Маркізькі острови

Маркі́зькі острови́ (фр. Îles Marquises) — архіпелаг площею 1274 км² у Французькій Полінезії. Всі острови, крім Моту-Оне є вулканічними. Найвища точка — гора Теметіу заввишки 1190 метрів над рівнем моря на острові Хіва-Оа.

Маркізькі острови фр. Îles Marquises
9°00′ пд. ш. 139°30′ зх. д.
Акваторія	Тихий океан
Кількість островів	15
Найбільший острів	Нуку-Хіва
Загальна площа	1049 км²
Найвища точка	1230 м
Населення (2007 рік)	8632 осіб
Густота населення	8,229 осіб/км²
Країна	Франція
Регіон	Французька Полінезія
Маркізькі острови у Вікісховищі

Мапа Маркізьких островів

Прапор Маркізьких островів

Адміністративно острови є окремою одиницею на північному сході Французької Полінезії. Населення островів становить 8,7 тис. людей (2002). Адміністративний центр — Таіохае на острові Нуку-Хіва. Із всіх островів тільки шість заселені. Легенди говорять, що на островах в XVI столітті жило близько 100 тис. жителів.

Острови були відкриті 21 липня 1595 року іспанськими мореплавцями Альваро Менданья де Нейра та Педро Фернандесом де Кіросом. Першим із відкритих островів був найпівденніший острів архіпелагу Фату-Хіва. Пізніше де Нейра відкрив ще декілька островів, які назвав на честь віцекороля Перу маркіза Мендоси. Між 7 і 11 квітня 1774 року архіпелаг відвідав Джеймс Кук і наніс на мапу ще один острів. 1791 року американський капітан Джозеф Інгрем відкрив північно-західну групу островів Маркізького архіпелагу: острів Вашингтона (Уа-Хука), острів Адамса (Уа-Поу), острів Лінкольна (Моту-Оне) та Федеральний острів (Нуку-Хіва), які інколи об'єднували під загальною назвою Вашингтонські острови. 1804 року Маркізькі острови досліджували Іван Крузенштерн та Юрій Лисянський. 1842 року ескадра віцеадмірала Абеля дю Пті-Туара встановила над архіпелагом протекторат Франції.

Клімат на островах екваторіальний, самі ж острови покриті дощовим екваторіальним лісом. Кількість опадів різко відрізняється в залежності від розташування схилу: від 1000 мм в рік на підвітряних схилах і до 2500 мм на навітряних.

Географічно острови поділяються на Північну і Південну групи. По три острови в кожній групі населені. Тубільним населенням Маркізьких островів були полінезійські племена. В історичному минулому вони були відомі канібалізмом і ритуальним татуюванням тіл. Острів Нуку-Хіва та тубільні племена, які його населяли, описані Германом Мелвіллом в повісті «Тайпі»^[1].

Сьогодні на островах добре розвинутий туризм. Особливо популярні круїзи із Папеете до Маркізьких островів і назад.

Примітки

1. Мелвилл Г. Тайпи. — Симферополь: Таврия, 1990. — С. 4—242.(рос.)