Кримські татари
східноєвропейський тюркський народ, що історично сформувався в Криму / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:
Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Кримські татари?
Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини
Кри́мські тата́ри, інколи кри́мці[6] (крим. qırımtatarlar, в однині — qırımtatar; крим. qırımlılar, в однині — qırımlı[7]) — східноєвропейський тюркський народ, що історично сформувався в Криму; разом з нечисленними караїмами та кримчаками кримські татари є корінним народом Криму, а також одним із корінних народів України[8][9]. Розмовляють кримськотатарською мовою, яка входить до тюркської мовної сім'ї.
Кримські татари крим. qırımtatarlar, qırımlılar | |||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||||||||||
Кількість | від 500 тис. до 6 млн. [1][2][3] | ||||||||||||||||
Ареал |
Україна (Автономна Республіка Крим): 1000 | ||||||||||||||||
Раса | європеоїди | ||||||||||||||||
Походження | половці та інші тюркські та нетюркські народи Криму; залежно від субетносу, вплив тюркських та нетюркських народів значно відрізняється . | ||||||||||||||||
Близькі до: | караїми, балкарці, ногаї | ||||||||||||||||
Входить до | тюрки | ||||||||||||||||
Мова | кримськотатарська | ||||||||||||||||
Релігія | іслам суннітського толку ханафійського мазгабу |
Живуть на півдні України (переважно в АР Крим, а також в Херсонській та Запорізькій областях — понад 250 тис. за переписом 2001 року, близько 300 тис. за оцінюванням на 2012 рік), у Туреччині (від 150 тис. до 1 млн[10]), Узбекистані (близько 150 тис.), Румунії (20 тис., 2011), Болгарії (бл. 1 тис., 2011). За даними місцевих кримськотатарських організацій, кримськотатарська діаспора в Туреччині налічує сотні тисяч осіб, однак точні дані її чисельності відсутні, оскільки в Туреччині не публікуються дані про етнічний склад населення країни[4]. Загальна кількість жителів, чиї предки в різний час іммігрували до країни з Криму, оцінюється в Туреччині 4-6 мільйонами, але більшість цих людей вже асимілювалися і вважають себе не кримськими татарами, а турками з кримським корінням (або зовсім не пам'ятають свого коріння)[11].
Переважна більшість кримських татар — мусульмани-суніти ханафітського мазхабу.
- Кримські татари (крим. qırımtatarlar) — історична кримськотатарська[12] та сучасна наукова назва; використовується переважною більшістю кримських татар.
- Кримці (крим. qırımlılar[lower-alpha 1], рос. крымцы) — друга кримськотатарська історична та сучасна самоназва[7]; історична московська та українська назва[14][15][16][17].
- Кримчаки[18] — історична українська назва.
- Татари — архаїчна назва та сучасна просторічна назва.
Етнонім «кримські татари»
Словосполучення «кримські татари» викликає запитання про зв'язок із татарами — чи не є кримські татари субетнічною групою волзьких татар, а кримськотатарська мова — діалектом татарської. Назва «кримські татари» використовувалася в Російській імперії та закріпилася в російській і українській мовах замість історичних «кримці» і «кримчаки» відповідно, коли майже всі тюркомовні народи іменувалися «татарами»[19]: карачаївці (гірські татари), азербайджанці (закавказькі, або азербайджанські татари), кумики (дагестанські татари), хакаси (абаканські татари) тощо.
Татари та кримські татари
Татари і кримські татари — це два різні народи з пов'язаною історією та різною культурою, процес формування яких відбувався по-різному, незалежно один від іншого, у складі різних держав. Так, формування казанських татар відбувалося в Казанському ханстві, основну роль, як вважається в сучасній науці, у їх формуванні відіграли булгари, а також волзькі кипчаки з деяким впливом фіно-угорських народів. Разом з тим формування кримських татар відбувалося в складі Кримського ханства. Важливу роль в формуванні кримських татар зіграли половці, які використовували як самоназву етнонім «татари», а свою мову називали «татар тілі» (тобто татарська)[20], та складали основне населення Криму як до ординського панування, так і на момент відокремлення Кримського ханства. Вплив на формування кримських татар мали хозари, а також греки та генуезці (італійці) (їх вплив найбільш помітний на побережанах — ялибойлу, які належать до понтійського расового типу), кримські готи (чий вплив найбільш помітно на гірно-передгірних кримських татарах — татах)[21][22]. Мова кримських татар також разюче відрізняється від мови казанських татар: мова кримців належить до половецько-кипчацької підгрупи, тоді як мова казанців належить до волзько-кипчацької[23][24][25].
Кримські татари сформувалися як народ у Криму і є нащадками різноманітних народів, що жили в Криму у різні історичні епохи. Основу антропологічного типу становлять представники європеоїдної раси, у ногаїв присутні монголоїдні домішки[26].
