Білоцерківській газеті «Радянська нива» від 08.09.1932 р. та від 14 лютого 1932 р.; с. Роток — «Радянська нива» від 22.09.1932 р. та 14.02.1932 р.; с. Олександрія — «Радянська нива» від 27.08.1932 р., 31.08.1932 р. та 14.02.1932 р. Під час Голодомору 1932—1933 років Білоцерківський район опинився в жахливому становищі: вулиці міста, за спогадами очевидців, були усіяні трупами померлих від голоду.
Особливого розмаху голод і смертність набирають у 1933 році. Встановлено факти вимирання цілих сімей. Того року в місті народилося всього 134 дитини. Дослідниками допускається, що під час голоду Біла Церква в її нинішніх межах втратила близько 4,7—5 тисяч людей або 23,7 % свого населення. Пам'ять жертв Голодомору вшановано хрестом на кладовищі «Зарічанське», який встановили жителі Заріччя, та меморіалом на місці масових поховань при виїзді на київську дорогу, відкритим 16.09.1993 р. (скульптор Мосендз Г. М., архітектор Стукалов О. К.). Опитування свідків Голодомору 1932—1933 років, які пережили його у Білій Церкві, дало змогу встановити прізвища 108 жителів, померлих голодною смертю. Мартиролог жителів м. Біла Церква — жертв Голодомору 1932—1933 років укладено за свідченнями очевидців Дорошкова П. Б.,1926 р. н.; Дупляк М. Т., 1920 р. н.; Ригас-Голяк Ф. С., 1918 р. н., Шутенко Г. П., 1925 р. н.; Рябушея В. П., 1928 р. н.; Поліщука М. Ф., 1928 р. н.; Кузнєцової В. М., 1925 р. н.; Бойко Г. М., 1924 р. н.; Кирилової Н. Д., 1923 р. н.; Лепетинської Т. І., 1927 р. н.; Коломієць В. П., 1925 р. н.; Швидун К. М., 1921 р. н.; Швидун М. М., 1913 р. н., та інших, записаними протягом 1991—2008 років: письменником Володимиром Іванцівим — вміщені у книзі «Голокіст» (К., «Український письменник», 1992); працівниками бібліотек міста, зокрема Ніконенко Т. Д.: Чаюн-Пархомчук Н. В. — працівником Червоного Хреста; працівниками освіти — Щербань Л. О. та ін.; студентами вищих навчальних закладів та учнями шкіл міста[21].
Друга світова війна
Під час Другої світової війни в районі Білої Церкви тримав оборону 6-й стрілецький корпус, до 10 липня 1941 року виведений із боїв для відпочинку, доукомплектування та формування в район Білої Церкви. Вже 16 липня 1941 року, не закінчивши укомплектування, займаючи позиції по річці Рось західніше Білої Церкви знову вступив у бої, завдаючи контрудар на північний захід у район Попільні — однак під контрударом німецької 9-ї танкової дивізії частини корпусу не тільки не просунулися, а й почали відходити на схід. 17 липня 1941 року веде бої на підступах до Білої Церкви, змушений був залишити місто, яке в цей же день знову було відбито, але до вечора корпус вибитий із Білої Церкви. Декілька разів робив безуспішні контратаки, у той же самий час частини корпусу насилу відбивали танкові атаки між Білою Церквою і Фастовом. 24 липня 1941 року переходить у наступ на Білу Церкву, 25 липня 1941 року під контратакою німецької 11-ї танкової дивізії був змушений відійти до Дніпра на 30 кілометрів від займаних раніше позицій. А 20 серпня 1941 року в Білій Церкві стався перший зареєстрований в історії масовий розстріл дітей[22]. Німецька окупаційна влада здійснювала масові вбивства єврейського населення Білої Церкви.
У листопаді — грудні 1943 р. відбувалися запеклі бої, у яких війська Першого Українського фронту розгромили німецькі військові частини і створили умови для оточення і знищення німецького угруповання в Корсунь-Шевченківській операції 1944 року.
Післявоєнні роки
Довгий час Біла Церква була звичайним провінційним містечком, аж доки в 1972 році тут не побудували промисловий гігант «Білоцерківшину». Саме тоді в місті почали рости промислові підприємства — воно перетворилося на значний індустріальний центр, один із найпотужніших вузлів хімічної промисловості України[23].
У 1970-х роках бурхливо почало зростати населення міста — за два десятиліття воно збільшилось майже на сто тисяч. Після аварії на Чорнобильській АЕС місто прийняло понад 1700 переселенців із зони відчуження. Територія була віднесена до 4-ї зони радіаційного забруднення. Але цю зону було скасовано 28 грудня 2014 року через зміну Верховною Радою України ст. 2 ЗУ «Про правовий режим територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи»). Зону відмінили по всій країні, а з нею і майже всі пільги.
