Одеська область
адміністративно-територіальна одиниця першого рівня на півдні України / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:
Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Одеська область?
Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини
Оде́ська о́бласть (Одещина) — область на півдні України. Найбільша за територією область України. Одна з найрозвиненіших областей країни в економічному, туристичному, культурному та науковому напрямках. На півночі та сході межує (за годинниковою стрілкою) з Вінницькою, Кіровоградською та Миколаївською областями України, омивається водами Чорного моря, на півдні — з Румунією, на заході — із Молдовою. До складу області входить також о. Зміїний.
Одеська область | |
---|---|
Герб Одеської області | Прапор Одеської області |
Основні дані | |
Прізвисько: | Одещина
За регіонами: Причорномор'я, Південна Бессарабія (Буджак), Подунав'я (Нижній Дунай), Єдисан (Ханська Україна), Придністров'я, Поділля (Побужжя) |
Країна: | Україна |
Утворена: | 27 лютого 1932 року |
Код КАТОТТГ: | UA51000000000030770 |
Населення: | 2 351 392 |
Площа: | 33310 км² |
Густота населення: | 70,54 осіб/км² |
Телефонні коди: | +380-48 |
Обласний центр: | Одеса |
Райони: | 7 |
Громади: | 91 |
Міста: обласного значення |
9 10 |
Райони в містах: | 4 |
Смт: | 33 |
Села: | 1099 |
Селища: | 23 |
Селищні ради: | 25 |
Сільські ради: | 47 |
Номери автомобілів: | BH, НН |
Інтернет-домени: | odessa.ua; od.ua |
Обласна влада | |
Рада: | Одеська обласна рада |
Голова ради: | Діденко Григорій Віталійович |
Голова ОДА: | Кіпер Олег Олександрович |
Вебсторінка: | Одеська ОДА Одеська облрада |
Адреса: | 65032, м. Одеса, пр-т Шевченка, 4 |
Мапа | |
Одеська область у Вікісховищі |
Одеську область було утворено 27 лютого 1932 року, коли ЦВК СРСР затвердив постанову IV позачергової сесії ВУЦВК від 9 лютого 1932 року про створення на території Української СРР п'яти областей. У 1954 році до її складу увійшла територія колишньої Ізмаїльської області (територія від Дністровського лиману до р. Дунай).
Площа області співставна з територією таких країн, як Молдова та Бельгія.
Станом на 1 січня 2022 року кількість населення області становила 2 351 392 осіб[1] (5,71 % мешканців України, без урахування тимчасово окупованої території АР Крим і м. Севастополя)[2].
Територія сучасної Одеської обл. заселена з часів пізнього палеоліту. Також знайдені залишки поселень часів мезоліту та неоліту, пам'ятки трипільської, гумельницької та усатівської культур. Доба бронзи представлена пам'ятками скотарських і землеробських культур (зокрема, ямної, катакомбної та зрубної культурно-історичної спільності, сабатинівської та білозерської культур). Із VII по III ст. до н. е. господарями цієї території були скіфи, а з II ст. до н. е. по III ст. н. е. — сармати. У VI ст. до н. е. на чорноморському узбережжі греки почали засновувати колонії (у тому числі Тіру та Ніконій), які проіснували до епохи Великого переселення народів. У III—IV ст. територія Одеської обл. входить у зону поширення черняхівської культури. Починаючи від навали гунів (кінець IV ст.), у причорноморських степах домінували кочові тюркські народи (авари, болгари, печеніги, половці).
З 1240-х по XIV століття територія Одеської області належала Золотій Орді. Наприкінці XIII століття на руїнах античної Тіри виникло місто Аккерман (Білгород), яке стало важливим торговим осередком Північно-Західного Причорномор'я. Наприкінці XIV століття Білгород разом з усім Буджаком відійшов до Молдовського князівства, а степи на схід від Дністра — до Великого князівства Литовського. Наприкінці XV — у 1-й третині XVI століття майже вся територія сучасної Одещини увійшла до володінь Османської імперії (Очаківсько-Сілістрійський ейялет).
Після російсько-турецької війни 1787—1792 більша частина території сучасної області за Ясським мирним договором відійшла до Російської імперії. Протягом 1797—1802 Одещина входила до складу Новоросійської губернії, а з 1803 — до Херсонської губернії. Частина території краю, приєднана до Російської імперії в результаті російсько-турецької війни 1806—1812, входила до складу Бессарабської області, яка з 1818 мала автономний статус, а після 1828 приєднана до Новоросійського генерал-губернаторства. Наприкінці XVIII століття почалося інтенсивне заселення Причорномор'я та Буджацького степу. Тут з'явилися численні болгарські, гагаузькі й німецькі колонії.
