Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Граф Дмитро́ Олексі́йович Мілю́тін (рос. Граф Дмитрий Алексеевич Милютин; 28 червня (10 липня) 1816, Москва, Російська імперія — 25 січня (7 лютого) 1912, Сімеїз, Таврійська губернія, Російська імперія) — російський державний діяч, військовий історик. Військовий міністр Російської імперії у 1861—1881 роках, генерал-фельдмаршал (1898). Автор військових реформ 1860-1870-х років. Відіграв значну роль у геноциді черкесів.
Мілютін Дмитро Олексійович | ||
| ||
---|---|---|
1861 — 1881 | ||
Монарх: | Олександр II Олександр III | |
Попередник: | Микола Сухозанєт[en] | |
Наступник: | Петро Ванновський | |
Народження: |
28 червня (10 липня) 1816[1] Москва, Російська імперія[2] | |
Смерть: |
25 січня (7 лютого) 1912[1] (95 років) Сімеїз, Ялтинський повіт, Таврійська губернія, Російська імперія | |
Поховання: | Некрополь Новодівичого монастиряd | |
Країна: | Російська імперія | |
Освіта: | Московський університет благодійний пансіонd і Академія Генерального штабу | |
Ступінь: | доктор наук[d] | |
Рід: | Q4293884? | |
Батько: | Q119040366? | |
Шлюб: | Q119040180? | |
Діти: | Yelizaveta Milyutinad, Aleksey Milyutind і Q119040161? | |
Нагороди: | ||
Закінчив Московський університетський пансіон (1833) та Військову академію в Санкт-Петербурзі. На відміну від брата Миколи, що вибрав цивільну службу, Дмитро Мілютін пішов добровольцем на Кавказьку війну. У 1843—1845 роках був оберквартирмейстром російських військ на Кавказі. 1845 року внаслідок тяжкого поранення пішов з військової служби.
Після повернення з Кавказу Мілютін почав читати лекції у військовій академії як професор кафедри військової географії, згодом — військової статистики.
У наступні роки Мілютін мав репутацію відомого науковця. Він підкреслив значущість військової статистики й написав першу об'ємну працю в цій галузі. Він вважав Олександра Суворова взірцевим полководцем, а Італійський похід[en] 1799 року — його найвидатнішою кампанією. У 1852—1853 роках Мілютін опублікував п'ятитомний твір «Історія війни Росії з Францією за правління Павла I в 1799 році» (рос. дореф. Исторія войны в Россіи съ Франціею въ царствование Павла І въ 1799 г.). 1853 року нагороджений Демидівською премією[ru] з історії[3].
1853 року Мілютін призначений членом-кореспондентом Санкт-Петербурзької академії наук, а 1866 року — її почесним членом. Також був почесним головою Військово-юридичної академії (1881), почесним президентом Миколаївської академії Генерального штабу (1883), почесним членом Харківського університету (1860).
Мілютін аналізував причини поразки Росії в Кримській війні 1853—1856 років і запропонував провести деякі радикальні військові реформи. Імператор Олександр II підтримав його ідеї та призначив його військовим міністром у 1861 році.
Під час Кримської війни Мілютін був відряджений до Військового міністерства; у 1856—1859 роках він був начальником головного штабу Кавказької армії та брав участь у захопленні в полон Шаміля — лідера кавказьких народів у боротьбі проти Росії. З 1860 року був товаришем (заступником) військового міністра.
Дмитро Мілютін обіймав посаду військового міністра з 16 травня 1861 по 21 травня 1881 року. За цей період проведено значні військові реформи, основними положеннями якої стало запровадження загальної військової повинності та військових округів[en]. Військова служба стала обов'язковою для всіх чоловіків від 21 року; її тривалість було зменшено від 25 до 6 років. Дворяни також були зобов'язані проходити військову службу. Також було реформовано систему військової освіти, а початкова освіта стала доступною всім призовникам[4][5].
Успіх реформ Мілютіна був продемонстрований під час російсько-турецької війни 1877—1878 років, яка завершилась успішно для Російської імперії. Після завершення війни Мілютін створив комісію для розслідування порушень у поставках продовольства для російської армії під час облоги Плевена.
У 1861—1865 роках Мілютін був приймав рішення щодо депортацій черкесів, одного з кавказьких народів, які спричинили масові смерті від голоду та хвороб[6].
Убивство імператора Олександра II погіршило становище Мілютіна. За сприяння Костянтина Побєдоносцева, одного з найвпливовіших політиків доби Олександра III, який намагався ліквідувати ліберальні прояви правління попереднього імператора, Мілютін був звільнений з посади військового міністра.
1898 року отримав звання генерал-фельдмаршала.
Помер 1912 року в маєтку в Сімеїзі в Криму. Похований у Новодівочому монастирі.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.