Перша світова війна
глобальний воєнний конфлікт, який відбувався перш за все в Європі між 1914 і 1918 роками / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:
Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Перша світова війна?
Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини
Пе́рша світова́ війна́ — світова війна, глобальний збройний конфлікт, що розвивався, перш за все, в Європі з 28 липня 1914 до 11 листопада 1918 року, в якому брали участь 38 держав із населенням 1,5 млрд мешканців. У той час відома як Велика війна (англ. The Great War, фр. La Grande guerre)[2] або «Війна, щоб завершити всі війни»,[3] вона призвела до мобілізації понад 70 мільйонів військовослужбовців, зокрема 60 мільйонів європейців, що робить її однією з найбільших війн в історії,[4] а також - одним із найсмертоносніших конфліктів в історії,[5] в якому, за оцінками істориків, загинуло до 8,5 мільйона військових і 13 мільйонів цивільних.[6] Низка геноцидів, які були наслідками війни, та пов'язана з нею пандемія іспанського грипу 1918 року додатково спричинили багато мільйонів смертей у всьому світі.[7][8] Конфлікт мав вирішальний вплив на історію людства першої половини XX століття.
Перша світова війна | |||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Світові війни | |||||||||||
За годинниковою стрілкою згори: Наслідки артилерійського обстрілу під час битви на Соммі; британські танки Mark IV йдуть на штурм траншей Лінії Гінденбурга; лінкор британського Королівського Флоту HMS Irresistible тоне після попадання на міну під час битви в Дарданеллах; британська обслуга кулемета Віккерс в протигазах; німецькі біплани Albatros D.III. | |||||||||||
| |||||||||||
Сторони | |||||||||||
Антанта та її союзники::
|
Центральні держави: | ||||||||||
Командувачі | |||||||||||
Військові сили | |||||||||||
Загалом: 42 928 000[1] | Загалом: 25 248 000[1] | ||||||||||
Втрати | |||||||||||
|
|
28 червня 1914 року Гаврило Принцип, боснійський серб, який був югославським націоналістом і членом сербського військового товариства «Чорна Рука», вбив австро-угорського спадкоємця ерцгерцога Франца Фердинанда в Сараєво, що призвело до липневої кризи.[9][10] У відповідь Австро-Угорщина висунула Сербії ультиматум 23 липня. Відповідь Сербії не задовольнила австрійців, і вони вдалися до військових дій. Мережа взаємопов'язаних альянсів розширила й поглибила кризу, перетворивши локальну суперечку між двома балканськими країнами на велику міжнародну кризу, до якої втягнулася більшість країн Європи.
До липня 1914 року великі держави Європи були розділені на дві коаліції: Троїсту Антанту, що складалася з Франції, Росії та Великої Британії; і попередньо створений Троїстий союз Німеччини, Австро-Угорщини та Італії. Троїстий союз мав лише оборонний характер, що давало Італії змогу залишатися поза війною до 26 квітня 1915 року, коли та приєдналася до союзних держав після погіршення її відносин з Австро-Угорщиною.[11]
Російська імперія вважала за необхідне підтримати Сербію і схвалила часткову мобілізацію після того, як Австро-Угорщина 28 липня 1914 року обстріляла артилерією сербську столицю Белград, розташовану за кілька кілометрів від кордону.[12] Увечері 30 липня оголосили повну російську мобілізацію; наступного дня Австро-Угорщина та Німеччина зробили те ж саме. Водночас Німеччина вимагала від Росії демобілізації протягом дванадцяти годин.[13] Після невиконання Росією цієї вимоги, 1 серпня 1914 року, Німеччина оголосила Російській імперії війну, проголосивши тим самим підтримку Австро-Угорщині, яка пішла за прикладом союзника 6 серпня 1914 року. Франція розпочала повну мобілізацію на підтримку Російської імперії 2 серпня 1914 року.[14]
Врешті-решт, Перша світова війна призвела до розколу європейського континенту на два великих союзи — суперники:
- союзні держави, до складу яких передусім увійдуть Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії, США, Франція, Російська імперія, Італія, Японія, Португалія, Греція, Сербія і Чорногорія;
- Центральні держави, до складу яких, перш за все, увійдуть Німецька імперія, Австро-Угорська імперія, Османська імперія та Болгарія.
