Росіяни
східнослов'янський народ / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:
Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Росіяни?
Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини
Росія́ни (рос. русские, МФА: [ˈruskʲɪje]) — східнослов'янський народ[22][23][24]. Також — москови́ти[25], москви́ни[26] (в Україні 16–17 ст.), великоро́си (19 — на поч. 20 ст.)[27].
Росіяни | |||||||||||||||||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||||||||||||||||||||||||
Самоназва | рос. русские | ||||||||||||||||||||||||||||||
Кількість | 134 млн[1] | ||||||||||||||||||||||||||||||
Ареал |
Росія: 117,319,000[2] | ||||||||||||||||||||||||||||||
Раса | європеоїдна | ||||||||||||||||||||||||||||||
Близькі до: | східні слов'яни | ||||||||||||||||||||||||||||||
Мова | російська | ||||||||||||||||||||||||||||||
Релігія | Східне православ'я (Московський патріархат) |
Окремі положення цієї статті сумнівні. (вересень 2019) |
Переважно проживають в Росії, рідною є російська мова. Більшість віруючих належить до РПЦ, меншість — до старообрядців та інших релігійних течій.
Сформувалися в XV—XVI століттях у Московському князівстві, колишньому васалі Золотої Орди, на основі слов'янських і частково балтських[28][29] та фінських[30] етносів. Вели тривалі війни з сусідами — ординськими державами-спадкоємцями (Астраханню, Казанню, Кримом), Лівонією, Литвою, Польщею, Швецією, Німеччиною, Туреччиною, Персією, Китаєм, Японією, кавказькими, середньоазійськими і сибірськими народами. Протягом XVIII—XIX століть розширили ареал свого проживання до Арктики, Кавказу, Сибіру, Далекого Сходу, Аляски. Асимілювали більшість автохтонів цих регіонів. Були найчисленнішою етнічною групою в Російській імперії і СРСР. Віками жили в умовах кріпосницького гніту, скасованого 1861 року. Стали однією з рушійних сил більшовицької революції в Росії, сприяли утвердженню комуністичного режиму у власній країні.
На початок ХХІ століття загальна кількість становила близько 137 млн; з них у Російській Федерації — 111 млн осіб (2010). Мають велику діаспору в Казахстані — 3,8 млн (2010), США — 2,6 млн, в Україні — 1,7 млн (2020), Білорусі — 0,7 млн. Найбільша національна меншина в Україні та Казахстані.
- Росія́ни — українська сучасна назва. Походить від грецького імені Русі — Росія, що широко використовувалося в московській державній і церковній документації[27].
- Ру́сскіє (рос. русские) — російська самоназва, є за походженням субстантивованим прикметником[27]. Цей прикметник виник у XV—XVI ст. від двоскладного сполучення «русскіє люді», в якому другу частину перестали вживати, згодом він став самоназвою росіян[31]. У сучасній російскій етнографії усталена теза, що закріплення етноніма «русскіє» в Московській державі припадає на XV—XVI століття. На відміну, на власне руських землях (Україна і Білорусь), що перебували у складі Великого князівства Литовського і Польського королівства, утвердився етнонім «русин» (однина), «русь» (множина). Після входження Війська Запорозького у 1654 році в орбіту політичних впливів Московської держави та інтенсифікації контактів інтелектуальних, бюрократично-службових та, особливо, вищих церковних верств відбулося поступове перенесення етноніма «руські», «руський народ» від уже політично розділеної православної спільноти Речі Посполитої — на росіян[27].
- Великоро́си, або великору́си — ранньомодерна назва росіян. Використовувалася у ХІХ—ХХ століттях для підкреслення окремішності росіян від українців (малоросів) і литвинів (білорусів)[27]. Також вживається в сучасній російській етнографічній літературі для позначення росіян після XV ст., наприклад: «російська (великоруська) народність»[27]. Проте «Мала радянська енциклопедія» у 1930 стверджувала, що «Великоруси — термін, штучно введений у 19 столітті»[32].
- Москва́[33][34][35] — ранньомодерна назва росіян, що вживалася в Речі Посполитій[36].
- Москови́ти[25] (лат. moscovitae) — середньовічна латинська назва росіян, яка увійшла в більшість європейських мов нового часу[37][38][39].