Кримські татари склалися шляхом змішування різних тюркомовних кочових народів степового Криму та Причорномор'я — західні половці, хозари, булгари, середньовічні ногаї (звідси самоназва степового субетносу кримських татар) з жителями гірської і передгірної частини півострова — алани, греки, кримські готи, скіфи, таври, італійці та інші[27][28]. Консолідація цього різноманітного етнічного конгломерату в єдиний кримськотатарський народ проходила протягом століть. Єднальними началами в цьому процесі були спільність території, тюркська мова та ісламська релігія[16][27][29][30][31].
Найважливіша роль у формуванні кримськотатарського народу належить західним кипчакам, відомим в українській історіографії під ім'ям половців. Саме вони стали консолідаційним етносом, в який вливалися всі інші народи, що населяли Крим з давніх часів. Кипчаки з XI—XII століття стали заселяти приволзькі, приазовські і причорноморські степи (які відтоді аж до XVIII століття іменувалися Дешт і Кипчак — «кипчацький (половецький) степ»). З другої половини XI століття вони почали активно просуватись в Крим. Значна частина половців сховалася в горах Криму, рятуючись після поразки об'єднаних половецько-руських військ від монголів та наступного розгрому половецьких протодержавних утворень у північному Причорномор'ї[32][33][34]. Половецька мова вважається безпосереднім предком сучасної мови кримських татар з можливим впливом інших мов, таких як мова кримських готів[35][36][37][38].
До кінця XV століття були створені основні передумови, що призвели до формування самостійного кримськотатарського етносу: в Криму встановилося політичне панування Кримського ханства, тюркські мови (половецько-кипчацька на території ханства) стали домінантними, а іслам набув статусу державної релігії на всій території півострова. У результаті переважання набутої назви «татари» половецького населення Криму, ісламської релігії та тюркської мови почалися процеси консолідації строкатого етнічного конгломерату півострова, які призвели до появи кримськотатарського народу[27]. Протягом декількох століть на основі половецької мови з помітним огузьким впливом склалася кримськотатарська мова[16][39][40].
Згідно з іншою теорією, кримські татари ведуть своє походження від хвиль древніх народів: скіфів, греків, готів, італійців та вірмен[41]. Коли Крим став частиною Золотої Орди, вони змішалися з населенням, яке оселилося у Східній Європі, включаючи Крим, з VII століття: тюрко-татари[en], «монголо-татари» (серед цих племен, наприклад, кият[ru][42]) та інші тюркські народи (хозари, печеніги, кумани (половці) та кипчаки)[43].
Питання про статус корінного народу Криму
Кримські татари офіційно визнані корінним народом у складі України[9][44]. Європейський Союз[45] і міжнародні групи корінних народів також визнають кримських татар корінним народом Криму[46]. Сучасний російський уряд вважає кримських татар «національною меншиною», а не корінним народом Криму[47][48].
Масове поширення тези про «татар-прибульців» в пропаганді почалося тільки після депортації кримських татар, коли радянському керівництву було потрібно виправдати геноцид кримськотатарського народу — його насильницьке виселення в Середню Азію та на Урал. До цього навіть в офіційних радянських енциклопедіях визнавалося, що кримські татари, разом з караїмами, — корінний народ Криму[49][50].
Український історик Сергій Громенко зазначає, що для того, щоб вважатися корінним, народу потрібно лише сформуватися на даній території і не мати іншої батьківщини за її межами (наприклад, у гагаузів є державне утворення на їх батьківщині — Гагаузія), тоді як час початку етногенезу не відіграє ніякої ролі. Це стосується кримських татар, оскільки їх етногенез проходив саме на території Криму[51]. Це додатково підтверджується генетичним дослідженням кримських татар, згідно з яким етногенез кримців відбувався саме на півострові і вони генетично склалися з декількох шарів. Результати геномних досліджень вказують на збереження в генофонді кримських татар як початкового компонента протягом понад 2,5 тисячі років, так і пізнього в північних степових районах Криму[52][53][54]. Генофонд кримських татар відрізняється широким спектром і відсутністю домінантної гаплогрупи. З частотою від 5 % зустрічаються такі гаплогрупи: R1a1a-M198 (32 %[55]), R1b-M343, J2-M172, G2a3b1-P303, E1b1b1-M351; на їх частку сумарно припадає 67 % генетичного різноманіття кримських татар. Близько третини генофонду представлено більш рідкісними гаплогрупами (від 1 % до 5 %): C-M130, Q-M242, L-M11, O3-M122, I1-M253, N1-LL22g, G2a3-M406 та інші[56].
