Loading AI tools
український лікар-онколог З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Кіндзельський Леонід Петрович (нар. 5 серпня 1932, с. Рачки, Володарський адміністративний район, Київська губернія, Українська СРР [нині Білоцерківський район Київської області] — 19 квітня 1999, Київ) — лікар-онколог, радіолог. Головний радіолог МОЗ УРСР (1978—1986), доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки та техніки України, академік Української АН національного прогресу. Герой України (2021, посмертно).
Кіндзельський Леонід Петрович | |
---|---|
Народився | 5 серпня 1932 с. Рачки, Володарський адміністративний район, Київська губернія, Українська СРР, СРСР |
Помер | 19 квітня 1999 (66 років) Київ, Україна |
Громадянство | СРСР → Україна |
Національність | українець |
Діяльність | лікар-онколог, радіолог |
Alma mater | Київське військово-медичне училище |
Науковий ступінь | доктор медичних наук |
Вчене звання | професор |
Заклад | Інститут гематології та трансфузіології НАМН Україниd, Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології імені Р. Є. Кавецького НАН України, Національний інститут раку (Україна) і Міністерство охорони здоров'я України |
Членство | Національна комісія з радіаційного захисту населення України |
Посада | Головний радіолог МОЗ УРСР |
Термін | 16.05.1978 — 01.09.1986[1] |
У шлюбі з | Звєркова Алла Семенівна |
Нагороди | |
Завдяки Леоніду Кіндзельському було врятовано багатьох ліквідаторів наслідків Чорнобильської катастрофи.
Леонід Кіндзельський народився 5 серпня 1932 року в селі Рачки (нині Володарського району Київської області) в селянській родині. Батько був сільським ковалем, мати — колгоспницею. В сім'ї зростало четверо дітей: три сини і дочка.
Після закінчення Володарської середньої школи Леонід Петрович вступив до Київського військово-медичного училища, яке закінчив 1953 року. Військову службу проходив у Радянській армії на території Австрії. Демобілізувавшись, у 1956 році став студентом Київського медичного інституту; навчання поєднував з роботою в лікувальних закладах.
Після закінчення інституту з відзнакою (1962), одержав призначення на наукову роботу в Київський науково-дослідний інститут гематології і переливання крові, де в 1966 році захистив дисертацію кандидата технічних наук.
З 1967 року Л. П. Кіндзельського перевели в Київський НДІ експериментальної та клінічної онкології. З 1971 року він працював на посаді старшого наукового співробітника в Київському науково-дослідному рентгенологічному та онкологічному інституті, де з 1973 року по 1986 рік очолював лабораторію променевої патології та експериментальної терапії. 1977 року захистив дисертацію доктора медичних наук, а в 1981 йому присвоєно звання професора.
У КНДРОІ вчений створює першу в Україні клініку системних пухлинних захворювань. Водночас з 1978 по 1986 рік Л. П. Кіндзельський є заступником директора інституту з наукової роботи, а також головним радіологом МОЗ УРСР[2][1].
Зовнішні медіафайли | |
---|---|
Зображення | |
Фотографія 1986 року: пацієнти, які отримали великі дози опромінення на ЧАЕС, сфотографувалися з медиками, які їх лікували. Крайній зліва у другому ряді – Леонід Кіндзельський | |
Відеофайли | |
Сюжет ТСН (містить фрагменти відео з Л. Кіндзельським) | |
Документальний телефільм «Чорнобиль: Два кольори часу» (містить інтерв'ю з Л. Кіндзельським) |
Л. П. Кіндзельський брав активну участь у масовому обстеженні та лікуванні потерпілих від наслідків аварії на ЧАЕС.
З його ініціативи всі радіологічні лабораторії системи охорони здоров'я першої ж ночі були переключені на контроль радіаційної обстановки. Сам Леонід Петрович з дозиметристом обстежив забруднену територію, а надалі щодня подавав урядовій комісії поточну інформацію, обстоюючи необхідність термінової евакуації Чорнобильського району:
Як тільки трапилась чорнобильська аварія, у моїй лабораторії лічильники відразу показали підвищення радіоактивності. Так от, замість того, щоб нам пояснити, що відбулося (ми, радіологи, могли б дати рекомендації населенню), у нас… опечатали лічильники. Нам сказали: те, що відбулось в Чорнобилі, є цілком секретним. І далі пішла хвиля засекречування. Виявилося — простіше приховувати, ніж розв'язувати проблему. Люди, мовляв, уже одержали дозу і тепер нічого не поробиш: треба засекретити, щоб не було паніки…[2] |
Ліквідаторів з пожежного «караулу Правика», особливо сильно опромінених вибухом, доправляли літаком до Москви. Позаяк місць у 6-й клінічній лікарні столиці СРСР вистачило не для всіх, тільки 13 пожежників проходили лікування там, а 11 пацієнтів — у Леоніда Кіндзельського в Київському інституті радіології та онкології.
Про подробиці масштабів катастрофи і того, як лікарі рятувати життя ліквідаторів аварії, стало відомо з інтерв'ю Ганни Губарєвої — лікаря-онколога та очевидця подій, записаного «НВ» 2016 року.