В 1807 російський уряд санкціонував створення Усть-Дунайського козацького війська, яке того ж року було ліквідоване, але в 1828 відновлене (та існувало до 1868). Південна частина Буджаку з містом Ізмаїл після Кримської війни відійшла до Молдовського князівства. Після російсько-турецької війни 1877—1878 ця територія була повернута Російській імперії.
21 грудня 1917 року Одеса була оголошена вільним містом. З грудня 1917 по березень 1918 року південна частина області (Буджак) входила до складу Молдовської Демократичної Республіки. З січня до березня 1918 року в центральній частині сучасної області існувала маріонеткова Одеська Радянська Республіка. У березні 1918 року Румунське королівство анексувало Молдовську Демократичну Республіку, а разом з нею і Південну Бессарабію.
У 1920 році утворено Одеську губернію, а через два роки до неї було приєднано Миколаївську губернію. Протягом 1923—1930 років існувала Одеська округа, а протягом 1930—1932 років — Одеський район, підпорядкований безпосередньо республіканському центрові. Постановою ВУЦВК від 12 жовтня 1924 року «Про утворення Автономної Молдавської СРР» з частини території Балтської і Одеського округ Одеської губернії і Тульчинської округи Подільської губернії була утворена Автоно́мна Молдавська Соціалістична Радянська Республіка у складі Української СРР.
Одеську область було утворено постановою 4-ї позачергової сесії ВУЦВК 12-го скликання від 9 лютого 1932 року, її первинна територія включала міста Одеса, Зінов'євськ (нині Кропивницький), Миколаїв, Херсон і 46 районів. У жовтні 1937 року регіон зменшився за рахунок утворення Миколаївської області, у січні 1939 року — у зв'язку зі створенням Кіровоградської області.[3]
У 1940 році північно-східні райони МАРСР (Ананьївський, Балтський, Валегоцулівський, Кодимський, Котовський, Красноокнянський (у тому числі колишній Ставрівський), Піщанський та Чорнянський) — передано до складу Одеської області УРСР.[4]
Під час Другої світової війни вся сучасна Одещина була окупована Королівством Румунія (жовтень 1941 — 26 серпня 1944), при цьому Буджак був включений безпосередньо до державної території Румунії як частина губернаторства Бессарабія, а терени на схід від Дністра — до Трансністрії.
У травні 1944 року регіон востаннє зменшився за рахунок створення Херсонської області[3]. У 1954 році до складу області увійшла Ізмаїльська область.
Загальна інформація
Адміністративний центр області — місто Одеса.
Склад області станом на 1 січня 2022 року[5]:
- районів — 7[6];
- міст — 19;
- районів у містах — 4;
- селищ міського типу — 33;
- населених пунктів — 1174 (міських — 52, сільських — 1122).
громади:
- міські — 19;
- селищні — 25;
- сільські — 47.
ради громад:
- міські — 19;
- селищні — 25;
- сільські — 47.
інші ради:
- обласна — 1;
- районні — 7;
- районів у містах — 0.