У Незалежній Україні
Кінець XX — початок XXI століття
Біла Церква — місто з понад 200-тисячним населенням, значний економічний, культурний та освітній центр Київщини. З правого борту долини відкривається панорама міста (виїзд із Білої Церкви у таращанському напрямку): передній план охоплює комплекс дач. Далі простягається один із нових мікрорайонів багатоповерхової забудови — Таращанський масив. Найнижча частина долини Росі зайнята районом приватної забудови. Приватний сектор Білої Церкви зовсім не схожий на сільський — тут немає значних «городніх» просторів. Середні за розмірами, переважно цегляні, будиночки туляться близенько один біля одного й оточені тісними, затишними двориками. Дальній план панорами займає суцільна багатоповерхова забудова, над якою подекуди вистромлюються труби численних підприємств.
На сході міста розкинувся великий промисловий вузол. Крім ПрАТ «Росави» тут розташовані заводи гумотехнічних та азбестотехнічних виробів, механічний, Білоцерківська ТЕЦ та інші підприємства. Більша частина працездатного населення Білої Церкви працює саме тут.
У 2012 році білоцерківці святкували 980-річчя від дня заснування міста[24].
На виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» № 317-УІІІ, який був прийнятий Верховною Радою України 9 квітня 2015 року, зміні назв підлягали топоніми (географічні назви та назви вулиць і підприємств населених пунктів України), що мають комуністичне походження. Рішенням Білоцерківської міської ради від 18 лютого 2016 р. № 81-07-VII перейменовано[25] 66 об'єктів[26].
Рішеннями, прийнятими на пленарному засіданні позачергової 31-ї сесії Білоцерківської міської ради VIII скликання від 28 липня 2022 року про перейменування вулиць було перейменовано 84 вулиці – 70 в м. Біла Церква та 14 вулиць у населених пунктах Білоцерківської міської об’єднаної територіальної громади - у селах Глушки, Глибочка, Пилипча, Сидори, Томилівка, Вільна Тарасівка, Шкарівка, Мазепинці та селищі Терезине.[27]
Російсько-українська війна
З 24 лютого 2022 року, з початком повномасштабного російського вторгнення в Україну місто регулярно потерпає від російських обстрілів. 28 лютого нанесено авіаудар по гуртожитку[28]. 2 березня російськими військами здійснено ракетний удар поблизу Горбатого мосту[29]. 5 березня російські окупанти завдали авіаудару по Білій Церкві — пошкоджено понад 20 житлових будинків[30].
З початком вторгнення до Білої Церкви почали прибувати вимушені переселенців з територій де активно велися бойові дії. У червні 2022 року в місті починає створюватися центр допомоги людям з небезпечних територій[31]. Проте, відносна близькість до лінії фронту та ракетні обстріли вимусили переїхати з Білої Церкви до Чернівців підприємство з виробництва пластикових панелей[32].
5 жовтня 2022 року Білу Церкву росіяни атакували дронами-камікадзе іранського виробницта Shahed-136. Зазнали пошкоджень три будівлі інфраструктури[33].
Адміністративний поділ
Місто Біла Церква є адміністративним центром Білоцерківського району, а також центром Білоцерківської міської територіальної громади. Територія міста не поділяється на райони[34]. Структурно-планувальні та рекреаційні елементи території Білої Церкви складають Замкова гора, житлові райони «Гайок», «Турчанінова», «Матросова», «Залізничне селище», «ДНС», «Вокзальний», «Центральний», «Павліченко», «Глиняний», «Мельника», масив «Леваневського» (після перейменування - «Незалежності»)[27], мікрорайони «Роток-1», «Роток-2», «Роток-3», «Роток-4», житлові райони «Гризодубової» (після перейменування - «Марії Примаченко»)[27], «Заріччя», мікрорайони «Піщаний», «Таращанський», селекційна станція «Олександрія», райони «Учгосп», «Рибгосп», «Роток», урочища «Гайок», «Голендерня», «Кошик», «Палієва гора», «Сухий яр», «Товста» та острів «Дитинство».
Динаміка чисельності населення міста у 1897—2015 рр.[35].
Населення Білої Церкви станом на 1 січня 2016 року становило 210,2 тис. жителів[2].
Під час перепису населення 2001 року, населення Білої Церкви становило 200,1 тисячі жителів; під час передостаннього перепису, у 1989 році,— 196,9 тисячі[36].
Населення Білої Церкви до середини XX століття було невеликим. Значно зменшилась його кількість після Другої світової війни, коли було винищено майже всіх євреїв.
Проте після оголошення всесоюзного будівництва каучукопереробних підприємств ГТВ та 2 заводів об'єднання Білоцерківшина населення міста зросло більш ніж у двічі.
