Збо́рівський до́говір (18 серпня 1649) — мирна угода, укладена після Зборівської битви між королем Речі Посполитої Яном ІІ Казимиром з одного боку і Військом Запорозьким на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким з іншого поблизу міста Зборів. Ратифікований вальним сеймом Речі Посполитої 7 січня 1650 року.
Коротка інформація Зборівський договір, Тип ...
Зборівський договір |
---|
Мапа кордонів Гетьманщини за Договором |
Тип |
мирна угода |
---|
Підписано |
18 серпня 1649 |
---|
Місце |
Зборів |
---|
Чинність |
від моменту підписання |
---|
Умови |
договору:
- Король визнавав самоврядність Війська Запорозького, Гетьманщини; Військо Запорозьке погодилося на автономію у складі Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств.
- На землях Війська Запорозького влада належала гетьману, резиденція якого розміщувалась у Чигирині. Уряди всіх рівнів на території Гетьманщини мали право займати лише православні шляхтичі.
- У контрольованій козаками Україні не мали права перебувати війська Речі Посполитої та євреї. Тільки козаки та православна шляхта мали права займати державні посади. Єзуїти не мали права утримувати освітні заклади.
- Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб. Усі ті, хто не потрапив до козацького реєстру, мали повернутися до панів.
- Проголошувалась амністія всім учасникам Хмельниччини, православним і католицьким шляхтичам, які примкнули до козаків і воювали проти урядових сил.
- Православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит та двоє єпископів мали увійти до складу сенату Речі Посполитої. Питання про унію передавалось на розгляд сейму.
|
---|
Сторони |
Гетьманщина Річ Посполита |
---|
Текст у Вікіджерелах |
Закрити
Зборівський договір підсумував першу фазу в історії Хмельниччини, легалізував самоврядність українських козаків у межах Речі Посполитої. Ця самоврядність втілилася в козацькому державному утворенні — Війську Запорозькому, також відомому як Гетьманщина.
Відповідно до положень Зборівської угоди козацька Україна отримувала автономію лише у складі трьох воєводств — Брацлавського, Київського, та Чернігівського[1].