Відома помилка, як вказує Сергій Громенко, — вважати греків корінним народом Криму. Насправді «греків» в Криму було три хвилі. Перша — це елліни давнини. Вони сформувалися в середземноморському регіоні і заснували свої колонії в Криму, починаючи приблизно з 600 року до нашої ери. Після Великого переселення народів чистих стародавніх греків у Криму не залишилося. Друга хвиля — це середньовічні ромеї, візантійці, які так само сформувалися не в Криму та ані мовою, ані вірою не були схожі на еллінів. Після османського завоювання південного узбережжя Криму 1475 року вони або прийняли іслам, влившись з часом в кримськотатарський етнос, або продовжували жити ізольованими християнськими громадами, поки в 1778 році не були виселені Суворовим до азовського регіону, ставши маріупольськими греками. Третя хвиля грецьких переселенців — це біженці з Османської імперії початку XIX століття, сучасні греки, що сформували Балаклавський батальйон. Втім, 1944 року під час проведення етніної чистки Криму вони, як і кримськи татари, були виселені з Криму. Нинішні греки Криму — це саме спадкоємці репатріантів третьої хвилі[51].
У складі кримськотатарського народу виділяють три етнографічні групи. Перша сформувалася на південному березі Криму, друга — в гірсько-передгірській частині півострова і третя — в кримському степу.
Ногаї
Ногаї сформувались та жили до депортації в степовій частині Криму (крим. Çöllü Qırım) на північ від умовної лінії Миколаївка — Спат — Феодосія. Основну роль в етногенезі цієї групи відіграли західні кипчаки (половці) та східні кипчаки. У расовому відношенні ногаї — європеоїди з елементами монголоїдності (~10 %)[21]. Діалект степовиків входить до кипчацько-ногайської групи.
Тати (горяни)
Тати (не плутати з однойменним кавказьким народом) жили в горах (крим. dağlar) і передгір'ях або середній смузі (крим. orta yolaq), тобто на північ від ялибойлу і на південь від степовиків. Етногенез татів — дуже складний і не до кінця вивчений процес. У формуванні цього субетносу взяли участь практично всі народи і племена, що коли-небудь жили в Криму, але основну культурно-мовну роль зіграли половці. Діалект татів належить до половецько-кипчацької групи[ru].
Ялибойлу
Південнобережці або ялибойлу (крим. yalı boylu — «побережани», від yalı — берег, boy — довжина, протяжність, -lı — суфікс, що творить від назви місцевості назву людини, що живе на ній) — уродженці південного узбережжя Криму. В етногенезі цієї групи основну роль зіграли нетюркські народи Криму: греки, кримські готи і черкеси, а в жителів східної частини Південного узбережжя є також кров італійців (генуезців). У жителів багатьох сіл Південного узбережжя аж до депортації зберігалися елементи християнських обрядів, успадковані ними від грецьких предків. Більшість ялибойлу прийняли іслам як релігію досить пізно порівняно з двома іншими субетносами: османський перепис населення 1542 року свідчить, що більшу частину населення південного берегу на той момент становили християни[57]. Діалект побережан найбільш далекий від двох інших діалектів кримськотатарської мови і єдиний не входить до кипчацької (половецької) групи мов, а до огузьких мов.
Кримське ханство
Остаточно процес формування народу завершився в період Кримського ханства. На початку XIII століття Крим, більша частина населення якого вже складалася з тюрків —половців, увійшов до складу Золотої Орди, проте монголи ніколи не осідали в Криму, як не осідали в завойованих руських князівствах. Кримські татари в основному прийняли іслам в XIV столітті, і після цього Крим став одним з центрів ісламської цивілізації в Східній Європі. Панування Золотої Орди було в цілому обтяжливе для народів, що населяли Крим, тому вже с початку XV століття в Криму з'явилися тенденції до сепаратизму. Фактичну незалежність Криму від Золотої Орди можна відраховувати з початку правління на півострові Джаніке, дочки хана Золотої Орди Тохтамиша і дружини засновника Ногайської Орди Едігея. Під час свого правління вона всіляко підтримувала Хаджі I Ґерая у боротьбі за Кримський престол зі спадкоємцями Тохтамиша — Саїд Ахмадом та Кічі-Мухаммедом — аж до своєї смерті в 1437 році. Після смерті Джаніке положення Хаджи Ґерая в Криму ослабло, і він був змушений виїхати з Криму до Литви[58].