- Москви́ни[26] (подібно до «литвини», «русини») — середньовічна і ранньомодерна українська назва росіян. Також — моско́вці[40], московські люди тощо[27].
- Москвич, московка (ст.-укр. Москвїчь, ст.-укр. Московъка) — в староукраїнській мові XV ст. — уродженці або жителі Великого князівства Московського[41].
- Москалі́ — ранньомодерна українська назва; згодом стала також позначати солдат московської (російської) армії.[42][43]
- Каца́пи — зневажлива українська назва нового часу. Походить з тюркських мов, означає «різника».[44][45]
Історію російського народу традиційно починають з часів Русі. Традиція йде з часів Російської імперії, коли «русскими» або «россиянами» називали не тільки сучасних росіян, а взагалі всі східнослов'янські народи. Незважаючи на те, що в радянській етнографії українці, білоруси та росіяни вже розглядалися як окремі народи, офіційна радянська історіографія зберегла звичай починати російську історію від часів Київської Русі. Аналогічний підхід зберігається у сучасній російській і західній історичних школах. З іншого боку, це можна пояснити і необхідністю часового «контексту», опису подій давніших часів для розуміння історії. Слід також зважати на те, що національна ідентичність до XIX—XX ст. була близька до ідентичності релігійної, а історія християнства «русских земель» починалася саме з Київської Русі[46].
З точки зору українських істориків, це є помилковим, оскільки «русь» ототожнюють з сучасною Росією, а «руський народ» — з «російським народом». Плутанину вносять двозначність російського терміна «русский» який означає як «російський», так і «руський». Коріння явища лежать ще в застарілій термінології часів Російської імперії. Втім, серед сучасних українських авторів популярна думка, що це робиться спеціально: з метою виправдати претензії сучасної Росії на землі Російської імперії, зокрема, України та Білорусі. З їхньої точки зору, історію Росії слід виводити з Московського князівства — родоначальника Російської держави[47].
Ядром російської етнічної території було Володимирсько-Суздальське, а згодом — Велике Московське князівство; на початку 16 ст. її можна рахувати (без рідко заселених або й незаселених просторів на півночі) на яких 1 млн км², а кількість росіян — на 5 — 6 млн. Натомість вона не зазнавала більших змін на заході — з теперішніми естонцями й латишами і на південному заході — з білорусами й українцями, де етнічна межа покривалася приблизно з кордонами Москви і Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої[48].
Досить чітко визначали межі розселення росіян і західні посли: Посол Папи Римського до імперії Чингісидів Іоан де Плано Карпіні, посол короля Франції Людовика ІХ до хана Золотої Орди Сартака Вільгельм де Рубрук. Перший відвідав двір хана Батия і столицю Монгольської імперії Каракорум у 1246 році й повернувся у Європу в 1247 році через Київ. Другий відвідав країну хана Сартака, країну хана Батия і столицю Монгольської імперії Каракорум у 1253–1254 рр. і повернувся в «землю обітованну» 1255 року[джерело?].
