Культура ямково-гребінцевої кераміки
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Я́мково-гребінце́вої кера́міки культу́ра — археологічна культура доби пізнього неоліту (4 і 3 тисячоліття до н. е.), поширена на північному сході Європи й на північному заході Азії. На заході охоплює фінське узбережжя Ботнічної затоки, північ Скандинавії[1], на півдні у долині Вісли, на сході переходить за Уральські гори до Барабинського степу та Алтаю.
В Україні була поширена в північній лісовій частині Лівобережжя (стоянки Погорілівка, Мис Очкинський та інші).
Відомі залишки поселень на берегах річок або на піщаних підвищеннях біля озер і боліт.
Населення цієї культури жило з мисливства і рибальства, зауважено зародки скотарства і хліборобства, споруджувало наземні житла і напівземлянки, переходячи від підокруглих будівель до підпрямокутних.
Знаряддя праці були з кременю, кістки і рогу, посуд виготовлявся з глини з домішкою піску, прикрашався орнаментом із ямок, поділених рядами гребінцевих відтисків, чим культура і завдячує своїй назві.
Змінилася культурами епохи бронзи.