Пряме піднесення

Пряме́ підне́сення — в екваторіальній системі небесних координат дуга небесного екватора від точки весняного рівнодення до кола схилення світила, або кут між напрямком на точку весняного рівнодення та площиною кола схилення світила. Позначається грецькою літерою α.

Пряме піднесення і схилення на небесній сфері. Точкою відліку є точка весняного рівнодення - перетин небесного екватору (показано синім) та екліптики (показано червоним) у висхідному вузлі. Пряме піднесення вимірюється вздовж небесного екватора в східному напрямку (у напрямку руху Сонця).

Пряме піднесення (показано синім) і схилення (зеленим) на небесній сфері.

Пряме піднесення є небесним еквівалентом земної довготи. Обидві величини (і пряме піднесення, і довгота) вимірюють кут уздовж екватора на схід від обраної нульової позначки. Нульове пряме піднесення відповідає точці весняного рівнодення — точці, у якій Сонце перетинає небесний екватор, переходячи з південної півкулі до північної.

Пряме піднесення вимірюють у годинах ( ^h ), мінутах ( ^m ) та секундах ( ^s ) на схід від точки весняного рівнодення (зрідка також у градусній мірі — від 0° до 360°)^[1].

Пряме піднесення застосовують для визначення розташування зір та визначення часу, необхідного для досягнення зіркою певної точки на небі. Наприклад, якщо зоря з прямим піднесенням 1^h 30^m 00^s наразі перебуває на вашому меридіані, то зоря з прямим піднесенням 20^h 00^m 00^s буде на цьому меридіані через 18,5 сидеричних годин.

Див. також

• Системи небесних координат

Посилання

1. Пряме піднесення // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 387. — ISBN 966-613-263-X.