Галицька земля
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Галицька земля (велика) — територіально-політичне утворення у Південно-Західній Русі. Почала складатися в 1-й пол. XII ст. із Перемишльського, Звенигородського й Теребовльського князівств. З ХІІ ст. відбулось піднесення значення Галича, який занепав після монголо-татарської навали 1240-х років.
Галицька земля (мала) (лат. terra Haliciensis, пол. Ziemia halicka) — одна з п'яти земель Руського воєводства у складі Корони королівства польського, Республіки Обох Націй (Речі Посполитої) (1434—1772). На відміну від інших земель Русі, тут угорські старости найдовше опирались приєднанню земель до Польського королівства. Головним містом землі був Галич, де з 1564 р. збирався окремий земельний Сеймик, розташовувалася резиденція гродового староства. На Сеймику обирали 6 делегатів на Трибунал Коронний і Трибунал Скарбовий. Шляхта Галицької землі на заклик старости збиралася під Галичем.