Loading AI tools
місто у Львівській області (Україна) З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Жида́чів (Удеч) — місто у Львівській області, центр Жидачівської об'єднаної територіальної громади Стрийського району, одне із найдавніших міст Прикарпаття.
Жидачів | |||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
Церква Святих Бориса і Гліба | |||||||||
Основні дані | |||||||||
Країна | Україна | ||||||||
Область | Львівська область | ||||||||
Район | Стрийський район | ||||||||
Громада | Жидачівська міська громада | ||||||||
Код КОАТУУ: | 4621510100 | ||||||||
Засноване | 1164 | ||||||||
Магдебурзьке право | 1393 | ||||||||
Статус міста | з 1393 року | ||||||||
Населення | ▼ 10 353 (01.01.2022)[1] | ||||||||
Площа | 13 км² | ||||||||
Поштові індекси | 81700 | ||||||||
Телефонний код | +380-3239 | ||||||||
Координати | 49°23′06″ пн. ш. 24°08′40″ сх. д. | ||||||||
Висота над рівнем моря | 261 м | ||||||||
Водойма | р. Стрий | ||||||||
Назва мешканців | жидачів'я́нин, жидачів'я́нка, жидачів'я́ни | ||||||||
Міста-побратими | Прнявор Боснія і Герцеговина, Домброва-Тарновська Польща, Челядзь Польща, Вієсіте Латвія | ||||||||
День міста | 19 вересня | ||||||||
Відстань | |||||||||
Найближча залізнична станція | Жидачів | ||||||||
До обл./респ. центру | |||||||||
- залізницею | 78 км | ||||||||
- автошляхами | 68 км | ||||||||
До Києва | |||||||||
- автошляхами | 544 км | ||||||||
Міська влада | |||||||||
Адреса | м. Жидачів, вул. Шашкевича, 2 | ||||||||
Вебсторінка | Жидачівська міськрада | ||||||||
Міський голова | Левко Володимир Семенович | ||||||||
Жидачів у Вікісховищі
|
Розташоване на межі горбистої Подільської височини та плоскої улоговини Передкарпаття, за 3 км від впадіння в Дністер його найбільшої притоки річки Стрий.
Найдавніші поселення на території міста простежуються вже понад 20 тисяч років, про що свідчать археологічні знахідки.[джерело?]
Перша письмова згадка про місто датується 1164 роком (згадується як Удеч або Зудечів). Надалі в документах зафіксовано близько 25 назв міста.
Вже у ХІІ столітті місто сформувалося як потужний торговельний центр і відігравало значну роль в економічних зв'язках Галицько-Волинської Русі з Київською Руссю та західними і причорноморськими країнами. Через Жидачів проходив важливий торговий шлях із Сходу на Захід. Крім того, завдяки судноплавним в той час річкам Дністер та Стрий, Жидачів був зв'язаний з столицею Галицько-Волинської Русі — містом Галичем, з придунайськими містами та морським портом Київської Русі — Олешшям. Жидачівські купці вели жваву торгівлю також з містами Польщі, Німеччини, Угорщини та інших країн.
Близько XIV століття в Удечі поселились євреї.
Наприкінці XIV століття на тривалий час підпало під владу Польщі. В цей час тут виникає римо-католицький храм, якому у 1387 році король Владислав II Ягайло дарував село Рогізно. 1393 року місто отримало магдебурзьке право, що відповідало інтересам іноземних ремісників та торгівців, котрі в цей час активно заселяли галицькі міста. В часи останньої фази боротьби за галицько-волинську спадщину, яку тоді вели Польща та Литва, з 1405 по 1431 (або 1421-1430), Жидачів став столицею брата лідера православної партії князя Свидригайла — Федора Любартовича, котрий прибув сюди із Сіверщини.[2] У 1415 році за кошти Федора була оздоблена місцева церква. Відповідно до історичних джерел, крім Федора, містом від його імені управляв галицький боярин Ленко, автор грамоти 1424 року, написаної староукраїнською мовою. В 1435 році Жидачівський повіт передано князеві Земовиту Мазовецькому, який віддав його у володіння жидачівському судді Сеньку Прочоличу з Рудного, очевидно, теж місцевому галицькому феодалові. Місто було центром староства гродового, Жидачівського повіту Львівської землі, Руського воєводства, одним із найбільших міст Галичини, центром торгівлі сіллю. Крім того, мешканці займались землеробством і ремісництвом. Ці заняття відображені на гербі міста 1653 року — біла соляна куля, леміш від плуга, серцеподібний щит. В 1602 р. споруджується мурований латинський храм. Його головний вівтар, присвячений Успінню Діви Марії, було збудовано 12 жовтня 1612 року. З того часу зберігся вишуканий різьблений вхідний портал святині, заснований жидачівським старостою Золчинським.
