́Юрій Олекс́андрович Гул́яєв (рос. Юрий Александрович Гуляев; 9 серпня 1930, Тюмень, РРФСР, СРСР — 23 квітня 1986, Москва, СРСР) — радянський естрадний і оперний співак (ліричний баритон), композитор. Заслужений артист УРСР (1960). Народний артист УРСР (1965). Народний артист СРСР (1968).
| Гуляєв Юрій Олександрович | |
|---|---|
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 9 серпня 1930 |
| Місце народження | Тюмень, Уральська область, РСФРР, СРСР |
| Дата смерті | 23 квітня 1986 (55 років) |
| Місце смерті | Москва, СРСР |
| Причина смерті | серцева недостатність |
| Поховання | Ваганьковське кладовище |
| Громадянство | СРСР |
| Національність | росіянин |
| Професії | оперний співак, композитор, артист естради, баяніст |
| Освіта | Уральська консерваторія (1954) |
| Співацький голос | баритон |
| Інструменти | баян і вокал[d] |
| Жанри | опера і лірика |
| Партія | КПРС |
| Нагороди |       |
 Файли у Вікісховищі | |
Життєпис
Навчався в музичній школі. У сьомому класі батько подарував йому дворядну гармоніку, під яку Гуляєв почав співати весь репертуар С. Лемешева, почутий по радіо та з платівок. В 1949 році після закінчення школи Гуляєв вступив до Свердловського медичного інституту, але, швидко усвідомивши помилку у виборі професії, перейшов до Уральської консерваторії імені М. П. Мусоргського у Свердловську (нині Єкатеринбург) на вокальний факультет, яку закінчив по класу Ф. І. Образцовської. До четвертого курсу співав тенором і тільки пізніше відкрився його прекрасний оксамитовий баритон. На п'ятому курсі (1953) був запрошений до Свердловського театру опери і балету.
Кар'єра оперного співака продовжувалась у Донецькому (1955—1960) і Київському оперних театрах (1960—1975), а з 1975 року і до кінця життя Гуляєв був солістом Великого театру у Москві. В його репертуарі партії: Щорс («Щорс» Лятошинського), Листницький («Тихий Дон» Дзержинського), Онєгін («Євгеній Онєгін» Чайковського), Фігаро («Севільський цирульник» Россіні), Граф ді Луна, Ренато («Трубадур», «Бал-маскарад» Верді), Ескаміліо («Кармен» Бізе), Роберт («Іоланта» Чайковського), Папагено («Чарівна флейта» Моцарта) та ін.
Помер від нападу астми 23 квітня 1986 року в Москві, похований на Ваганьківському цвинтарі.
Творча діяльність
Концертна діяльність Гуляєва розвивалась паралельно оперній. Ще з часу навчання в консерваторії, в перші повоєнні голодні роки багато студентів підробляли в концертах. Г. у супроводі баяна співав арії, пісні, романси. Естрада принесла йому широку популярність. Підкоряв його оксамитовий, теплий і багатий за тембром баритон, приваблювало відкрите красиве обличчя, чарівна посмішка. В його репертуарі народні пісні, російські романси («Вдоль по улице метелица метет», «Средь шумного бала», «Не лукавьте», «Не пробуждай воспоминаний»), закордонна класика (Шуман, Гріг) і сучасна пісня («Дивлюсь я на небо»), якій він віддавав багато сил.
27 травня 1962 року вперше виконав пісню «Як тебе не любити, Києве мій!», яка в листопаді 2014 року стала офіційним гімном міста Київ[1][2].
Гуляєв багато працював над кожною піснею, широко опираючись на досвід старшого покоління (зокрема, свого кумира Лемешева). Але традицію використовував творчо, створюючи свій унікальний світ пісні. В Україні він співробітничав з композитором І. Шамо.
З 1966 почалась творча дружба Гуляєва з О. Пахмутовою, цикл якої на вірші М. Добронравова «Созвездие Гагарина» («Сузір'я Гагаріна») став для нього справжнім сузір'ям, а пісня циклу «Знаете, каким он парнем был» назавжди стала візитною карткою співака, як і пісні «Русское поле», «На безымянной высоте».
Цілий цикл творів написав для нього М. Тарівердієв. Виконував Г. пісні Т. Хрєнникова, Г. Свиридова, Д. Шостаковича, Д. Кабалевського. Вимогливий до себе, тактовний з іншими, Г. тонко відчував різницю, працюючи з оркестром під керуванням Ю.Силантьєва, з Державним російським народним оркестром ім. М. Осипова чи під акомпанемент рояля (багато років його незмінною акомпаніаторкою була Р. Трохман).
Написав декілька десятків пісень, найбільше відомі «Воспоминания о полковом оркестре», «Желаю Вам» на вірші Р. Рождественського і цикл пісень на вірші С. Єсеніна («Под окошком месяц», «Дорогая, сядем рядом», «Хороша была Танюша»).
Співак багато гастролював у США, Канаді, Франції, Японії, Бельгії, на Кубі.
Він лауреат VII Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Відні (1959) та Державної премії СРСР (1975), Заслужений артист Української РСР (1960), Народний артист Української РСР (1965), Народний артист СРСР (1968).
На честь його пам'яті в Росії створено фестиваль-конкурс молодих оперних співаків ім. Юрія Гуляєва, що набув статусу державного. В Тюмені його ім'я носять вулиця і зал філармонії.
Фільмографія
- 1961 — «Українська рапсодія» (Вадим; реж. С. Параджанова)
- 1967 — «Навпіл» (епізод; музичний фільм-ревю, СРСР—Угорщина)
- 1969 — «Викрадення» (камео)
- 1971 — «Інспектор карного розшуку» (1971, вокал)
- 1972 — рос. «Средь шумного бала» (фільм-спектакль)
- 1972 — «Євгеній Онєгін» (фрагменти; телефільм, ТО «Екран», реж. Л. Сандлер)
- 1973 — «Три ескізи до портрета Ю. Гуляєва» (телефільм, ТО «Екран», реж. Т. Успенська)
- 1973 — рос. «Созвездие Гагарина» (фільм-концерт)
- 1975 — «Кохання залишиться» (фільм-концерт; композитор)
- 1979 — «Співає Юрій Гуляєв» (фільм-концерт, 2 частини)
- 1979 — «У пісні життя моє… Олександра Пахмутова» (короткометражний; виконання пісні «Песня о тревожной молодости»)
- 1984 — «Сторінки життя Олександри Пахмутової» (документальний; виконання пісні «Знаете, каким он парнем был»)
Див. також
- 6783 Гуляєв — астероїд, названий на честь співака.
Примітки
Джерела та література
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
