Репресії проти есперантистів в УРСР
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Репресії проти есперантистів в Україні можна розділити на дві хвилі: перша 1924—1927 роки, після другої хвилі 1937—1938 років розвиток есперанто в СРСР майже повністю призупинено.
В середині 1930-х есперанто в СРСР оголосили «мовою дрібної буржуазії і космополітів»[1]. Друга половина 30-х років виявилася фатальною для українських есперантистів: більшість з них стали жертвами сталінських репресій і були фізично знищені, зокрема В.Бобинський, С.Пилипенко, М.Ірчан, В.Кузьмич, Є.Михальський, Є.Ізгур, В.Колчинський та ін. З приходом більшовиків у Західну Україну був вивезений на Сибір Орест Кузьма. Частина галицьких есперантистів емігрувала на Захід. Під час перебування в таборі для переміщених осіб в Авґсбурзі у 1946—1947 роках ними видавався часопис «Український есперантист»[2].
Репресії 1937—1938 років були організовані і здійснені під безпосереднім керівництвом ЦК ВКП (б), його верхівки. Про це свідчать матеріали лютнево-березневого Пленуму ЦК ВКП (б) 1937 року[3]. Саме на ньому були добиті керівники «правої опозиції» і поставлено завдання викорчовування (дослівно: «викорчувати і знищити») в країні всіх організаторів шкідництва, диверсій і шпигунства, загниваючі елементи не бажають функціонувати за соціалістичними законами господарства країни.