У 1441 році посольство від представників кількох найсильніших родів Криму, включаючи золотоординські клани Ширин і Барин і Куманський клан — Кипчак, вирушило в Велике князівство Литовське, щоб запросити Хаджі Ґерая правити в Криму. Він став засновником династії Ґіреїв, що правила до анексії Кримського ханства Росією в 1783 році[59]. Під час правління Менґлі I Ґерая, сина Хаджі, військо Великої Орди, яка тоді ще існувала, вторглося в Крим з півночі, кримський хан виграв генеральну битву, наздогнавши військо ординського хана біля Тахт-Лії, Орда припинила своє існування, і кримський хан став наступником цієї держави[59][60]. Відтоді Кримське ханство стало однією з найсильніших держав Східної Європи аж до початку XVIII століття[61]. Вважається, що ханство офіційно стало васалом від Османської імперії з великою автономією після 1580[62], звертаючи увагу на те, що оскільки Кримське ханство — мусульманська сунітська держава, кримські хани були змушені визнати халіфа — спадкоємця пророка Мухаммеда і голову всіх мусульман-сунітів, ким оголосили себе султани Османської імперії після завоювання Каїра[63], як верховний правитель. Водночас ногайські орди, не маючи власного хана, були васалами кримського. Московія, своєю чергою, виплачувала щорічну данину кримському хану до укладення Константинопольского договору 1700 року[64][65][66].
1711 року, коли Петро I вирушив у похід з усім своїм військоми (80 000 осіб), щоб отримати вихід до Чорного моря, його оточило військ кримського хана Девлет II Ґерая, й він опинився у безвихідному становищі. І тільки зрада османського візира Балтаджи Мехмет-паши дозволила Петру вийти з оточення кримських татар[67]. Як повідомляє історик з роду Ґераїв Халім Ґерай, Девлет II Ґерай спробував оскаржити таке рішення візира[68], відповідь останнього була така: «Ви знайте свої татарські справи. Справи Блискучої Порти довірені мені. Ви не маєте права втручатися в них»[69]. Наступного дня в турецький табір прибув Карл XII, накинувся на візира з гнівними докорами і звинуваченнями в продажності. Шведський король переконував Мехмед-пашу дати йому 30 тисяч солдатів і клявся, що до вечора призведе Петра з мотузкою на шиї[70][71][72], але Прутський мир було укладено, і через 10 років Росія оголосила себе імперією. 1735 року кримський хан Каплан I Ґерай був викликаний турецьким султаном Ахмедом III в Персію. Розуміючи, що Росія зможе скористатися відсутністю військ у Криму, Каплан Ґерай написав султану подумати двічі, але султан був наполегливим. Як і очікував Каплан-Гірей, 1735 року російська армія, очолювана Мініхом, вторглася в Крим, спустошила півострів, вбила мирних жителів і зруйнувала всі міста, зайняв столицю, Бахчисарай, і спалив Ханський палац разом з усіма архівами і документами, а потім покинула Крим через епідемії, що почалася в ньому. Через рік те ж саме зробив інший російський генерал — Петро Ласі[59][73]. Відтоді Кримське ханство так і не змогло відновитися, почався його повільний занепад. Російсько-турецька війна 1768—1774 років призвела до поразки османів, і згідно з Кючук-Кайнарджійським мирним договіром, підписаним після війни, Крим визнавався повністю незалежним та ні Росія, ні Туреччина не мали права втручатися в справи ханства. Після періоду політичних хвилювань у Криму Російська імперія порушила договір і анексувала Кримське ханство в 1783 році.
Кримське ханство часто брало участь у конфліктах на боці тієї чи іншої держави або саме було стороною військового конфлікту. У таких випадках кримськотатарська армія брала участь у походах на чолі з ханом. Одним з відомих є похід 1571 року, який закінчився взяттям Москви, при цьому сам Іван IV Грозний втік з міста і не з'явився після підпалу передмістя Москви, тому було вирішено спалити і всю Москву, хоча вважається можливим, що вогонь сам перекинувся з посадів на інші дерев'яні будівлі Москви, тим більше що в самому Кремлі розташовувалася ставка кримського хана, а біля нього — посольство[74][75][76]. Причиною цього походу було оголошення Іваном IV себе царем, захоплення Москвою Казані і Астрахані, а також набіг московитів під керівництвом Данила Адашева на Крим. При цьому були і так звані набіги, які здійснювалися з ініціативи окремих мурз і часто закінчувалися захопленням бранців. Російський історик В. Д. Смірнов пише, що «справедливість вимагає не забувати взаємності образ»: набіги (плюндрування) козаків на Кримське ханство нічим не поступалися набігам (чапулам) кримських татар і ногаїв[77]. Рабство в Криму, судячи з основної маси кримських джерел, практично повністю зникло вже в XVII столітті[78], тоді як в Росії кріпосне право існувало до 1861 року, і більшість населення були кріпаками. Необхідно також враховувати, що на історичну науку про кримських татар сильно вплинули російські історики, які переписали історію Кримського ханства для виправдання анексії Криму в 1783 році, і особливо потім радянські історики, що спотворили історію Криму для виправдання геноциду кримських татар в 1944 році[79][80][81][82].
Доба Кримського Ханства — це період розквіту кримськотатарської культури, мистецтва та літератури. Класик кримськотатарської поезії тієї доби — Ашик Умер. Серед інших поетів особливо відомі Махмуд Киримли та хан Гази II Ґерай. Головна з архітектурних пам'яток того часу, що збереглися — ханський палац у столиці середньовічного Криму — Бахчисараї.
