Польський ультиматум Литві
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Польський ультиматум Литві, висунутий 17 березня 1938 року, став кульмінацією напруженості у взаєминах між обома державами, що тривала упродовж усього міжвоєнного періоду[1]. Причиною різкого загострення відносин послугував дрібний збройний інцидент, що трапився 11 березня 1938 року на кордоні Польщі з Литвою і в ході якого було вбито польського жовніра. Дана подія, яка збіглася у часі з анексією Австрії нацистською Німеччиною, викликала різке зростання антилитовських настроїв, у низці польських міст пройшли багатотисячні маніфестації. Польські урядові кола, користуючись міжнародною кризою для розв'язання давніх територіальних суперечок, спрямували уряду Литви ультиматум з вимогою про беззастережне встановлення дипломатичних відносин протягом 48 годин. Друга Річ Посполита заявила, що очікує лише позитивної відповіді без будь-яких винятків, у протилежному разі поляки залишали за собою можливість «власними засобами забезпечити законні інтереси своєї держави», тобто завуальовано погрожували війною.
Литовці усвідомлювали, що встановлення дипломатичних відносин означало де-факто відкликання претензій на Віленський край та їхню історичну столицю — Вільнюс. Апеляція до провідних країн світу, окрім формальних декларацій про засудження дій Польщі, не мала жодного наслідку[2]. Отож невелика держава, яка фактично опинилася віч-на-віч перед лицем загрози власній незалежності, була вимушена 19 березня прийняти ультимативні вимоги. Сторони налагодили дипломатичні стосунки, здійснили обмін посольствами. Невдовзі було відновлено поштово-телеграфне й залізничне сполучення, та встановлені консульські відносини. Однак, Литва не погодилася визнати втрату Вільнюса де-юре[3][4]. Упродовж 1939 року в польсько-литовських взаєминах окреслилася певна відлига і станом на початок Другої світової війни балтійська республіка залишалася суворо нейтральною державою.