Штефан III
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Ште́фан III (рум. Ştefan; 1433(1433) — 2 липня 1504) — воєвода Молдавський (1457—1504). Представник династії Мушатинів[4]. Син молдавського воєводи Богдана II та валаської боярки Марії Олтеї. Онук молдавського воєводи Александру I Доброго[4], правнук Романа I та праправнук Богдана I. Після загибелі батька (1451), вбитого його братом Петром Ароном, переховувався в Угорщині. За підтримки валаського воєводи Влада Дракули повернув собі батьківський трон у Сучаві (1457)[4].
Штефан III | ||
| ||
---|---|---|
12 квітня 1457 — 2 липня 1504 | ||
Народження: |
1433[1] Борзешть (Бакеу), Онешті, Бакеу, Молдовське князівство | |
Смерть: |
2 липня 1504 Сучава, Молдавія | |
Поховання: | Путнянський монастир | |
Національність: | молдавани[2] | |
Країна: | Молдовське князівство | |
Релігія: | православ'я | |
Рід: | Мушатини | |
Батько: | Богдан II | |
Мати: | Mariad[3] | |
Шлюб: | Марія Мангуп, Марія Войчіцаd і Євдокія Київська | |
Діти: | Петру IV Рареш, Олена, Богдан III Сліпий і Alexandru of Moldaviad | |
На першому етапі правління (1457—1473) здійснив низку заходів для зміцнення своєї влади; намагався послабити васальну залежність Молдавії від Польщі[4]. Виплачував данину Османській імперії. Надав привілеї купцям з Брашова (1458) і Львова (1460). Реформував армію, створив регулярне і нерегулярне військо, прийняв на озброєння гармати[4]. Захопив Кілію в гирлі Дунаю (1462—1465). Здобув перемоги над угорським королем Матвієм І при Баї (1467) та великоординським ханом Ахматом при Липнику (1470)[4]. Відновив старі та побудував нові фортеці в Романі, Сороках, Кілії, Оргеїві, Білгороді, Хотині[4].
На 2-му етапі правління (1473—1486) безпосередньо зіткнувся з Османами. Намагався утворити антиосманську коаліцію за участі Венеції, Угорщині, Ак-Коюнлу, Польщі, Богемії, Московії, Феодоро. Відмовився платити данину султанові Мехмеду II (1473), скинув його васала — валаського воєводу Раду III. Розбив османське військо при Васлуї (1475), однак програв при Резбоєні (1476), після чого був змушений відновити виплату данини[4]. Втратив Білгород і Кілію (1484). Безуспішно намагався повернути їх за допомоги поляків, ставши васалом Казимира IV (1485). Невдовзі знову уклав мир із Османами (1486), визнавши за ними гирло Дунаю, а себе — їхнім данником[4].
На 3-му етапі правління (1486—1504) визнав себе васалом угорського короля (1489), отримавши значні володіння в Трансильванії[4]. Поліпшив відносини з Волощиною, через Москву уклав союз із Кримським ханством. Розбив польське військо в Козмінському лісі (1497), уклав із Польщею мир (1499), повернув Покуття (1501)[4].
Заснував 44 православних монастирі у Молдавії, Валахії, Трансильванії та на Афоні. Сприяв розвитку мистецтва та літератури слов'янською мовою. Одружувався тричі: київською князівною Євдокією (1463—1467), феодорською князівною Марією (1472—1477), валаською князівною Марією[4]. Помер у Сучаві. Похований у фундуваному ним Путнянському монастирі[4]. Національний герой Молдови і Румунії, персонаж волоського фольклору[4]. Канонізований Румунською православною церквою (2002)[4]. Прізвисько — Вели́кий (рум. cel Mare).