Російська імперія
Гноблення з боку російської адміністрації та експропріації землі у кримськотатарських селян спричинили масову еміграцію кримських татар до Османської Імперії. Саме їхні нащадки зараз складають кримськотатарську діаспору у Туреччині, Болгарії та Румунії.
Дві головні хвилі еміграції припали на 1790-ті та 1850-ті роки. Це стало причиною занепаду сільського господарства і практично повного знелюднення степової частини Криму. Саме в цей час Крим залишила більша частина кримськотатарської еліти. Поруч із цим ішла колонізація Криму за рахунок залучення російським урядом переселенців з теренів метрополії. Все це призвело до того, що з мільйона кримських татар, що жили в Криму на момент анексії його Росією, наприкінці XIX століття залишилося менш як 200 тис., що становило близько чверті всього кримського населення.
Загалом з 1783 року до початку XX століття Крим залишило щонайменше 800 тисяч кримських татар.
Кримськотатарське відродження
Кримськотатарське відродження пов'язане з ім'ям видатного діяча культури Ісмаїла Гаспринського (1851—1914). Він доклав великих зусиль, спрямованих на відродження та виживання кримського народу. Він фактично створив нову літературну кримськотатарську мову. І. Гаспринський почав видавати першу кримськотатарську газету «Терджиман» («Перекладач»), яка незабаром стала відомою далеко за межами Криму, розробив нову методику шкільної освіти, завдяки чому сформувалася нова генерація кримськотатарської інтелігенції.
Громадянська війна
Дуже важкі наслідки для кримських татар мала Громадянська війна в Росії. 1917 року, після Лютневої революції, був скликаний перший Курултай (з'їзд) кримськотатарського народу, що проголосив курс на створення незалежної багатонаціональної Кримської демократичної республіки. Гаслом голови першого Курултаю, національного лідера, якого найбільше шанують кримські татари, Номана Челебіджіхана були слова: «Крим — для всіх кримчан». Номана Челебіджіхана більшовики розстріляли 23 лютого 1918 року, а інтереси кримських татар протягом війни не турбували ані «білих», ані «червоних». Згодом в Криму була встановлена радянська влада.
Радянська влада
1921 року було створено Кримську АРСР у складі РРФСР. Державними мовами цієї республіки визнавалася російська та кримськотатарська, корінними народами — кримські татари та караїми, а її керівництво складалося переважно з кримським татар. З вини радянської влади, яка вивозила хліб з Криму в інші регіони країни, під час голоду на Поволжі 1921—1922 років щонайменше 76 000 кримських татар померли від голоду[83], що стало катастрофою для невеликого народу. 1928 року відбулася перша хвиля репресій проти кримськотатарської інтелигенції, зокрема, голова Кримської АРСР Велі Ібраїмов був страчений по сфабрикованій справі. У 1938 році розпочалася друга хвиля репресій проти кримськотатарської інтелігенції, під час якої було вбито багато кримськотатарських письменників, учених, поетів, політиків, викладачів (Асан Сабрі Айвазов, Усеїн Боданінський, Сеїтджеліл Хаттатов, Ілляс Тархан, Бекір Чобанзаде та багато інших)[84][85][86][87].
Депортація
1941 року Крим опинився під владою нацистів, які розв'язали терор проти мирного населення, а 1944 став роком головної трагедії у кримській історії. 18 травня 1944 року за наказом Сталіна весь кримськотатарський народ був звинувачений у колабораціонізмі та депортований з Криму. Трагедія отримала назву Сюрґюн (від крим. Sürgün — вигнанець). У злочині було задіяно 32 000 енкаведистів. Загалом депортували 193 865 кримських татар, зокрема 151 136 — до Узбецької РСР, 8 597 — до Марійської АРСР, 4 286 — до Казахської РСР, решта — до різних областей Російської РФСР.
З травня до листопаду, за даними НКВС, 10 105 кримських татар померли від голоду в Узбецькій РСР (7 % депортованих до УзРСР). Ще близько 30 000 (20 % вигнанців), за даними НКВС, померли протягом наступних півтора року; за інформацією кримськотатарських активістів — 46 % депортованих за перші роки вигнання.
Верховна Рада України своєю постановою від 12 листопада 2015 року визнала депортацію кримських татар 1944 року геноцидом і проголосила 18 травня Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу[88].
Повернення
На відміну від інших народів, депортованих 1944 року і повернених на батьківщину після XX з'їзду КПРС 1956 року кримським татарам було заборонено переїздити до Криму до 1989 року. З 1960-х років у місцях, де жили депортовані кримські татари в Узбецькій РСР, зародився та почав набирати силу національний рух за право повернення народу до Криму. Активну боротьбу за право повернення кримських татар вели Мустафа Джемілєв, Юрій Османов, Петро Григоренко та багато інших.
