Міжнародний автодром імені Нельсона Піке
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Міжнародний автодром імені Нельсона Піке (порт. Autódromo Internacional Nelson Piquet), також відомий як Жакарепагуа (порт. Jacarepaguá) за назвою району, в якому він був розташований — колишня траса, що знаходилась у Ріо-де-Жанейро, Бразилія. Відкритий у січні 1978 року, за кілька тижнів до Гран-прі Бразилії 1978 року, він десять разів приймав Гран-прі Бразилії Формули-1, а також використовувався для перегонів CART, мотоциклів і гонок на серійних автомобілях. У 2012 році його було знесено, щоб звільнити місце для об’єктів, які використовувалися на літніх Олімпійських іграх 2016 року.
 Коротке кільце (1996–2012) | |
| Розташування | Ріо-де-Жанейро, Бразилія |
|---|---|
| Часовий пояс | UTC−03:00 |
| Координати | 22°58′32″ пд. ш. 43°23′42″ зх. д. |
| Початок будівництва | січень 1971 |
| Відкрито | січень 1978 |
| Закрито | листопад 2012 |
| Головні події | Формула-1 Гран-прі Бразилії (1978, 1981–1989) CART Ріо 200 (1996–2000) MotoGP Мото Гран-прі Ріо-де-Жанейро (1995–2004) Stock Car Brasil (1979–2012) GT Brasil (2008–2012) Stock Car Corrida do Milhão (2008) Формула-3 Sudamericana (1989–1992, 1997, 1999–2000, 2002–2005, 2008–2009, 2011–2012) |
| Коротке кільце (1996–2012) | |
| Покриття | Асфальт |
| Довжина | 3.336 км |
| Повороти | 7 |
| Рекорд | 1:06.756 ( Леонардо Кордейру, Dallara F309, 2009, Ф3) |
| Модифіковане кільце Гран-прі (1996–2005) | |
| Покриття | Асфальт |
| Довжина | 4.933 км |
| Повороти | 13 |
| Рекорд | 1:43.275 ( Альберту Валеріу, Dallara F301, 2005, Ф3) |
| Спідвей Емерсона Фіттіпальді (1996–2005) | |
| Покриття | Асфальт |
| Довжина | 3.000 км |
| Повороти | 4 |
| Рекорд | 38.891 ( Хуан-Пабло Монтоя, Reynard 99I, 1999, CART) |
| Кільце Гран-прі (1978–1995) | |
| Покриття | Асфальт |
| Довжина | 5.031 км |
| Повороти | 11 |
| Рекорд | 1:32.507 ( Ріккардо Патрезе, Williams FW12C, 1989, Ф1) |
Оригінальна траса була побудована між 1971 і 1977 роками на місці дороги Барра-да-Тіжука, яка сама була побудована на рекультивованих болотах і діяла з 1964 по 1970 рік.[1] Це була відносно рівна траса з довгою стартовою прямою та ще довшою другою прямою, яка дозволяла болідам Формули-1 з турбомоторами середини 1980-х розвивати швидкість 300 км/год, а також численними середньошвидкісними та повільними поворотами. Максимальна кількість глядачів становила 90 000. За винятком гонки 1978 року, Гран-прі Формули-1 проходили в березні або квітні в дуже спекотну та вологу тропічну погоду ранньої осені в Ріо-де-Жанейро.
Формула-1
Перший Гран-прі Бразилії на автодромі відбувся невдовзі після відкриття, у 1978 році. Перемогу в ньому здобув аргентинець Карлос Ройтеманн на Ferrari 312T3 у гнітючу спеку та вологість січневого літнього сезону в Ріо, після того як швед Ронні Петерсон взяв поул за кермом Lotus 78.[2]
Після перегонів 1979 та 1980 років на трасі Інтерлагос у Сан-Паулу в Формулі-1 вирішили повністю перенести Гран-прі Бразилії на трасу в Ріо через проблеми з безпекою на трасі в Сан-Паулу, а також зростаючими нетрями навколишніх районів, що суперечило новому гламурному образу Формули-1.[3] Гран-прі Бразилії проводився на трасі в Ріо до кінця 1980-х років. Гонка 1981 року проходила в дуже вологих умовах, і перемогу знову здобув Ройтеманн, цього разу за кермом Williams FW07C, і за суперечливих обставин: він не підкорився наказу команди дозволити своєму товаришу по команді та чинному чемпіону світу, Алану Джонсу, випередити його та взяти перемогу.[4]
Гонка 1982 року, яка проходила в розпал конфлікту між FISA та FOCA, також була оповита суперечками. Місцевий пілот Нельсон Піке, який виграв Чемпіонат світу роком раніше, фінішував першим на Brabham BT49, а фін Кеке Росберг став другим на Williams FW07C. Однак обидва гонщики були дискваліфіковані через недостатню вагу боліда, оскільки вони брали участь у перегонах з «водяним охолодженням гальм».[5] Після дискваліфікацій Ален Прост, який фінішував третім на турбованому Renault RE30, був визнаний переможцем. Це стало першою з п'яти перемог француза на цій трасі.[6] Дискваліфікація, однак, спонукала більшість команд FOCA, включаючи Brabham і Williams, бойкотувати Гран-прі Сан-Марино через дві гонки.[7] Однак, на відміну від Гран-прі Іспанії 1980 року, де заводські команди Ferrari, Renault і Alfa Romeo (усі, які були на боці FISA у конфлікті) бойкотували гонку, а результати врешті-решт були анульовані, результати Гран-прі Сан-Марино 1982 року було враховано без команд FOCA.[8]
Піке та Росберг знову перетнули лінію першим і другим у гонці 1983 року. Росберг був знову дискваліфікований, але вже через те, що він не зміг самостійно стартувати після невдалого піт-стопу. Механікам команди довелось штовхати болід, щоб Росберг зміг завести його. Як не дивно, пілоти нижче Росберга не отримали відповідного підвищення після його дискваліфікації.[9] Ця перемога стала першою з двох перемог на трасі для Піке, який того року здобув своє друге чемпіонство.[10] З 1983 по 1989 рік Гран-прі Бразилії стало гонкою, що відкривала сезон.