Вільгельм де Рубрук зазначав, що землі Русі лежали на північ від Перекопу. За його спостереженням Русь всюди мала ліси та тягнулася від Польщі й Угорщини до Танаїда.[49] Ось як Рубрук описував народи, що заселяли землі на північний схід від ставки Сартака (орієнтовно північний схід сучасної Воронезької області):
Ця країна за Танаїдом дуже гарна і має річки й ліси. На півночі є величезні ліси, в яких живуть два роди людей, а саме: Моксель, які не мають жодного закону, справжні язичники. Міст у них нема, а живуть вони в маленьких хатинах у лісах. Їхній государ і більша частина люду були вбиті в Германії. Удосталь є в них свиней, меду й воску, дорогоцінних хутер і соколів. Позад них живуть інші, йменовані Мердас, яких Латини називають Мердиніс, і вони — Сарацини. За ними Етилія.[50] |
Росіяни постійно колонізували північ і суцільно заселили південну частину тайги, а уздовж річок, зокрема Північної Двини дійшли до Білого моря (Помор'я): невеликі фінські народи зазнавали русифікації, за винятком карельців на заході і комі (зирян) в сточищі Печори. У другій половині XVI і особливо в XVII століття росіяни колонізували Середнє Надволжя й Урал і витиснули місцеві досить численні народи — тюркські (татар, чувашів, башкирів) і фінські (мордву, удмуртів, марійців) з їх найкращих земель, так що мордва тепер являє собою невеликі острови на своїй колишній території (вони становлять в Мордовській АССР 35,4 %), а інші народи живуть щоправда компактніше, але росіяни в їхніх автономних республіках становлять від 40 до 47 %. Також з початку XVI століття розпочалася російська колонізація степів Центрально-Чорноморського району (у XVI — XVII ст. росіяни заселили у ньому територію близько 300 000 км²), і в пол. XVII ст. зіткнулися тут з українською колонізаційною хвилею. Заселення росіянами долішнього Поволжя припадає на XVII ст. і XVIII ст. (на ньому російський уряд у XVIII ст. поселив німецьких і українських колоністів), Передкавказзя — на другу пол. XVIII і гол. XIX століття; і тут росіяни зустрілися з українською колонізацією. Заселення Західного Сибіру росіянами почалося з кінця XVII ст. (на поч. XVIII ст. у Західнім Сибіру жило близько 300 000 росіян, переважно в південній смузі тайґи), пізніше воно поширилося на східний Сибір, у другій пол. XIX ст. на Далекий Схід і Середню Азію; в колонізації Степу і Далекого Сходу (Зелений Клин) з кінця XIX ст. брали інтенсивну участь й українці. З місцевого населення численнішими є тепер якути і буряти (обидва народи мають свої АССР)[48].
Разом з тим постійно збільшувалася російська етнічна територія — лише в Європі з 1 млн км² на початку XVI ст. до 2,6 млн. на початку XX ст. (без слабо заселених етнічно мішаних земель). Ще швидшим темпом зростала кількість росіян: з близько 5 млн. на початку XVI ст. до 12 — 13 млн. на початку XVIII ст. і яких 30 — 32 млн. у 1858. Швидка колонізація та часткова асиміляція різнонаціональних племен призвели до постання окраїнних груп російського населення з подекуди автономістичними й опозиційними щодо російського державного центру тенденціями (донські й уральські козаки, сибіряки) і обширних етнічно мішаних територій на Середньому Поволжі, Уралі, в Карелії та (російсько-українських) на східному Передкавказзі (разом бл. 0,6 млн км²)[48].
Антропологічні ознаки та генографічні особливості росіян докладно вивчені[51][52]. У сучасному російському населенні виразні риси «субстратних» антропологічних типів. Основним із них є «фінно-угорський субстратний пласт», тобто антропологічний тип дослов'янського населення, що розмовляло фінно-угорськими мовами[53].
Велика частина росіян належить до європеоїдної раси, представленої усіма трьома своїми групами (північною, південною, перехідною), але з різкою перевагою перехідних форм. До північної групи належать північно-західні групи росіян. До перехідних форм належить більшість росіян європейської частини Російської Федерації. На Поволжі, на Уралі, у Західному Сибіру здавна утворилася контактна зона між європеоїдами та монголоїдами, причому ознаки монголоїдної раси сильніше проявляються у східному напрямку. Перші поселенці-росіяни Сибіру, що змішалися з місцевим населенням, утворили не дуже численні своєрідні групи, що відрізняються від росіян європейської частини РФ не лише у етнокультурному, але і у расовому відношенні — це камчадали, колимчани[54].
Генографічні дослідження засвідчили значну генетичну неоднорідність етнічних росіян у порівнянні з іншими європейськими популяціями[55],[56],[57],[58]. Встановлені «кардинальні відмінності північних і південних росіян» при аналізі карт мінливості різних ознак: гаплогрупп Y-хромосоми і класичних маркерів, прізвищ та антропологічних ознак[52].
Середні антропологічні показники або збігаються з середніми західноєвропейськими величинами, або відхиляються від них, залишаючись, проте, в межах коливань західних груп[59]. Можна відзначити наступні ознаки, що відрізняють росіян[59]:
- Частка світлих і середніх відтінків волосся і очей підвищена, частка темних — знижена;
- Знижений зріст брів і бороди;
- Помірна ширина обличчя;
- Переважання середнього горизонтального профілю і середньовисокі перенісся;
- Менший нахил чола і більше слабкий розвиток надбрів'я.