Масове повернення почалося 1989 року, і станом на 2013 рік у Криму жило близько 270 тис. кримських татар, що становило 13 % від загального населення. Найголовнішими проблемами кримських татар були масове безробіття (рівень якого серед кримських татар набагато вищий, ніж середній рівень по Криму), проблеми з землею та розвитком інфраструктури, відбудованої з часу репатріації, кримськотатарських селищ.
Населення Криму | Поч. 18 ст. | 1760—1770 | 1795 | 1816 | 1835 | 1850 | 1858 | 1864 | 1897 | 1917 | 1920 | 1926 | 1934 | 1937 | 1939 | 1959 | 1979 | 1989 | 2001 |
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Загалом, тис. | 467 | 454,7 | 156,4 | 212,6 | 279,4 | 343,5 | 331,3 | 198,7 | 546,7 | 749,8 | 718,9 | 713,8 | 832 | 996,8 | 1 123,8 | 1 201,5 | 2 135,9 | 2 430,5 | 2 024,056 |
Кримські татари, % | 95,1 | 92,6 | 87,6 | 85,9 | 83,5 | 77,8 | 73 | 50,3 | 35,6 | 28,7 | 26 | 25,1 | 23,8 | 20,7 | 19,4 | - | 0,7 | 1,6 | 12,1 |
Росіяни, % | - | - | 4,3 | 4,8 | 4,4 | 6,6 | 12,6 | 28,5 | 33,1 | 41,2 | 44,1 | 42,2 | 44 | 47,7 | 49,6 | 71,4 | 68,4 | 67,1 | 58,3 |
Українці, % | - | - | 1,3 | 3,7 | 3,1 | 7 | 4 | - | 11,8 | 8,6 | 7,4 | 10,9 | 10,9 | 12,9 | 13,7 | 22,3 | 25,6 | 25,8 | 24,3 |
Кримські татари в Україні після розпаду СРСР (1991—2013)
У 1991 році було скликано другий Курултай і створено систему національного самоврядування кримських татар. Кожні п'ять років проходять вибори нового Курултаю (національного парламенту), в яких бере участь усе доросле кримськотатарське населення. Курултай формує виконавчий орган — Меджліс кримськотатарського народу (щось на кшталт національного уряду). Протягом усього часу існування головою Меджлісу був Мустафа Джемілєв. З листопада 2013 року головою Меджлісу є Рефат Чубаров. Тоді ж було затверджено нову структуру Меджлісу, згідно з якою введено 5 посад заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу. Їх посіли: Айдер Аджимамбетов, Наріман Джелялов, Аслан Омєр Киримли, Заур Смірнов, Ахтем Чийгоз.
Кримські татари послідовно виступали за територіальну цілісність України на противагу проросійському сепаратистському рухові в Криму. Незважаючи на це, у березні 2014 року Росія анексувала Крим, а кримськотатарським лідерам М. Джемільову та Р. Чубарову заборонила в'їзд до Криму. Кримські татари заявляють про невизнання російської окупації Криму[89][90].
Утиски кримських татар з боку російської влади після анексії Криму 2014 року
3 березня — викрадено кримського татарина Решата Аметова, а 15 березня знайдено його закатоване тіло.
8 березня — підпал готелю, який належить кримським татарам.
17 березня — викрали громадського активіста Валіда Абу Юсуфа (етнічного росіянина Сергія Селенцова, що прийняв іслам), якого 31 березня було «виставлено» з окупованого Криму.
20 березня — викрадено кримського татарина Нурі Сулейманова.
31 березня — побито 16-річного підлітка, котрий говорив телефоном кримськотатарською мовою.
9 квітня — сплюндровано пам'ятний камінь кримському балетмейстеру Акиму Джемілєву.
21 квітня — напад мілітаризованих російських організацій на будівлю Меджлісу, щоб зняти український прапор.
26 квітня — «в. о. прокурора Криму» Наталія Поклонська винесла офіційне попередження члену Меджлісу кримськотатарського народу Різе Шевкієву через вивішування прапора України на будівлі Меджлісу.
22 квітня — кримськотатарській редакції ДТРК «Крим» в усній формі наказали «не показувати» лідера кримськотатарського народу Мустафу Джемілєва і низку членів Меджлісу.
2 травня — представники російських служб не допустили Мустафу Джемілєва до Криму.
3 травня — Мустафі Джемілєву заборонено повернутись до Криму.
4 травня — в. о. прокурора Криму Поклонська зачитала Рефату Чубарову попередження про недопущення «екстремістської діяльності».
6 травня — російські мілітаристські бойовики побили члена Меджлісу Абдурамана Егіза.