Стратегія Німеччини щодо війни на два фронти проти Французької республіки та Російської імперії полягала в тому, аби швидко зосередити основну частину своєї армії на Заході, і розгромити Францію протягом 6 тижнів, а потім перекинути сили на Схід до того, як Росія зможе повністю мобілізуватися; згодом, даний план став відомий, як план Шліффена.[15] 2 серпня Німеччина почала вимагати від Бельгії вільного проходу її територією, що було важливою складовою для досягнення швидкої перемоги над Францією.[16] Після того, як їй у цьому відмовили, німецькі війська вторглися в Бельгію 3 серпня і того ж дня оголошено війну Франції; бельгійський уряд посилався на Лондонський договір 1839 року і, дотримуючись власних зобов'язань за цим договором, Велика Британія оголосила війну Німеччині 4 серпня. 12 серпня Англія та Франція також оголосили війну Австро-Угорщині; 23 серпня Японія стала на бік Великої Британії, захопивши німецькі володіння в Китаї та на Тихому океані. У листопаді 1914 року, Османська імперія вступила у війну на боці Австро-Угорщини та Німеччини, відкривши фронти на Кавказі, в Месопотамії та на Синайському півострові. Війна велась на теренах колоніальних володінь імперій кожної держави (і тим самим залучала їх до війни), розповсюджуючи конфлікт на Африку та по всьому світу.
Просування Німеччини на землі Франції зупинили в битві на Марні, і наприкінці 1914 року Західний фронт почав війну на виснаження, відзначену довгою серією окопних ліній, які мало змінилися до 1917 року (навпаки, Східний фронт, відзначався значно більшими обмінами територій). У 1915 році Італія приєдналася до союзних держав і відкрила фронт в Альпах. Болгарія приєдналася до Центральних держав 1915 року, а Греція приєдналася до союзників у 1917 році, розширюючи Балканський театр війни. Сполучені Штати спочатку залишалися нейтральними, хоча навіть перебуваючи нейтральними, вони стали важливим постачальником військової техніки для союзників. Зрештою, після затоплення американських торгових суден німецькими підводними човнами, заяви Німеччини про те, що її флот відновить необмежені атаки на нейтральне судноплавство, і відкриття розвідкою інформацію про те, що Німеччина намагається підбурити Мексику до війни проти Сполучених Штатів, США оголосили війну Німеччині 6 квітня 1917 року. Підготовлені американські сили не прибували на фронт у великій кількості до середини 1918 року, але зрештою сягнули близько двох мільйонів військових.[17]
Хоча Сербія зазнала поразки 1915 року, а Румунія приєдналася до союзних держав 1916-го, але зазнала поразки в 1917 році, жодна з великих держав офіційно не вийшла з війни до 1918 року. Лютнева революція 1917 року в Царській Росії призвела до заміни монархії Тимчасовим урядом, який згодом також усунули від влади та створили Радянську Соціалістичну Республіку, що уклала з Центральними державами Брест-Литовський мирний договір у березні 1918 року, припинивши участь Російської імперії у війні. На той час, Німеччина отримала можливість перекинути значну кількість військ на Західний фронт. Використовуючи нову тактику, німецький березневий наступ 1918 року спочатку був успішним. Союзники відступили й утрималися від контратак. Останні німецькі резерви були вичерпані, оскільки щодня прибувало 10 000 свіжих американських військових. Союзники відкинули німців у стоденному наступі, безперервними серіями атак, на які німці не мали протидії.[18] Одна за одною з війни вийшли Центральні держави: спочатку Болгарія (29 вересня), потім Османська імперія (31 жовтня) і Австро-Угорська імперія (3 листопада). З поразкою своїх союзників, революцією вдома, і небажанням військових воювати, кайзер Вільгельм зрікся престолу 9 листопада, після чого Німеччина підписала перемир'я 11 листопада 1918 року, закінчивши війну.
Перша світова війна стала значним поворотом у політичному, культурному, економічному та соціальному кліматі світу. Війна та її безпосередні наслідки призвела до численних революцій та повстань. Велика четвірка (Велика Британія, Франція, Сполучені Штати та Італія) нав'язала свої умови переможеним державам у серії договорів, узгоджених на Паризькій мирній конференції 1919 року, найбільш відомим з яких був Версальський договір з Німеччиною.[19] Зрештою, внаслідок війни Австро-Угорська, Німецька, Османська та Російська імперії припинили своє існування, а з їх залишків утворилися численні нові держави, серед яких Чехословацька Республіка, Естонія, Фінляндія, Латвія, Литва, Польська Республіка та Королівство Сербів, Хорватів і Словенців. Німеччина втратила власні колоніальні території. Велика ціна ведення війни також утворила підґрунтя для розпаду Британської Імперії. Однак, попри остаточну перемогу союзників і створення Ліги Націй під час мирної конференції покликаної запобігти майбутнім війнам, Друга світова війна вже розпочалася трохи більше ніж за двадцять років потому.