У російських популяціях відзначається вкрай низька частота генетичних ознак, характерних для монголоїдних популяцій. Вельми рідкісний епікантус, який з числа більш ніж 8500 обстежених росіян чоловічої статі виявили лише 12 разів, причому тільки в зародковому стані. З такою ж частотою епікантус спостерігається у населення Німеччини[60].
За результатами досліджень Y-хромосомних маркерів виділяються дві групи російських популяцій — північну і центрально-південну[61][62]. У етнічних росіян північної групи, які увійшли в обширний «північний» кластер разом з популяціями балтів (латишів і литовців), фіномовних народів (комі, фінів, естонців, карелів), а також німецькомовних шведів, висока частка гаплогруп, типових для угро-фінів (N1c, N1b становлять 40-54 %) і високий ступінь генетичної диференціації[52]. Південно-центральна група етнічних росіян входить в загальний кластер з білорусами, українцями та поляками, для яких характерна генетична однорідність та високі частки типових для східних слов'ян гаплогруп R1a (50-56 %) та І2 (10-16 %)[52][61][63]. Частоти східноєвразійських гаплогруп у росіян відповідають середнім по Європі[64].
За результатами дослідження маркерів мтДНК, а також аутосомних маркерів росіяни схожі з іншими популяціями Центральної та Східної Європи, але їх мітохондріальний генофонд характеризується високим різноманіттям[58]. За його структурою етнічні росіяни віднесені до двох кластерів — східно-європейського (входять західні та східні слов'яни, балти, а також балканські народи) та північно-європейського (західні фіно-угорські народи та північні російські популяції)[52][63].
Для російського народу в ареалі його поширення характерна надзвичайно висока гетерогенність (ḠST = 2,0) порівняно з «типовими» народами Західної Європи (ḠST = 0,7), Кавказу (ḠST = 0,8), Східної Європи (ḠST = 1,2), Приуралля і Зауралля (ḠST = 1,4), Середньої Азії і Казахстану (ḠST = 1,3)[65].
Етногенез
- Слов'янська теорія: росіяни — це народ слов'янського походження, без значних домішок фінського й тюркського компонентів (М. О. Полевой[66]; Д. К. Зеленін[67]). Розкритикована С. П. Толстовим і М. Т. Маркеловим[68]. Популярна в Росії, у публікаціях націоналістичної спрямованості.
- Слов'янсько-фінська теорія: росіяни — це народ, що утворився шляхом змішання фінських і слов'янських племен[69][70][71] (Ломоносов М. В.[72][73],М. М. Карамзін[74], С. М. Соловйов[75][76], В. О. Ключевський[77], Покровський М. М.[78], Платонов С. Ф.[79], К. М. Бестужев-Рюмін[80], М. Грушевський[81]).
- Фінська теорія: росіяни — це народ, що утворився на базі угро-фінських племен: мурома, меря, мещера, перм, нарова та інших, які зазнали ослов'янення[82][83].
- Слов'янсько-фінсько-тюркська теорія: росіяни — це народ, що утворився шляхом змішання слов'янських, фінських і тюркських племен (Л. Н. Гумільов[84][85]).
В етногенезі росіян взяли участь східнослов'янські літописні племена (ільменські словени, кривичі, в'ятичі, та фіно-угорські племена (меря, весь, мещера, мурома, водь, чудь та інші)[27][86]. Останні були переважно асимільовані в процесі міграцій слов'ян на схід та північ східноєвропейської рівнини, який розпочався в VI столітті[27]. Час виникнення окремого російського етносу є предметом наукових дискусій, пов'язаних із проблемою існування давньоруської народності та визначенням етнічної номенклатури для домодерних спільнот[27]. У сучасній російській етнографії є усталеною теза, що внаслідок розпаду східнослов'яних етнічних утворень часів Київської Русі формування сучасного російського народу припадає на XV — початок XVI століття і пов'язується з поширенням контролю Московського князівства на весь тодішній етнічний ареал росіян[27].