Основні державні та адміністративно-територіальні формування на території Одещини |
Єдисанська орда (Кримське ханство) |
Очаківська область |
Ханська Україна |
Новоросійська губернія |
Новоросійське генерал-губернаторство |
Херсонська губернія |
Одеська радянська республіка |
Бессарабська РСР |
Одеське земство |
Новоросійська область |
Одеська губернія |
Одеський повіт |
Одеська округа |
Одеський район |
Трансністрія |
Одеська область |
Одеська область (Україна) |
Одеський район |
Райони
№ | Назва | Адміністративний центр | Площа, км² | Населення, осіб
(на 1 січня 2022) |
Щільність
населення осіб/км² |
міст | населених пунктів | громад | Адм. устрій |
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
1 | Березівський район | м. Березівка | 5546,1 | 104969 | 18,93 | 1 | 226 | 16 | Адм. устрій |
2 | Білгород-Дністровський район | м. Білгород-Дністровський | 4367,7 | 196618 | 45,02 | 2 | 134 | 16 | Адм. устрій |
3 | Болградський район | м. Болград | 4489,8 | 144377 | 32,16 | 2 | 99 | 10 | Адм. устрій |
4 | Ізмаїльський район | м. Ізмаїл | 3237,4 | 204745 | 63,24 | 4 | 52 | 6 | Адм. устрій |
5 | Одеський район | м. Одеса | 3878,1 | 1378490 | 355,45 | 5 | 155 | 22 | Адм. устрій |
6 | Подільський район | м. Подільськ | 7056,5 | 220786 | 31,29 | 4 | 299 | 12 | Адм. устрій |
7 | Роздільнянський район | м. Роздільна | 3572,2 | 101407 | 28,39 | 1 | 209 | 9 | Адм. устрій |
Населені пункти
Міста
Райони у містах
№ | Район | Входження |
---|---|---|
1 | Київський | м. Одеса |
2 | Пересипський | м. Одеса |
3 | Приморський | м. Одеса |
4 | Хаджибейський | м. Одеса |
Селища міського типу
Найменування | Рік віднесення
до категорії смт |
Адміністративне значення | Підпорядкування | Найближча залізнична станція | Віддаль до неї, км |
---|---|---|---|---|---|
Авангард | 1995 | центр ТГ | Одеський район | Одеса-Західна | 7 |
Березине | 1957 | Болградський район | Березине | — | |
Бородіно | 1961 | центр ТГ | Болградський район | Березине | 12 |
Велика Михайлівка | 1961 | центр ТГ | Роздільнянський район | Веселий Кут | 17 |
Великодолинське | 1957 | центр ТГ | Одеський район | Аккаржа | 2 |
Доброслав | 1965 | центр ТГ | Одеський район | Кремидівка | 18 |
Затишшя | 1964 | центр ТГ | Роздільнянський район | Затишшя | — |
Затока | 1965 | Білгород-Дністровський район | Бугаз | 5 | |
Захарівка | 1963 | центр ТГ | Роздільнянський район | Затишшя | 12 |
Зеленогірське | 1978 | центр ТГ | Подільський район | Заплази | 3 |
Іванівка | 1962 | центр ТГ | Березівський район | Буялик | 26 |
Лиманське | 1957 | центр ТГ | Роздільнянський район | Кучурган | 10 |
Любашівка | 1957 | центр ТГ | Подільський район | Любашівка | — |
Миколаївка | 1965 | центр ТГ | Березівський район | Березівка | 63 |
Нові Білярі | 1974 | Одеський район | Одеса-Сортувальна | 45 | |
Овідіополь | 1970 | центр ТГ | Одеський район | Барабой | 14 |
Окни | 1959 | центр ТГ | Подільський район | Чубівка | 20 |
Олександрівка | 1977 | Одеський район | Чорноморськ-Порт | 1 | |
Петрівка | 1957 | Березівський район | Буялик | — | |
Радісне | 1975 | Березівський район | Новознам'янка | 5 | |
Раухівка | 1998 | центр ТГ | Березівський район | Раухівка | — |
Саврань | 1957 | центр ТГ | Подільський район | Заплази | 39 |
Сарата | 1957 | центр ТГ | Білгород-Дністровський район | Сарата | — |
Сергіївка | 1975 | центр ТГ | Білгород-Дністровський район | Білгород-Дністровський | 25 |
Серпневе | 1947 | Болградський район | Бессарабка | 4 | |
Слобідка | 1938 | центр ТГ | Подільський район | Слобідка | — |
Бессарабське | 1961 | центр ТГ | Ізмаїльський район | Котлабух | 5 |
Таїрове | 1982 | центр ТГ | Одеський район | Чорноморськ-Порт | 5 |
Тарутине | 1957 | центр ТГ | Болградський район | Березине | 7 |
Хлібодарське | 1987 | Одеський район | Одеса-Головна | 15 | |
Цебрикове | 1961 | центр ТГ | Роздільнянський район | Веселий Кут | 12 |
Чорноморське | 1988 | центр ТГ | Одеський район | Одеса-Головна | 27 |
Ширяєве | 1965 | центр ТГ | Березівський район | Затишшя | 32 |
Сільські населені пункти
До сільських населених пунктів відносяться селища та села. В Одеській області станом на 1 січня 2021 року було 23 селища і 1099 сіл. Одеська область є першою серед областей України за кількістю великих сіл.