- Нерівномірний розвиток європейських країн і, як наслідок, загострення суперечностей між ними
Велика Британія і Французька республіка в силу різних причин (раннього закінчення феодальної централізації країн, розвитку капіталізму, захоплення величезних колоній) певний час залишалися на перших місцях у Європі за рівнем економічного і політичного розвитку, але після постання на карті нової держави — Німецької імперії, яка хотіла здобути собі «місце під сонцем» — почалася боротьба за першість у Європі. На початок ХХ століття Французька республіка і Велика Британія почали відставати в темпах розвитку від Німецької імперії, якій не вистачало «життєвого простору» — вона вимагала переділу кордонів і колоній.
- Відсутність механізму вирішення проблем дипломатичним шляхом
На початок ХХ століття ефективного плану дій для запобігання військовим конфліктам не було — всі надії покладалися на воєнну міць і потугу держави.
- Мілітаризація
З початку існування Німецька імперія почала дії державних органів у сфері економіки, політики та соціуму, спрямовані на нарощування військової потужності держави. На початку ХХ століття цю ж практику почали застосовувати всі великі держави Європи.
- Перегони озброєнь
Військово-морські перегони між Великою Британією й Німецькою імперією посилилися 1906 року, коли до ладу став британський лінкор «HMS Dreadnought»; його конструкція була революційною й робила всі попередні лінійні кораблі застарілими. Велика Британія також підтримувала значну перевагу в інших військово-морських галузях, особливо над Німецькою імперією та Королівством Італія. Пол Кеннеді вказує, що обидві нації вірили у тезу Альфреда Тейєра Мехена «Стратегія повеління морем» як життєво важливу для великого статусу нації. Досвід морського рейдерства показав хибність цієї тези. Девід Стівінсон описав перегони озброєнь, як «цикл укріплення підвищеної воєнної готовності». Девід Геррманн вбачав конкуренцію у суднобудуванні як частину загального руху в напрямку війни. Ніл Фергюсон, все ж таки, стверджував, що змога британців підтримувати повне лідерство показує, що це не було основним фактором у конфлікті, який наближався. Також слід відзначити, що вартість перегонів озброєнь однаково відчували і в Великій Британії, і в Німецькій імперії. Загальні витрати на озброєння шести великих держав (Великої Британії, Німецької імперії, Французької республіки, Російської імперії, Австро-Угорської імперії та Королівства Італія) між 1908 і 1913 роками збільшились на 50 %.
- Створення провідними державами експансіоністських військових планів у разі початку війни
- Німецький план Шліффена передбачав напад на Французьку республіку через нейтральну Бельгію і захоплення Парижа в найкоротші терміни, а потім перенаправлення основних військ на схід для війни з Російською імперією.
- Французький План XVII передбачав завдання швидкого удару в індустріальний центр Німецької імперії — Рурську долину. Це завдало б значної шкоди можливостям Німеччини продовжувати війну надалі.
- Російський План XIX передбачав мобілізацію її армій і проти Австро-Угорської імперії (План «А»), і проти Німецької імперії.
- Створення військово-політичних блоків
Однією з цілей зовнішньої політики Великих держав у довоєнні роки, була підтримка балансу сил в Європі. Це розвинулось у складну схему таємних та загальновідомих союзів і договорів, які потім перетворилися на військово-політичні блоки — Антанту і Троїстий союз. Противага між ними стала каталізатором початку війни.
- Завершення територіального переділу світу і конфлікти за розподіл сфер впливу
На початок ХХ століття весь світ був розподілений між великими колоніальними державами — Великою Британією і Французькою республікою. Німецька імперія, яка вступила в боротьбу за колонії пізніше за інших, не погоджувалася з таким станом справ. Це призводило до спроб нового переділу територій і сфер впливу.
Торговельні бар'єри
Корделл Голл, держсекретар при Франкліні Рузвельті, через декілька років після Першої світової війни сказав, що торговельні бар'єри були першопричиною і Першої, і Другої світових воєн. Приблизно у 1943—1944 роках, він спроєктував Бретон-Вудські домовленості, для зменшення торговельних бар'єрів та усунення того, що він вважав причиною конфліктів.