Жидачів увійшов в історію як місце де під час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького тут і в навколишніх селах почали формуватись ударні групи й загони повсталих, які знищували шляхетські маєтки. Так, на початку 1648 року жидачівські міщани на чолі з попом Ільком та його зятем Федором напали на замок, пограбували шляхетське майно і наробили чимало шкоди. Принагідно були знищені і всі судові книги шляхетських гродських і земських судів. (Наявні у Львівському архіві судові книги розпочинаються з 1649 року). Восени 1648 року запалали й інші панські маєтки у Жидачеві. Один з маєтків захопили 136 повстанців, серед яких було 88 селян, 40 міщан, а решта (8) — отамани й попи. Сформована в Жидачеві одна з ударних груп повстанців знищила багато шляхетських маєтків далеко за межами міста. В 1676 році, Ян III Собеський, готуючись до війни з турецькими загонами під проводом бейлербея Дамаску Ібраґіма-паші «Шайтана», стояв біля міста табором. Бої тривали майже місяць, вирішальною стала битва від 17 жовтня 1676 року. Король Речі Посполитої підписав з турками мирну угоду, відібрав 12 000 полонених, яких гнали в ясир, було відслужено урочистий молебень (месу) з приводу перемоги в костелі Жидачева.
16 вересня 1768 року у Жидачеві було страчено чотирьох гайдамаків — Василя Крупського з Лисянки, Івана Бученка з Черкас, Івана Засилова з Краснопілля (Уманщина) і Якима Шелеста з Жаботина (Смілянщина).
XIX століття відоме як період епідемій холери, пожеж, від яких часто потерпало населення міста. У 1848 р. була розібрана давня церква св. Теодора, що знаходилась у середмісті[3]. Проте, вже у другій половині XIX століття будуються кам'яні будівлі приміщення повітового суду, повітової ради, два приміщення школи. В 1889 році закінчується в будівництво колії Стрий — Ходорів і з цього часу Жидачів отримав залізничне сполучення.
1 січня 1925 р. до міста приєднано село Фільварки Жидачівські[4].
Перед Другою світовою війною в місті нараховувалось близько 4200 мешканців, з них — понад 1900 українців, 1290 поляків, 950 євреїв. У роки Другої світової війни в місті була знищена, репресована четверта частина його мешканців. Все єврейське населення міста було знищено. У 1945 році з Жидачева було виселено всіх поляків. Період з вересня 1939 року по липень 1941 і 1944–1991 період радянської влади.
У післявоєнні роки розвиток міста пов'язаний із будівництвом і діяльністю целюлозно-паперового комбінату, який запущено в дію 1951 року.
Сьогодні місто — має дуже високий рівень безробіття. Починаючи з 1996 року, 21 вересня — день міста[5].
У 2018 році в Україні передбачається відзначення на державному рівні 625-ї річниці з часу надання магдебурзького права місту Жидачеву (1393).[6]
На позачергових парламентських виборах 2019 року у місті функціонували 6 окремих виборчих дільниць № 460357–460361, 460417.
Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[9]:
Національність | Відсоток |
---|---|
українці | 96,34 % |
росіяни | 2,21 % |
інші/не вказали | 1,45 % |
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[10][11]:
Мова | Кількість | Відсоток |
---|---|---|
українська | 11397 | 97.55% |
російська | 227 | 1.94% |
польська | 33 | 0.28% |
білоруська | 13 | 0.11% |
вірменська | 5 | 0.04% |
угорська | 2 | 0.02% |
румунська | 1 | 0.01% |
інші/не вказали | 5 | 0.05% |
Усього | 11683 | 100% |
Територією міста проходить автошлях E50.
В даний час у місті є понад 30 пам'яток історії і культури. Серед них:
Зберігся старий «польський» цвинтар.
У жовтні 1992 р. в місті було відкрито пам'ятник Т.Г. Шевченку[d].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.