І в 1984, і в 1985 роках переможцем гонки ставав Ален Прост, який в той час виступав за McLaren-TAG.[11] У гонці 1984 року також дебютував Айртон Сенна за кермом Toleman TG183, але він не зміг фінішувати через проблеми з турбіною.[12] Найвищі дві сходинки на подіумі в гонці 1986 року дістались бразильцям — Піке завершив гонку першим на Williams FW11, а Сенна фінішував позаду нього на Lotus 98T.[13] Перемогу в Гран-прі Бразилії 1987 року здобув Прост за кермом McLaren MP4/3, перемігши Піке.
Після того, як Піке виграв свій третій та останній титул чемпіона в 1987 році, трасу було перейменовано на його честь у 1988 році.[3] Однак йому довелося задовільнитися лише третім місцем в гонці того року, оскільки Прост знову здобув перемогу за кермом домінантного McLaren MP4/4. Це стало п'ятою перемогою Проста з 9 гонок на цій трасі.[14]
Гонка 1989 року стала першою після заборони турбодвигунів, і британець Найджел Менселл здобув несподівану перемогу на Ferrari 640, що був укомплектований першою у Формулі-1 напівавтоматичною коробкою передач. Інший бразильський гонщик, Маурісіу Гужельмін, фінішував третім за кермом March 881.[15] Після перемоги в гонці Менселл сказав, що через відомі проблеми з надійністю Ferrari на той час він забронював ранній рейс із Ріо в очікуванні короткої гонки для себе.[16]
У 1990 році Гран-прі Бразилії переїхало на скорочений Інтерлагос, де проводиться до цих днів.[17]
CART
З 1996 по 2000 роки в Жакарепагуа проводились змагання серії CART на додатковій швидкісній трасі у формі трапеції під назвою «Спідвей Емерсона Фіттіпальді», яка мала довжину приблизно 3 км. Довга остання пряма траси для Гран-прі, яка мала трибуни, що розташовувались по всій її довжині в 900 м, стала стартовою прямою спідвею, з боксами, розташованими між цією прямою та стартовою прямою траси для Гран-прі. Спочатку проводились перегони Ріо 400, а з 1999 року — скорочений варіант Ріо 200.[3] Першим переможцем у 1996 році став бразилець Андре Рібейру.[18]
Кваліфікаційний рекорд для спідвею, названого на честь Емерсона Фіттіпальді, був встановлений його власним племінником Крістіаном Фіттіпальді з часом 38,565 секунд та з приблизною середньою швидкістю 280 км/год.[19]
Мото Гран-прі
З 1995 по 2004 рік на трасі також проводилося мотоциклетне Гран-прі Ріо-де-Жанейро. Дев’ятиразовий чемпіон світу Валентино Россі виграв більшість гонок, здобувши перемогу в чотирьох гонках поспіль з 2000 по 2003 роки, тоді як п’ятиразовий чемпіон світу Мік Дуейн виграв у 1996 та 1997 роках.[20]
Перший мотоциклетний Гран-прі Ріо виграв італієць Лука Кадалора на Yamaha YZR500.[21] Фінальну гонку, що відбулася на трасі в 2004 році, виграв японський мотогонщик Макото Тамада на Honda RC211V.[22]
Honda виграла сім із дев’яти Гран-прі Ріо, а дві інших перемоги дістались Yamaha.[20]
На початку 2005 року з'явились плани частково знести трасу, щоб звільнити місце для нового спортивного комплексу, який мав би використовуватися для проведення Панамериканських ігор 2007 року. Завдяки цьому траса мала б довжину приблизно 3,336 км, що зробило б її занадто короткою для більшості міжнародних гоночних серій. Однак рішення FIA щодо мінімальної довжини траси неоднозначне. У 2006 році, незважаючи на чутки про скасування гонки, етап Stock Car Brasil в Ріо пройшов на тимчасовій короткій трасі, яка поєднувала секції спідвея та звичайної траси, а лінію старту/фінішу було перенесено на останню пряму, яка була скорочена, щоб звільнити місце для споруд Панамериканських ігор.