№ | Назва | Район | Населення
(осіб) |
---|---|---|---|
1 | Нерубайське | Одеський район | 8558 |
2 | Дачне | Одеський район | 8549 |
3 | Усатове | Одеський район | 8483 |
4 | Випасне | Білгород-Дністровський район | 7675 |
5 | Великий Дальник | Одеський район | 7655 |
6 | Шабо | Білгород-Дністровський район | 7108 |
7 | Кубей | Болградський район | 6544 |
8 | Фонтанка | Одеський район | 6260 |
9 | Маяки | Одеський район | 5937 |
10 | Шевченкове | Ізмаїльський район | 5625 |
11 | Зоря | Білгород-Дністровський район | 5528 |
12 | Озерне | Ізмаїльський район | 5370 |
13 | Старокозаче | Білгород-Дністровський район | 5278 |
14 | Плахтіївка | Білгород-Дністровський район | 5237 |
15 | Троїцьке | Одеський район | 5178 |
16 | Городнє | Болградський район | 5104 |
Селища області[8]:
Історія формування області
Область займає територію Північно-Західного Причорномор'я від гирла ріки Дунай до Тилігульського лиману, а від моря на північ — на 250 км.
На півночі Одеська область межує з Вінницькою та Кіровоградською, на сході — з Миколаївською областями, на заході — з Молдовою, а на південному заході — з Румунією. Всього в межах області пролягає 1362 км державного кордону України. Площа Одеської області становить 5,5 % території України.
Геополітичне розташування Одещини обумовлене як вигідним транспортно-географічним розміщенням, так і зростаючою активізацією її участі у великих європейських міжрегіональних організаціях — Асамблеї європейських регіонів і Робітничої співдружності придунайських країн. Будучи частиною морського фасаду країни, Одеська обл. значною мірою сприяє активній участі України в роботі країн-членів Чорноморського економічного співробітництва.
Гідрографія
У межах обл. розташовані 1134 малих річок і струмків, 15 прісноводних та морських лиманів (найбільші Дністровський, Тилігульський, Хаджибейський, Алібей, Бурнас, Будакський, Куяльницький, Кучурганський), 68 водосховищ, 45 озер (з них прісноводні: Кагул, Ялпуг, Катлабух; солоноводні: Сасик, Шагани, Алібей, Бурнас). Також на узбережжі Чорного моря розташовано ряд лиманів, повністю або частково відгороджених від моря пересипами, найбільші з яких — Хаджибейський, Куяльницький та Тилігульський.
Річкова мережа області належить до басейнів Дунаю, Дністера, Південного Бугу та безпосередньо Чорного моря. На території області налічується близько 200 річок довжиною більш ніж 10 км, велика кількість з яких влітку пересихає.
Найбільші річки: Дунай (із Кілійським гирлом), Дністер (із притокою Кучурган), Кодима, Саврань (притока Південного Бугу), Тилігул. Великі річки мають важливе значення для судноплавства, зрошення, вироблення електроенергії (єдина в області — Савранська ГЕС).
Довжина морських і лиманних узбереж Одеської області від гирла ріки Дунай до Тилігульського лиману сягає 300 км.
Природоохоронні зони
Природно-заповідний фонд Одеської області станом 1 січня 2018 року мав у своєму складі 123 об’єкта, з них 16 — загальнодержавного значення, та 107 — місцевого значення. Загальна площа об’єктів природно-заповідного фонду становить 159974,1992 га. З урахуванням того, що 12 об’єктів загальною площею 9133,25 га знаходилися у складі природно-заповідних територій, фактично займана ПЗФ площа в області становила 150840,9492 га. Відношення площі ПЗФ до площі рбласті («показник заповідності») становила 4,5 %.
На території області розташовано ряд великих об'єктів природно-заповідного фонду регіонального, національного і міжнародного масштабу. Область має перспективи для розвитку біосферно-природоохоронного сектора економіки.
У пониззі великих рік (Дунай, Дністер) і лиманів, на морських узбережжях і в шельфовій зоні розташовані високоцінні й унікальні природні комплекси, водно-болотні угіддя, екосистеми, що формують високий біосферний потенціал регіону, який має національне і міжнародне значення.
Заповідники:
Заказники:
Природні ресурси
Головне природне багатство області — її земельні ресурси, що представлені переважно чорноземними ґрунтами з високою природною родючістю. У сполученні з теплим степовим кліматом вони формують високий агропромисловий (сільськогосподарський) потенціал регіону.
В області понад 2,5 млн га сільськогосподарських угідь, у тому числі більш 2 млн га ріллі, понад 80 тис. га виноградників і садів.
Клімат краю, особливо в південній частині області, посушливий. Тому тут майже 10 % оброблюваних земель зрошуються. Тепле море, лікувальні грязі, мінеральні води, морські пляжі створюють винятково високий рекреаційний потенціал Одещини.
