Список атомних підводних човнів СРСР та РФ
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Список атомних підводних човнів СРСР та РФ — перелік підводних човнів з ядерною силовою установкою, які були побудовані і перебували на озброєнні, а також розроблялися для ВМФ СРСР та ВМФ Російської Федерації, але не були завершені.
Історично першими атомний підводний човен побудували у США — у 1954 році ним став «Наутілус». У 1957 році до складу ВМС США увійшов другий підводний човен з ядерною силовою установкою, «Сівулф», обладнаний першим (і останнім у ВМС США) реактором з рідкометалевим теплоносієм. Поява цих кораблів стала значним стимулом для початку будівництва атомних підводних човнів у СРСР.
Першим радянським (і третім у світі) атомним підводним човном став спущений на воду у 1957 році і введений в експлуатацію в 1958 році ПЧ К-3 проєкту 627. 4 липня 1958 року о 10:03 вперше в історії ВМФ СРСР для руху корабля була використана атомна енергія. На відміну від перших американських АПЧ, які були експериментальними зразками, радянські АПЧ першого покоління споконвічно будувалися як серійні моделі й оснащувалися торпедами, балістичними і крилатими ракетами. Усі радянські АПЧ були укомплектовані водо-водяними реакторами потужністю 70 МВт, за винятком одного експериментального АПЧ проєкту 645, на якому були встановлені реактори з рідкометалевим теплоносієм.
До початку 1960-х років у СРСР випускалися АПЧ першого покоління: торпедні — 13 одиниць проєктів 627 та 627А і 1 експериментальний проєкту 645, з реактором з РМТ; ракетні — ПЧАРК — 5 одиниць проєктів 659 і 659Т, а також 29 одиниць проєкту 675; ПЧАРБ — 8 одиниць проєктів 658, 658М і 701. Човни першого і частково другого поколінь не відрізнялися збалансованістю тактико-технічних характеристик. Основна увага приділялася таким показникам як швидкість і глибина занурення. Але висока шумність і недосконалі системи гідроакустики робили радянські човни глухою та водночас зручною ціллю для противника.
Це підштовхнуло СРСР до розробки АПЧ другого покоління, які випускалися з другої половини 1960-х до 1975 років. До них відносяться 34 АПЧ за проєктом 667А «Навага». Згодом, за рахунок модернізації та вдосконалення, виникли проєкти 667АУ, 667Б «Мурена», 667БД «Мурена-М», 667БДР «Кальмар» і 667БДРМ «Дельфін».
Крім стратегічних розвинувся і напрямок багатоцільових підводних човнів. У 1967—1980 роках ВМФ СРСР отримав 17 АПЧ з тактичними протикорабельними ракетами і 7 АПЧ цього типу з рідиннометалевою АПЧУ. Після досягнення паритету між СРСР та США у морських стратегічних озброєннях та підписання міжнародних угод з обмеження стратегічних озброєнь частина стратегічних АПЧ переобладнали у носії крилатих ракет (проєкти 667АТ «Груша» та 667М «Андромеда») та АПЧ спеціального призначення (проєкти 09774 (667АН), 09786, 09787, 667АК «Аксон-1» і 09780 «Аксон-2»).
На початку 1980-х з'явилися човни третього покоління. Вони відрізнялися істотно більшою водотоннажністю і наявністю досконалішого озброєння. На цих човнах вперше встановили радіоелектронне озброєння. Як матеріал корпусу почали застосовувати титан і спеціальні сталеві сплави.
Наприкінці 1980-х років у Радянському Союзі були прийняті плани зі створення човнів четвертого покоління, але перші проєкти з'явилися тільки через десятиліття вже в Російській Федерації. У 1993 був закладений «Сєверодвінськ», головний корабель проєкту 855 «Ясень», в 1996 році — стратегічний ракетоносець «Юрій Долгорукій» проєкту 955 «Борей».
У березні 2014 року ЦКБ «Рубін» оголосило про плани ескізного проєктування підводних човнів 5-го покоління. З серпня 2016 року КБ «Малахіт» розпочало роботи над проєктом «Хаскі», атомного підводного човна п'ятого покоління.
За станом на 2022 рік до бойового складу ВМФ РФ входять 13 атомних підводних човнів з балістичними ракетами, 27 атомних підводних човнів із ракетно-торпедним озброєнням і 8 атомних підводних човнів спеціального призначення[1].