Поєднання етнічного й політичного протистояння
Балканську війну між Австро-Угорською імперією й Королівством Сербія вважали неминучою, оскільки вплив Австро-Угорщини зменшувався і панслов'янський рух зростав. Підвищення етнічного націоналізму збіглося зі зростанням Королівства Сербія, де антиавстрійсько-угорські настрої були, мабуть, найпалкішими. 1878 року Австро-Угорська імперія окупувала Боснію і Герцеговину, колишню оттоманську провінцію, яка мала велике сербське населення, і яку вона формально анексувала 1908 року. Зростання національної свідомості також збіглося з занепадом Османської імперії. Російська імперія підтримувала сербський рух, що обумовлено її особистими інтересами (та мабуть здійснене і не без її ініціативи), а також конкуренцією з Австро-Угорською імперією, яка почалася ще в часи Кримської війни, але недавні події, такі як невдала російсько-австро-угорська угода та столітня мрія про незамерзаючий морський порт, також заохочували Санкт-Петербург.
Російська імперія також хотіла скористатися можливістю, щоби знищити останнє, потужне гніздо українського національного руху в Галичині, що загрожувало її великодержавним, імперіалістичним планам і цілості «російської» імперії. Антиукраїнська російська преса сповідувала думку, що Російська імперія до того часу не ліквідує у себе українського сепаратизму та мазепинської небезпеки, доки поза кордонами існуватиме джерело української ідеї, яке дедалі живитиме національний спротив українців у «імперії» та загрожуватиме планам російського шовінізму.
Лідер російських більшовиків Ленін писав:[20][21]
Київський імперський, на той час, орган, так званий «Кієвлянін» писав у листопаді 1911 р.:
«Український рух є для Росії більш небезпечний, ніж усі інші національні рухи, взяті разом... Мазепинське питання б'є Росію в саму основу її великодержавности. Мазепинський рух намагається зруйнувати національну, культурну, політичну єдність русского народу, намагається зруйнувати великодержавність Росії. От де наша найбільша небезпека. Мазепинський рух росте. Мазепинство з своєї галицької бази розлазиться по цілій південній Росії. В Галичині готується небезпечний антирусский осередок, полум'я якого може перекинутись по всій Малоросії ...»
28 червня 1914 року в Сараєві сербський студент Гаврило Принцип убив ерцгерцога Франца Фердинанда, спадкоємця австро-угорського престолу. Студент був членом організації «Млада Босна», метою якої було об'єднання усіх південних слов'ян та визнання їхньої незалежності від Австро-Угорської імперії. Сараєвське вбивство спричинило кілька стрімких подій, які переросли в повномасштабну війну. 23 липня Австро-Угорська імперія висунула звинувачення, що за вбивством стоять сербські діячі й зажадала від Королівства Сербія, щоби та покарала причетних до скоєного й допустила австро-угорську поліцію на свою територію. Того ж дня Сербія оголосила мобілізацію і повідомила, що погоджується на умови австрійського ультиматуму лише частково. 26 липня Австро-Угорська імперія оголосила мобілізацію та підвела війська до кордону з Королівством Сербія. 28 липня Австро-Угорська імперія, у зв'язку з невиконанням умов ультиматуму, оголосила Королівству Сербія війну. Головні європейські країни потрапили в стан війни протягом декількох тижнів через схему договорів колективної оборони і складний характер міжнародних союзів. Хоча вбивство й було подією, яка формально спричинила початок війни, воно було лише останнім чинником у довгій послідовності причин і подій, які призвели нації Європи до війни між собою.
Після вбивства ерцгерцога Франца Фердинанда Австро-Угорська імперія використала це як привід, щоби вирішити сербське питання; Німеччина підтримала її дії. 23 липня був виставлений ультиматум Королівству Сербія з настільки різкими вимогами, що його відкинули. Серби, спираючись на підтримку Російської імперії, розпочали мобілізацію. 28 липня Австро-Угорська імперія оголосила війну. Спочатку Російська імперія планувала часткову мобілізацію, спрямовану на австро-угорський кордон. 31 липня, після того, як російський Генеральний штаб повідомив імператору, що часткова мобілізація неможлива з погляду логістики, розпочалася повна мобілізація. План Шліффена, який ґрунтувався на швидкому розгромі Французької республіки, не передбачав безперешкодної мобілізації громадян Царської Росії.
Таким чином, 1 серпня німці оголосили війну Російській імперії і через два дні — Французькій республіці. Потім Німецька імперія порушила нейтралітет Бельгії своєю атакою через неї на Париж, що призвело до вступу у війну Британської імперії. Після цього, п'ять із шести європейських Великих держав перебували в найбільшому континентальному європейському конфлікті від часів Наполеонівських воєн.