За кількістю населення область посідає 6 місце серед усіх областей України та АР Крим.
В Одеській області загальна кількість наявного населення, за даними Всеукраїнського перепису населення, становила 2 млн. 469 тис. осіб.
Кількість міського населення, за результатами Всеукраїнського перепису, становила 1 млн. 625 тис. осіб, або 65,8 %, сільського — 844 тис. осіб, або 34,2 %.
За результатами Всеукраїнського перепису населення, кількість чоловіків становила 1 млн. 155 тис. осіб, або 46,8 %, жінок — 1 млн. 314 тис. осіб, або 53,2 %.
За роки, що минули після перепису населення 1989 року, кількість міст та селищ міського типу області збільшилась на 2 одиниці і на дату Всеукраїнського перепису населення склала 52.
Загальна кількість постійного населення в Одеській області станом на 5 грудня 2001 року становила 2 млн. 456 тис. осіб, у тому числі міського населення — 1 млн. 605 тис. осіб, або 65,3 %, сільського — 851 тис. осіб, або 34,7 %, чоловіків — 1 млн. 149 тис. осіб, або 46,8 %, жінок — 1 млн. 307 тис. осіб, або 53,2 %.
|
Віковий склад населення, зафіксований Всеукраїнським переписом населення, характеризується наступним чином: зменшення частки дітей у загальній кількості населення поряд із суттєвим збільшенням частки осіб у віці, старшому за працездатний, значно ускладнює сучасну демографічну ситуацію в області і зумовлює ростуче старіння населення.
Особливістю національного складу населення Одеської області є його багатонаціональність, за даними Всеукраїнського перепису населення, на території області проживали представники 133 національностей і народностей. У національному складі населення переважна більшість українців, чисельність яких становила 1542,3 тис. осіб, або 62,8 % від загальної кількості населення.
Мовний склад населення характеризується такими даними: українську мову вважали рідною 46,3 % населення області, що на 5,1 відсоткового пункти більше, ніж за даними перепису 1989. Російську мову визначили як рідну 41,9 % населення, що на 5,2 відсоткового пункти менше ніж за даними перепису 1989.
Результати Всеукраїнського перепису населення засвідчили тенденцію до підвищення рівня освіти населення, зростання кількості осіб, які мають вищу і повну загальну освіту. Кількість населення, яке мало вищу та загальну середню освіту, становила 1,8 млн осіб, що перевищило відповідний показник перепису населення 1989 року на 9 %.
Національний склад
Особливістю національного складу населення Одеської області є її багатонаціональність, за даними Всеукраїнського перепису населення на території області проживали представники 133 національностей і народностей.
Народи з чисельністю більш ніж 1000 осіб (тис. осіб і %) станом на 2001 рік[10] | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Найбільша строкатість в національному складі спостерігається в південно-західній частині області в межиріччі Дністра та Дунаю. Тут переважає українське населення — 35,8 %, болгари — 24,8 %, росіяни — 17,7 %, молдовани — 15,2 %, гагаузи — 4,6 % та ін. В північних та центральних районах населення однорідніше за національним складом та складається здебільшого з українців.
В області працюють школи національних меншин: 238 шкіл з російською мовою навчання, 11 — з румунською, 180 шкіл, де вивчається декілька мов (болгарська, гагаузька, грецька). Функціонують дві єврейські школи, одна з них приватна; дві недільні школи, в яких навчаються 48 учнів (1 — німецька, 1 — вірменська).
Підготовку кадрів для вищеназваних шкіл здійснюють Ізмаїльський гуманітарний університет та Білгород-Дністровське педагогічне училище, де вивчаються болгарська і румунська мови.
