Тимощук Борис Онисимович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тимощук.

Бори́с Они́симович Тимощу́к (рос. Борис Анисимович Тимощук, 7 квітня 1919, с. Лука — 26 лютого 2003, Чернівці) — український археолог, краєзнавець, доктор історичних наук. Дослідник давньої історії східних слов'ян, історії Буковини. Засновник наукової школи з археології в Чернівецькому університеті; співорганізатор Українського університету в Москві (1992), почесний голова Українського історичного клубу в Москві (1995—1997)^[1]. Чоловік російської археологині Ірини Русанової.

Борис Онисимович Тимощук
Народився	7 квітня 1919(1919-04-07) Лука
Помер	26 лютого 2003(2003-02-26) (83 роки) Чернівці
Країна	УНР  СРСР  Україна
Діяльність	археолог
Alma mater	Житомирський педагогічний інститут, Одеський педагогічний інститут
Галузь	археологія
Заклад	Бердичівський краєзнавчий музей, Чернівецький краєзнавчий музей, Чернівецький університет, Інститут історії АН УРСР, Інститут археології АН СРСР, Інститут археології РАН
Посада	професор
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор історичних наук
Науковий керівник	Довженок В. Й.
Війна	німецько-радянська війна
У шлюбі з	Русанова Ірина Петрівна
Нагороди	Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»

Життєпис

Меморіальна дошка пам'яті Б. О. Тимощуку в Чернівцях

Народився в селянській родині, в селі Лука Ліщинської волості Житомирського повіту Волинської губернії, нині Житомирського району Житомирської області України.

Навчався сім років на робітфаці (середня освіта).

У 1933—1937 роках навчався на історичному факультеті Житомирського педагогічного інституту. Після цього Наркомат освіти УРСР направив Бориса Онисимовича на вчительську роботу до сільської школи.

У 1939 році заочно закінчив історичний факультет Одеського педагогічного інституту.

У 1939—1941 роках служив в Червоній армії СРСР. Учасник радянсько-фінської та німецько-радянської воєн. Учасник оборони м. Києва. 1943 року потрапив до німецького полону. Перебував у концтаборах «Майданек» і «Флосенбург». Звільнився з концтабору під час повстання 1945 року.

Від 1946 року — завідувач археологічного відділу Бердичівського краєзнавчого музею й учасник археологічної експедиції Гончарова В.

У 1947—1968 роках — науковий співробітник, завідувач відділу, заступник директора Чернівецького краєзнавчого музею.

1967 року захистив кандидатську дисертацію «Північна Буковина IX—XIV століттях за археологічними даними» (науковий керівник — доктор історичних наук Василь Довженок).

У 1968—1979 рр. — старший викладач, доцент, професор кафедри історії СРСР та УРСР Чернівецького університету.

У 1970—1978 роках працював старшим науковим співробітником відділу історії Північної Буковини та конкретних соціальних досліджень Інституту історії АН УРСР у Чернівцях. За період праці на Буковині відкрив близько 2000 археологічних пам'яток від доби палеоліту до пізнього середньовіччя^[1].

У 1978—1983 рр. — науковий співробітник у новоствореному Інституті соціальних і економічних проблем зарубіжних країн АН УРСР.

1983 року в Інституті археології АН СРСР захистив докторську дисертацію на тему «Общинний устрій східних слов'ян VI—Х століть (за археологічними даними північної Буковини)». Від 1983 року — провідний науковий співробітник сектора слов'яно-руської археології Інституту археології АН СРСР.

У 1984—1997 рр. — провідний науковий співробітник Інституту археології АН СРСР (від 1992 р. — Інституту археології Російської академії наук)^[1].

У Москві під час горбачовської перебудови став одним з організаторів українського культурного товариства «Славутич» й Українського історичного клубу.

Від другого інсульту помер у Чернівцях^[1] і похований там же (на кладовищі по вул. Руській, поряд із першою дружиною — Марією Василівною)^[2].

Пам'ять

• На будинку на вулиці Миколи Ватутіна, де він мешкав, встановлено меморіальну дошку.
• Одна з вулиць м. Чернівці названа його іменем^[1].

Праці

Автор понад 170 наукових та 20 науково-популярних праць.

• (рос.)И. П. Русанова, Б. А. Тимощук, «Древнерусское Поднестровье». Историко-краеведческие очерки. — Ужгород: Карпати, 1981.
• (рос.)И. П. Русанова, Б. А. Тимощук, «Роль огня, хлеба и хлебных печей».
• (рос.)И. П. Русанова, «Священные колодцы».
• (рос.)И. П. Русанова, Б. А. Тимощук, «Славянские святилища на Среднем Днестре и в бассейне Прута» // Сов. археология, 1983, № 4.
• (рос.)И. П. Русанова, Б. А. Тимощук, «Кодын — славянские поселения V—VIII вв. на р. Прут». — М., 1984.
• (рос.)И. П. Русанова, Б. А. Тимощук, «Збручское святилище». // Советская археология, 1986, № 4.
• (рос.)«Восточнославянская община VI–Х вв. н. э.» — М., 1990.
• (рос.)«Восточные славяне: от общины к городам». — М., 1995.
• (рос.)И. П. Русанова, «Истоки славянского язычества. Культовые сооружения Центральной и Восточной Европы в I тыс. до н. э. — I тыс. н. э.» — Черновцы: Прут, 2002.
• (рос.)И. П. Русанова, Б. А. Тимощук, «Языческие святилища древних славян». 1-е изд. 1993; 2-е изд., испр. М.: Ладога-100, 2007. 304 с.
• Дорогами предків. — Ужгород, 1966.
• Північна Буковина: Земля слов'янська. — Ужгород, 1969.
• Північна Буковина, її минуле і сучасне. — Ужгород. — 1969 (у співавторстві).
• Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Чернівецька область. — К., 1969 (у співавторстві).
• Археологічні пам'ятки Чернівецької області. — Чернівці, 1970.
• Радянська Буковина. Довідник-путівник. — Ужгород, 1970.
• Хотин. Путівник. — Ужгород, 1972.
• Зустріч з легендою. — Ужгород, 1974.
• Слов'янські гради Північної Буковини. — Ужгород, 1975.
• Слов'яни Північної Буковини в V—IX ст. — К., 1976.
• Давньоруська Буковина (X — перша пол. XIV ст.). — К., 1982.
• Східні слов'яни VII–Х ст.: полюддя, язичництво, початки держави. — Чернівці, 1999.