27–28 квітня в Інститут раку почали надходити хворі з ознаками гострої променевої хвороби. Київська лікарська група почала з ретельного вимірювання не тільки гамма-випромінювання, але й альфа та бета, що дозволило ухвалити правильні рішення щодо подальшого лікування. Завдяки потужному промиванню організму змогли вивести інкорпоровані радіоактивні речовини з організму. Загалом зі 115 осіб, яким було поставлено діагноз «гостра променева хвороба», приблизно в 20 випадках вдалося запобігти наслідкам цієї хвороби, тобто падінню показників крові. 51-й людині довелося підсаджувати кістковий мозок.
На відміну від московських лікарів, які за методом доктора Роберта Пітера Ґейла з США вбивали кістковий мозок хворих і підсаджувати їм чужий (див. врізку), Леонід Кіндзельський вчасно усвідомив, чим відрізняється протокол лікування лейкозу кісткового мозку від лікування наслідків опромінення. Крім того, в Україні був найстаріший банк кісткового мозку[K 1] — це була перша республіка у СРСР, яка мала необхідні ресурси для зберігання біологічних об'єктів кісткового мозку починаючи з 1936 року. Тому Леонід Петрович почав робити операції за методикою Жоржа Мате: підсаджував донорський кістковий мозок внутрішньовенно, не вбиваючи власний кістковий мозок постраждалого. Також робилася десорбція кісткового мозку[5].
У результаті, з 11 прооперованих у Києві до 16 травня вижили всі, а з 13 прооперованих хворих доктором Ґейлом у Москві вижили лише двоє[K 2][8]. Всього у Києві лікувалися 115 хворих на гостру променеву хворобу, з яких не вижив тільки один. Леонід Кіндзельський тоді жив у комірчині біля свого кабінету, клініка працювала цілодобово.
Офіційна делегація з Москви, що приїхала розбиратися з обставинами, за словами Губарєвої, була розлючена. Кіндзельському заборонили продовжувати підсадки кісткового мозку, його навіть зняли з посади головного радіолога УРСР. Кількість поставлених діагнозів «променева хвороба» зменшили втричі, замість неї записували «вегето-судинну дистонію». Для радянської пропаганди київських пацієнтів з променевою хворобою взагалі не існувало[5][9][10].
На початку червня 1986 д-р Ґейл прилетів до Києва, де відбулася його зустріч та обмін досвідом з проф. Кіндзельським та іншими лікарями[11][12].
Через значне опромінення під час виконання службових обов'язків у найбільш небезпечний період після вибуху на ЧАЕС Леонід Петрович багато років нездужав, проте продовжував активно працювати, керуючи відділенням системних онкозахворювань Відділу загальної онкології та хіміотерапії Київського НДІ онкології[8].
Багато разів запрошувався за кордон (США, Канада, Велика Британія, Італія, Чехія, Китай) з доповідями на теми клініко-генетичних досліджень у післячорнобильський період. Шкодував про незатребуваність свого досвіду на батьківщині[2].
Учений багато років очолював Київську регіональну міжвідомчу раду по встановленню зв'язку захворювань з участю в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, був заступником директора Інституту онкології МОЗ України[13], членом Національної комісії з радіаційного захисту[14].
19 квітня 1999 року він пішов з життя.
Під час роботи у Київському НДІ гематології та переливання крові (1962—1967) Леонід Кіндзельський одружився зі Звєрковою Аллою Семенівною (нар. 30 квітня 1930). Вона є лікарем-гематологом, доктором медичних наук (1979), професором (1991).
Син Андрій (1964 р.н.) — лікар-онколог, професор, завідувач лабораторії при Детройтському університеті (США).
Усі троє членів сім'ї є учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС[2].
Професор Л. П. Кіндзельський був видатним клініцистом і теоретиком. Автор понад 350 наукових праць і низки винаходів. Під його керівництвом виконано 30 кандидатських та три докторських дисертації. Основні наукові інтереси: вивчення радіонуклідних методів обстеження, оцінка впливу аварії на ЧАЕС на розвиток пухлинних захворювань, відновлення гомеостазу у хворих після хіміопроменевого лікування. Серед наукового доробку вченого найважливіше місце займають нові методи ранньої та доклінічної діагностики злоякісних пухлин. Він перший у Радянському Союзі застосував радіонуклідні методи, зробив вагомий внесок у діагностику та лікування гострої променевої хвороби[15].
Леонід Петрович Кіндзельський створив власну наукову школу, запровадив принципово нові методи лікування злоякісних лімфопроліферативних захворювань, з'ясував провідні закономірності показників кровотворення в нормі та патології, функціонування трансплантованого кісткового мозку, вивчив основи метаболізму радіонуклідів[2].
(усі — співавт.)
За наукові досягнення у вивченні онкозахворювань у 1976 році Леоніда Петровича було нагороджено орденом «Знак пошани». За участь у ліквідації аварії на ЧАЕС у грудні 1986 його було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
За повідомленнями ЗМІ, наукова громадськість світу визнала професора Л. П. Кіндзельського «Лікарем 1995 року — найкращим онкологом світу». Його ім'я було занесене у видану в США енциклопедію «500 кращих лікарів світу». Міжнародним біографічним інститутом він був визнаний «Людиною ХХ сторіччя» із врученням Диплома Честі[2].
Звання Герой України з удостоєнням ордена Держави (14 грудня 2021, посмертно) присвоєне за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку медичної науки, розробку і впровадження методів діагностики та лікування гострої променевої хвороби[18][19].
Щороку 19 квітня біля могили лікаря збираються чорнобильські ліквідатори та віддають шану людині, яка врятувала їх життя[2].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.