Мовний склад населення
Райони та міста обласного значення | українська | російська | болгарська | румунська | гагаузька |
---|---|---|---|---|---|
Одеська область | 46,3 | 42,0 | 4,9 | 3,8 | 0,9 |
Одеса | 30,4 | 64,8 | 0,4 | 0,3 | 0,1 |
Білгород-Дністровський (міськрада) | 41,8 | 54,3 | 1,6 | 1,2 | 0,2 |
Ізмаїл | 18,0 | 74,2 | 4,6 | 1,8 | 0,4 |
Чорноморськ (міськрада) | 41,4 | 57,3 | 0,3 | 0,3 | 0,0 |
Подільськ | 70,3 | 26,5 | 0,0 | 2,3 | 0,0 |
Теплодар | 55,8 | 42,4 | 0,4 | 0,6 | 0,1 |
Южне | 44,8 | 53,7 | 0,5 | 0,2 | 0,1 |
Ананьївський район | 78,2 | 5,3 | 0,1 | 16,1 | 0,0 |
Арцизький район | 18,2 | 42,8 | 34,0 | 3,1 | 0,8 |
Балтський район | 89,3 | 8,7 | 0,1 | 1,5 | 0,0 |
Білгород-Дністровський район | 80,8 | 13,0 | 0,6 | 5,0 | 0,2 |
Біляївський район | 80,3 | 16,9 | 0,2 | 1,3 | 0,1 |
Березівський район | 88,0 | 9,0 | 0,2 | 1,0 | 0,2 |
Болградський район | 4,9 | 16,3 | 57,6 | 1,0 | 17,8 |
Великомихайлівський район | 80,4 | 15,4 | 0,6 | 3,0 | 0,1 |
Захарівський район | 92,1 | 3,2 | 0,1 | 4,1 | 0,0 |
Іванівський район | 72,6 | 17,6 | 6,5 | 2,2 | 0,3 |
Ізмаїльський район | 26,3 | 21,6 | 24,9 | 26,2 | 0,3 |
Кілійський район | 36,1 | 44,2 | 2,5 | 12,8 | 3,7 |
Кодимський район | 95,5 | 3,4 | 0,1 | 0,8 | 0,0 |
Лиманський район | 77,3 | 20,5 | 0,6 | 0,7 | 0,1 |
Любашівський район | 93,1 | 2,7 | 0,0 | 3,7 | 0,0 |
Миколаївський район | 93,4 | 2,6 | 0,2 | 2,7 | 0,0 |
Овідіопольський район | 69,6 | 27,8 | 0,5 | 0,8 | 0,1 |
Окнянський район | 86,1 | 6,6 | 0,1 | 6,9 | 0,1 |
Подільський район | 69,0 | 7,7 | 0,1 | 22,8 | 0,0 |
Роздільнянський район | 68,1 | 28,4 | 0,3 | 2,5 | 0,1 |
Ренійський район | 7,3 | 37,9 | 6,6 | 40,8 | 6,8 |
Савранський район | 96,0 | 2,4 | 0,1 | 1,1 | 0,0 |
Саратський район | 41,3 | 21,4 | 19,1 | 17,6 | 0,2 |
Тарутинський район | 18,8 | 32,9 | 31,7 | 12,7 | 3,3 |
Татарбунарський район | 72,4 | 7,7 | 10,7 | 8,5 | 0,1 |
Ширяївський район | 91,1 | 3,6 | 0,2 | 4,3 | 0,1 |
Опитування
За результатами соціологічного дослідження, проведеного фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» з 21 по 27 жовтня 2022 року, 57,8 % опитаних жителів Одеської області назвали українську мову рідною, 28,8 % — російську, 5,4 % — іншу мову, 7,9 % заявили, що їм важко сказати, яку мову вони вважають рідною, або відмовилися відповідати[12].
За результатами соціологічного дослідження, проведеного фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» з 10 по 21 липня 2023 року, частка респондентів, що послуговуються вдома українською мовою, зросла до 42 % (з 26 % у 2021-му), тоді як частка тих, що послуговуються вдома російською впала до 54 %. На запитання «Як Ви ставитеся до обов’язкового використання української мови у сфері обслуговування (магазини, кафе, перукарні, розважальні заклади)?» 59 % відповіли «Позитивно», 13 % — «Негативно», 17 % — «Мені байдуже», 12 % — «Важко відповісти». На запитання «Чи вважаєте Ви допустимим виконання у публічному просторі Вашого селища/міста пісень російською мовою, наприклад виконання вуличними музикантами, прослуховування таких пісень у кафе/ресторанах чи супермаркетах тощо?» 30 % відповіли «Ні», 37 % — «Так», 20 % — «Мені байдуже», 12 % — «Важко відповісти»[13].
Чисельність парафій християнських церков різних конфесій станом на 1 січня 2009 року на Одещині[14]:
Православна церква України
- Єпархій: 1 (Одеська єпархія)
- Парафій: 120
- Монастирів: 1
- Священослужителів: 74
- Недільних шкіл: 8
- Періодичних видань: 1
УПЦ МП
УГКЦ
- Єпархій: 1 (Одеський)
- Парафій: 78
- Монастирів: 5
- Священослужителів: 44
- Недільних шкіл: 25
- Періодичних видань: немає