Інша пропозиція щодо траси полягала в тому, щоб мати як клубну постійну трасу, так і міжнародну напівпостійну трасу, що включала б клубну коротку трасу та розширення, яке пролягало б через прилеглу парковку. Це мало б бути розроблено дизайнером багатьох сучасних трас Формули-1 Германом Тільке.[3]
У січні 2008 року було оголошено, що трасу буде знесено, щоб дозволити місту побудувати олімпійський тренувальний центр для заявки Ріо-де-Жанейро на проведення літніх Олімпійських ігор 2016 року, яку Ріо успішно виграв.[23]
Станом на 2008 рік траса довжиною 3,336 км включала другу половину оригінальної траси зі шпилькою, яка з’єднує попередню головну пряму та останню пряму.[24] Ця конфігурація траси залишалася активною до остаточного закриття та приймала такі перегони, як Corrida do Milhão, етапи Stock Car Brasil, GT Brasil та Формули-3 Sudamericana.[25][26][27][28]
Траса та прилеглі спортивні споруди були остаточно знесені в листопаді 2012 року, щоб звільнити місце для нових споруд, що використовувалися під час літніх Олімпійських ігор 2016 року.[3]
У березні 2013 року Берні Еклстоун, тодішній генеральний директор Formula One Group, повідомив, що ведуться дискусії щодо перенесення Гран-прі Формули-1 з траси Інтерлагос у Сан-Паулу до Ріо-де-Жанейро, і відповідним часом для цього може стати 2016 рік, який збігався з Олімпійськими іграми 2016 року.[29] Востаннє Формула-1 проходила в Ріо в 1989 році, а потім повернулася в Сан-Паулу в 1990 році, де й проводиться з цих пір.[17]
Офіційні рекорди найшвидшого кола перегонів на Міжнародному автодромі імені Нельсона Піке (Жакарепагуа) виглядають так:
| Категорія | Час | Гонщик | Транспорт | Подія | Схема траси |
|---|---|---|---|---|---|
| Коротке кільце: 3.336 км (1996–2012) | |||||
| Формула-3 | 1:06.756[30] | Леонардо Кордейру | Dallara F309 | 2009 Етап Ф-3 Sudamericana в Ріо | |
| GT3 | 1:11.257[31] | Алешандре Негран[32] | Lamborghini Gallardo LP600 GT3 | 2011 Етап GT Brasil в Ріо | |
| Porsche Carrera Cup | 1:15.171[33] | Константіно Жуніор | Porsche 911 (997) GT3 Cup 3.8 | 2011 Етап Porsche Cup Brasil в Ріо | |
| GT4 | 1:17.151[34] | Алан Геллмейстер | Aston Martin V8 Vantage GT4 | 2012 Етап Campeonato Brasileiro de GT в Ріо | |
| Ferrari Challenge | 1:17.777[31] | Алан Геллмейстер | Ferrari F430 Challenge | 2011 Етап GT Brasil в Ріо | |
| Stock Car Brasil | 1:20.118[35] | Кака Буено | Peugeot 408 Stock Car | 2011 Етап Stock Car Brasil в Ріо | |
| Модифіковане кільце Гран-прі: 4.933 км (1996–2005) | |||||
| Формула-3 | 1:43.275[36] | Альберту Валеріу | Dallara F301 | 2005 Етап Ф-3 Sudamericana в Ріо |  |
| Формула-Рено 2.0 | 1:49.647[37] | Алан Геллмейстер | Tatuus FR2000 | 2004 Етап Бразильської Ф-Р 2.0 в Ріо | |
| MotoGP | 1:49.789 | Макото Тамада | Honda RC211V | 2004 Мото Гран-прі Ріо-де-Жанейро | |
| 500cc | 1:51.928 | Тадаюкі Окада | Honda NSR500 | 1997 Мото Гран-прі Ріо-де-Жанейро | |
| 250cc | 1:53.573 | Себастьян Порто | Aprilia RSV 250 | 2004 Мото Гран-прі Ріо-де-Жанейро | |
| Stock Car Brasil | 1:56.584[38] | Тіагу Каміло | Chevrolet Astra | 2005 1-ий етап Stock Car Brasil в Ріо | |
| 125cc | 1:57.789 | Ектор Барбера | Aprilia RS125R | 2004 Мото Гран-прі Ріо-де-Жанейро | |
| Спідвей Емерсона Фіттіпальді: 3.000 км (1996–2005) | |||||
| CART | 0:38.891 | Хуан-Пабло Монтоя | Reynard 99I | 1999 Гран-прі Telemar Ріо 200 |  |
| Формула-3 | 0:48.045[39] | Гувер Орсі | Dallara F394 | 1999 Етап Ф-3 Sudamericana в Ріо | |
| Оригінальне кільце Гран-прі: 5.032 км (1978–1995) | |||||
| Формула-1 | 1:32.507 | Ріккардо Патрезе | Williams FW12C | 1989 Гран-прі Бразилії |  |
| Формула-3 | 1:53.070[40] | Габріель Фурлан | Dallara F390 | 1992 Етап Ф-3 Sudamericana в Ріо | |
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