Стратегія Німеччини у війні на два фронти проти Франції і Царської Росії полягала в тому, щоби швидко зосередити основну частину власної армії на Заході та перемогти Францію протягом 6 тижнів, а потім перекинути сили на схід до того, як Царська Росія зможе повністю мобілізуватися. 2 серпня Німеччина зажадала вільного проходу крізь Бельгію, що було важливою передумовою у досягненні швидкої перемоги над Францією. Коли в цьому відмовили, німецькі війська 3 серпня вторглися в Бельгію і в той же день оголосили війну Франції; бельгійський уряд послався на Лондонський договір 1839 року, і 4 серпня відповідно до своїх зобов'язань за цим договором, Велика Британія оголосила війну Німеччині. 12 серпня Англія і Франція також оголосили війну Австро-Угорщині; 23 серпня Японія стала на бік Англії, захопивши німецькі володіння в Китаї і на Тихому океані.
У листопаді 1914 року, Османська імперія вступила у війну на боці Австро-Угорщини і Німеччини, відкривши фронти на Кавказі, в Месопотамії і на Синайському півострові. Війна велася в кожній державі колоніальних імперій, поширивши конфлікт на Африку і загалом по всьому світу. Антанта і її союзники згодом стали називатися Союзними державами, а угруповання Австро-Угорщини, Німеччини та їх союзників, стало відоме як Центральні держави.
Німецький наступ до Франції зупинили в Битві на Марні, і до кінця 1914 року Західний фронт перетворився у війну на виснаження, позначену довгою вервечкою траншей, розташування яких мало змінилося до 1917 року (Східний фронт, навпаки, був відзначений набагато більшим обміном територій). 1915 року, Італія приєдналася до Союзних держав і відкрила фронт в Альпах. Болгарія приєдналася до Центральних держав 1915 року, а Греція приєдналася до Союзників 1917 року, розширивши війну на Балканах. Сполучені Штати спочатку залишалися нейтральними, хоча, навіть бувши не залученими до війни, вони стали важливим постачальником військової техніки для Союзників. Зрештою, після того, як німецькі підводні човни потопили американські торгові судна, після заяви Німеччини про те, що її військово-морський флот відновить необмежені атаки на нейтральні судна, а також по тому, як Німеччина намагалася підштовхнути Мексику до розв'язування війни проти Сполучених Штатів, США оголосили війну Німеччині, 6 квітня 1917 року. Навчені американські війська не почали прибувати на фронт у великих кількостях до середини 1918 року, але врешті-решт, американські експедиційні сили згодом досягли кількості близько двох мільйонів осіб.
Хоча Сербія зазнала поразки 1915 року, а Румунія приєдналася до Союзних держав в 1916 році та була розгромлена 1917 року, жодна з великих держав не була вибита з війни до 1918 року. Лютнева революція 1917 року в Царській Росії, замінила монархію Тимчасовим урядом, але тривале невдоволення ціною війни, призвело до Жовтневого перевороту, створення Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки і підписання Брест-Литовського мирного договору новим урядом в березні 1918 року, що поклало кінець участі Російської Федерації у війні. Німеччина тепер контролювала більшу частину Східної Європи і переправила більшість бойових частин на Західний фронт. Використовуючи нову тактику, німецький наступ в березні 1918 року був спочатку успішним. Союзники відступили але втрималися. Останні німецькі резерви було вичерпано, оскільки щодня прибувало 10 000 нових американських солдатів. Союзники відкинули німців назад Стоденним наступом — безперервною серією атак, яким німці не могли протидіяти. Одна за одною відійшли союзні Центральні держави: спочатку Болгарія (29 вересня), потім Османська імперія (31 жовтня) і Австро-Угорська імперія (3 листопада). Коли німецькі союзники почергово зазнали поразки, відбулася революція в Німеччині, а армія більше не бажала воювати, отже 9 листопада кайзер Вільгельм зрікся престолу, тож 11 листопада 1918 року Німеччина підписала перемир'я, поклавши край війні.
Перша світова війна стала важливою поворотною віхою в політичному, культурному, економічному і соціальному становищі світу. Війна та її безпосередні наслідки, викликали численні революції і повстання. Велика четвірка (Велика Британія, Франція, Сполучені Штати й Італія) нав'язала власні умови переможеним державам у низці договорів, узгоджених на Паризькій мирній конференції 1919 року, найбільш відомим з яких, є німецький мирний договір: Версальський договір. Зрештою, внаслідок війни, Австро-Угорська, Німецька, Османська та Російська імперії припинили своє існування, а на їхніх територіях створено численні нові держави. Однак, попри остаточну перемогу Союзників (і створення Ліги Націй під час Мирної конференції, покликаної запобігти майбутнім війнам), трохи більше двадцяти років потому, сталася Друга світова війна, яка призвела до набагато більших жертв.