Національний склад Білої Церкви за даними переписів населення:
1926 | 1939 | 1959 | 1989 | 2001 | |
українці | 57,0 % | 68,9 % | 71,0 % | 78,6 % | 87,4 % |
росіяни | 3,4 % | 7,6 % | 18,6 % | 17,5 % | 10,3 % |
євреї | 36,4 % | 19,6 % | 7,8 % | 2,0 % | 0,1 % |
білоруси | 0,3 % | 1,0 % | 0,8 % | 0,6 % | |
поляки | 2,4 % | 2,2 % | 0,2 % | 0,2 % | 0,1 % |
Сучасний масив Леваневського, який прилягає до цих заводів став місцем концентрації близько 60 % усіх жителів Білої Церкви. На початку 1990-х відбулось деяке скорочення населення в основному через згортання виробництва на підприємствах міста та еміграції євреїв до Ізраїлю. Наразі помічено процес повільного зростання кількості жителів Білої Церкви, що пов'язано з відновленням роботи багатьох підприємств та створення розгалуженої сфери послуг.
Мова
Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[37]:
Мова | Чисельність, осіб | Доля |
---|---|---|
Українська | 169 785 | 86,62 % |
Російська | 24 133 | 12,31 % |
Інші | 2 105 | 1,07 % |
Разом | 196 023 | 100,00 % |
Економіка міста — найбільша економіка області серед адміністративних суб'єктів по об'єму валового регіонального продукту. Представлена потужним промисловим комплексом, який складається із 57 підприємств різних галузей та видів діяльності. Провідними галузями економіки міста є хімічна і нафтохімічна промисловість, машинобудування, добувна, легка, харчова, переробна, фармацевтична промисловості, виробництво меблів тощо[38].
Основними напрямами економічної діяльності є промисловість, будівництво, мале підприємництво. У місті активно розвивається приватний бізнес: здійснюють діяльність близько 2000 малих підприємств та більше 10 000 підприємців фізичних осіб. У розрахунку на 10 тис. жителів міста припадає 100 малих підприємств. На малих підприємствах міста зайнято 24 тис. чоловік, що становить 20 % у розрахунку до кількості населення у працездатному віці[39].
На промислових підприємствах впроваджується міжнародний стандарт ISO 9001:2000, який встановлює вимоги до системи менеджменту якості. Найбільшими підприємствами міста є:
- ПрАТ «Росава» — виробництво автомобільних шин[40].
- ТОВ «Інтер-ГТВ», ТОВ «Білоцерківський завод „Трібо“» — виробництво накладок, колодок гальмівних[41][42].
- ТОВ «Білоцерківські будматеріали» — виробництво клінкерної лицьової цегли.
- ПОГ « Білоцерківське УВП УТОС» — виробництво низьковольтної та електротехнічної продукцїї.
- ПАТ «Білоцерківський завод залізобетонних конструкцій», ТОВ «Білоцерківський домобудівельний комбінат», КП «Білоцерківбуд» — виробництво виробів з бетону для будівництва[43][44][45].
- ТОВ «Валтекс» — виробництво взуття, пошиття спецодягу, засобів індивідуального захисту[46].
- ТОВ НВП «БілоцерківМАЗ» — виробництво дискових агрегатів, широкозахватної техніки, інших машин та устаткування для сільського та лісового господарства[47].
- ДП "Білоцерківський завод «Еталон» — виробництво дозиметричних приладів та ремонт устаткування[48].
- ПАТ НВФ «Ферокерам» — виробництво електродвигунів, генераторів i трансформаторів[49].
- ТОВ СП «Укрінтерм» — виробництво, монтаж та обслуговування теплогенераційного обладнання[50].
- ТОВ «Завод пакувального обладнання „Термо-Пак“» — виробництво устаткування загального призначення[51].
- ТДВ «Білоцерківський кар'єр» — добування декоративного та будівельного каменю[52].
- ПАТ «Білоцерківська книжкова фабрика» — поліграфічні послуги[53].
- ТОВ «Біофарма» — виробництво готових лікарських засобів[54].
- ТОВ «Маревен Фуд Україна» — виробництво харчових напівфабрикатів[55].
- ПАТ «ЖЛК—Україна» — виробництво молочної продукції[56].
- ТОВ «Білоцерківський молочний комбінат» — виробництво молочної продукції[57].
- ПАТ «Білоцерківський консервний завод» — перероблення та консервування овочів та фруктів[58].
- ДП ПАТ «Київхліб» Білоцерківський хлібокомбінат — виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості[59].
- КП «Білоцерківхлібопродукт» — виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості, готових кормів для тварин, хліба та хлібобулочних виробів[60].
- У лютому 2019 року в індустріальному парку «Біла Церква» зведений перший завод виробничого кластера Plank — завод із виробництва електрофурнітури Plank Electrotechnic[61]. Потужність підприємства — 4,6 млн одиниць продукції на рік. Вироби продаватимуть в Україні та Євросоюзі[62].
- У 2019 році в Білій Церкві відкрили сучасний завод із переробки плазми крові Біофарма[63].
Інвестиційна привабливість
У 2021 році місто здобуло найвищий бал у сфері прозорості економіки серед 100 найбільших міст України Transparent cities/Прозорі міста.[64] Рейтингове агентство IBI-Rating також присвоїло Білій Церкві рейтинг інвестиційної привабливості на рівні invА-, що свідчить про високу інвестиційну привабливість міста. [65]