13 травня — кримські суди прийняли на розгляд 55 справ стосовно 49 кримських татар, котрі брали участь у подіях 3 травня, коли Мустафі Джемілєву було відмовлено у в'їзді до Криму. 14 травня. У Стокгольмі 2015 на конкусі Євробачення перемогла Джамала українка з кримськотатарським походженням з піснею яка присвячена депортації у 1944.
16 травня — ФСБ провело обшук у керівника відділу зовнішніх зв'язків Меджлісу Алі Хамзіна.
16 травня — владою РФ заборонено проводити мирні зібрання до 6 червня, за 2 дні до 18 травня — пам'ятної дати для кримських татар.
13 червня — у м. Сімферополі у споруджувану мечеть «Чукурча-джамі» кинуто три пляшки із запалювальною сумішшю.
11 червня — заборона проведення мирних зібрань, у відповідь на подання Меджлісом повідомлення про наміри провести захід в парку Треньова.
24 червня — ФСБ провела обшук в будівлі медресе.
4 липня — окупаційна влада Криму винесла рішення про заборону Рефату Чубарову в'їжджати на територію Криму.
5 липня — окупанти не пропустили Рефата Чубарова, котрий повертався із засідання Меджлісу в Херсонській області, через адміністративний кордон Автономної Республіки Крим.
22 липня — у кримськотатарському кафе «Мусафір» люди в масках влаштували обшук.
24 липня — головний редактор газети «Авдет» Шевкет Кайбуллаєв був викликаний на бесіду у ФСБ.
5 серпня — повідомлення про заборону літератури кримськотатарською мовою.
19 серпня — кримським татарам заборонено проводити жалобний мітинг на честь Загальноєвропейського дня пам'яті жертв сталінізму та нацизму[91].
Вересень — виселення Меджлісу з будівлі Меджлісу.
Навчання кримськотатарською мовою
2012—2013 навчального року в середніх загальноосвітніх школах Криму (без учнів шкіл-інтернатів та спеціальних класів, організованих при загальноосвітніх школах) освіту кримськотатарською мовою отримували 3,11 % учнів[92].
За даними окупаційної російської влади, 2014—2015 року кримськотатарською навчались 4 740 школярів. З них 2 814 учнів навчалися в 15 школах з кримськотатарською мовою навчання, 1 926 — у класах з кримськотатарською мовою навчання, що функціонують в 62 школах Криму[93].
Станом на початок 2015—2016 навчального року, за даними Міністерства освіти, науки і молоді Автономної Республіки Крим, в загальноосвітніх установах кримськотатарською мовою навчалося 5 083 особи (2,76 % учнів). У республіці продовжує діяти 15 загальноосвітніх установ з кримськотатарською мовою навчання; всього ж по республіці навчання кримськотатарською мовою організовано в 53 загальноосвітніх закладах 17 муніципальних районів і міських округів[94].
Після окупації Росією в Криму є практика відкриття в школах з кримськотатарською мовою навчання перших класів з навчанням російською, а також адміністративного тиску на батьків з метою переконати їх переводити дітей після здобуття початкової освіти в класи з російською мовою навчання. Вказується на недостатню кількість місць в дошкільних освітніх установах з вихованням кримськотатарською мовою[95].
Татарська та кримськотатарська мови хоч і є спорідненими через належність до тюркської мовної групи, але не є найближчими родичами. Найближчими до кримськотатарської мови є карачаєво-балкарська, кумицька та ногайська з кипчацьких мов та турецька й азербайджанська з огузьких.
Рідна мова кримських татар за переписом 2001 року[96] | |||
---|---|---|---|
все населення | міське населення | сільське населення | |
кримськотатарська | 92,0 % | 89,1 % | 93,5 % |
російська | 6,1 % | 8,5 % | 4,9 % |
українська | 0,1 % | 0,1 % | 0,1 % |
інша | 1,7 % | 2,3 % | 1,4 % |
Рідна мова кримських татар у районах та містах обласного підпорядкування АРК:
кримськотатарська | російська | інша | |
Сімферополь | 91,0 % | 8,6 % | 0,4 % |
Алушта | 93,0 % | 6,4 % | 0,6 % |
Армянськ | 81,3 % | 14,2 % | 4,5 % |
Джанкой | 86,4 % | 13,1 % | 0,5 % |
Євпаторія | 91,9 % | 7,8 % | 0,3 % |
Керч | 76,8 % | 22,8 % | 0,4 % |
Красноперекопськ | 85,3 % | 12,8 % | 1,9 % |
Саки | 90,4 % | 8,8 % | 0,8 % |
Судак | 97,9 % | 1,8 % | 0,3 % |
Феодосія | 89,8 % | 9,9 % | 0,3 % |
Ялта | 82,2 % | 16,5 % | 1,3 % |
Бахчисарайський район | 93,3 % | 5,1 % | 1,6 % |
Білогірський район | 97,6 % | 1,9 % | 0,5 % |
Джанкойський район | 92,9 % | 6,6 % | 0,5 % |
Кіровський район | 92,8 % | 4,7 % | 2,5 % |
Красногвардійський район | 91,6 % | 6,8 % | 1,6 % |
Красноперекопський район | 89,1 % | 6,2 % | 4,7 % |
Ленінський район | 94,9 % | 4,9 % | 0,2 % |
Нижньогірський район | 93,6 % | 5,8 % | 0,6 % |
Первомайський район | 91,4 % | 6,4 % | 2,2 % |
Роздольненський район | 93,1 % | 6,4 % | 0,5 % |
Сакський район | 92,8 % | 6,6 % | 0,6 % |
Сімферопольський район | 95,4 % | 3,8 % | 0,8 % |
Совєтський район | 94,4 % | 3,5 % | 2,1 % |
Чорноморський район | 92,8 % | 6,3 % | 0,9 % |
АР Крим | 93,0 % | 5,9 % | 1,1 % |
За переписом 2001 року, серед кримських татар України зазначили вільне володіння мовами:[97][98]
- кримськотатарською — 94,9 %
- російською — 85,9 %
- українською — 19,6 %
Населені пункти Криму, у яких кримськотатарську мову назвали рідною понад 50 % населення.[99]
Населений пункт | Район | % Кримськотатарськомовних |
с. Трипрудне | Сімферопольський район | 91,7 |
с. Дивне | Бахчисарайський район | 86,2 |
с. Тимофіївка | Джанкойський район | 85,1 |
с. Ключове | Кіровський район | 81,7 |
с. Фонтани | Сімферопольський район | 81,7 |
с. Вікторівка | Бахчисарайський район | 81,4 |
с. Маківське | Кіровський район | 78,2 |
с. Сари-баш | Первомайський район | 77,9 |
с. Севастянівка | Бахчисарайський район | 76,6 |
с. Розливи | Нижньогірський район | 75,2 |
с. Живописне | Сімферопольський район | 75,0 |
с-ще Громовка | Сакський район | 71,4 |
с. Родники | Білогірський район | 70,7 |
с. Річне | Совєтський район | 66,7 |
с. Вишневе | Білогірський район | 65,8 |
с. Ганнівка | Білогірський район | 65,0 |
с. Новеньке | Бахчисарайський район | 64,6 |
с. Андрусове | Сімферопольський район | 64,4 |
с. Ходжа Сала | Бахчисарайський район | 64,4 |
с. Ленське | Чорноморський район | 64,3 |
с. Долинне | Кіровський район | 63,5 |
с. Білокам'яне | Бахчисарайський район | 63,0 |
с. Пробудження | Джанкойський район | 61,8 |
с. Дачне | Бахчисарайський район | 61,5 |
с. Дружне | Сімферопольський район | 61,0 |
с. Дмитрівка | Первомайський район | 60,5 |
с. Костянтинівка | Джанкойський район | 60,1 |
с. Червоне | Роздольненський район | 60,0 |
с. Новофедорівка | Джанкойський район | 59,1 |
с. Шаумян | Сакський район | 58,9 |
с. Дворіччя | Нижньогірський район | 58,6 |
с. Опитне | Білогірський район | 58,6 |
с. Ульянівка | Білогірський район | 58,5 |
с. Вершинне | Сакський район | 58,3 |
с. Красна Долина | Красногвардійський район | 58,3 |
с. Ярке | Сакський район | 58,1 |
с. Заливне | Нижньогірський район | 57,8 |
с. Синьокам'янка | Білогірський район | 57,3 |
с-ще Видне | Красногвардійський район | 56,1 |
с. Верхня Кутузовка | Алушта (міськрада) | 55,8 |
с. Трактове | Красногвардійський район | 55,1 |
с. Нижня Голубинка | Бахчисарайський район | 55,0 |
с. Тополі | Бахчисарайський район | 54,0 |
с. Яковлівка | Білогірський район | 53,7 |
с. Маркове | Совєтський район | 53,4 |
с. Теплівка | Сімферопольський район | 53,2 |
с. Надеждине | Красноперекопський район | 52,7 |
с. Лібкнехтівка | Ленінський район | 52,5 |
с. Руське | Білогірський район | 52,0 |
с. Армійське | Джанкойський район | 51,9 |
с. Українка | Сімферопольський район | 51,9 |
с. Новомикільське | Красногвардійський район | 51,6 |
с. Молочне | Красногвардійський район | 51,3 |
с. Ніжинське | Нижньогірський район | 50,8 |
с. Богатир | Бахчисарайський район | 50,5 |
с. Корольове | Ленінський район | 50,4 |
с. Дозорне | Білогірський район | 50,3 |
с. Багата Ущелина | Бахчисарайський район | 50,0 |