Ян Інгенгаус

Йога́ннес (Ян) Інгенга́ус (Інгенго́ус) (нід. Johannes (Jan) Ingenhousz або Ingen-Housz, 8 грудня 1730 — 7 вересня 1799) — нідерландський фізіолог, біолог і хімік. Відомий своїм вивченням фотосинтезу, показавши, що світло має важливе значення для процесу, за допомогою якого зелені рослини поглинають вуглекислий газ і виділяють кисень.^[5][6][7] Він також виявив, що рослини, як і тварини, мають клітинне дихання.^[8] У свій час був відомий завдяки успішно проведеному щепленню членів родини Габсбургів у Відні проти віспи 1768 року і згодом став приватним радником і особистим лікарем Австрійської імператриці Марії Терезії.^[9]

Ян Інгенгаус
Народився	8 грудня 1730(1730-12-08)[1][2][3] Бреда, Бреда[d], Нідерланди
Помер	7 вересня 1799(1799-09-07)[1][2][…] (68 років) Бовуд-хауз, Calne Withoutd, Вілтшир[d], Вілтшир, Велика Британія
Місце проживання	Бреда
Країна	Голландська республіка  Батавська республіка
Діяльність	ботанік, лікар, фізик, фізіолог, хімік, біолог
Alma mater	Лейденський університет Лувенський католицький університет Старий Левенський університет[d]
Аспіранти, докторанти	Han (Henricus) Eduard Hubertus Meijerd[4]
Нагороди	член Лондонського королівського товариства Royal Society Bakerian Medald
Ян Інгенгаус у Вікісховищі

Раннє життя

Ян народився в патриціанській аристократичній сім'ї Інгенгаус. З 16 років вивчав медицину в університеті Левена, отримавши 1753 року ступінь доктора. Навчався два роки в університеті Лейдена, де був присутній на лекціях Пітера Ван Мушенбрука, який викликав в Яна інтерес до електрики. 1755 року він повернувся додому в Бреду, де почав загальну медичну практику.

Робота з віспою

Після смерті батька в липні 1764 Ян відправився в подорож Європою для навчання, починаючи зі Сполученого Королівства, де він хотів дізнатися найостанніші технології щеплення проти віспи. Через Джона Прінгла, який був другом сім'ї, він швидко набув багато цінних контактів у Лондоні й швидко став фахівцем з щеплення. 1767 року він успішно щепив 700 селян для боротьби з епідемією в Гартфордширі. 1768 року імператриця Марія-Терезія читала лист Прінгла про успіх у боротьбі з віспою в Сполученому Королівстві, тоді як у Габсбурзькій монархії медична еліта була категорично проти щеплень. Вона вирішила спершу влаштувати своїй сім'ї щеплення (після смерті її двоюрідного брата) і попросила допомоги британського королівського дому. За рекомендацією Прінгла був обраний Ян, який одразу поїхав в Австрію. Він планував щепити царську сім'ю шляхом проколювання голкою і ниткою, що були покриті віріонами віспи, взятих з гною зараженої людини. Ідея щеплення була в тому, щоб дати трохи віріонів здоровій людині, після чого тіло самостійно розвине імунітет від віспи. Щеплення вдалося, і він став придворним лікарем Марії Терезії, оселившись у Відні, де 1775 року одружився з Агатою Марією Жако.

Робота з фотосинтезом

У 1770-х роках Інгенгаус зацікавився газовим обміном рослин. Він зробив це після зустрічі з ученим Джозефом Прістлі (1733—1804) у своєму домі в Йоркширі 23 травня 1771 року. Прістлі виявив, що рослини поглинають гази, а 1779 року Інгенгаус виявив, що в присутності світла рослини виділяють бульбашки зеленими частинами, тоді як у тіні цей процес припиняється.^[10] Він ідентифікував газ, як кисень. Інгенгаус також виявив, що в темряві рослини виділяють вуглекислий газ, і зрозумів, що кількість кисню, яка виділяється на світлі, більша, ніж кількість вуглекислого газу, що виділяється в темряві. Це свідчить про те, що певна маса рослин залежить від повітря, а не тільки від води й поживних речовин у ґрунті.

Інші роботи

На додаток до своєї роботи в Нідерландах і Відні Інгенгаус провів час у Франції, Сполученому Королівстві, Швейцарії та інших місцях. Він проводив дослідження в галузях електрики, тепла, хімії, часто листувався з Бенджаміном Франкліном і Генрі Кавендішем.^[11] 1785 року він описав нерегулярні рухи вугільного пилу на поверхні спирту, ставши першовідкривачем Броунівського руху. 1769 року Інгенгаус був обраний Побратимом Королівського товариства в Лондоні.

Синя дошка, Черч-Стріт, Калн

Помер учений 1799 року в Кані (Сполучене Королівство) і був похований на подвір'ї церкви Святої Діви Марії. Його дружина померла роком пізніше.^[12]

Примітки

1. SNAC — 2010.

   d:Track:Q29861311
2. Біографічний Портал Нідерландів — 2009.

   d:Track:Q1868372
3. Енциклопедія Брокгауз

   d:Track:Q237227
4. Математичний генеалогічний проєкт — 1997.

   d:Track:Q829984
5. Beale and Beale, Echoes of Ingen Housz, 2011
6. Gest, Howard (2000). Bicentenary homage to Dr Jan Ingen-Housz, MD (1730-1799), pioneer of photosynthesis research. Photosynthesis Research. 63 (2): 183—90. doi:10.1023/A:1006460024843. PMID 16228428.
7. Geerd Magiels, Dr. Jan Ingenhousz, or why don't we know who discovered photosynthesis [Архівовано 1 липня 2010 у Wayback Machine.], 1st Conference of the European Philosophy of Science Association 2007
8. Howard Gest (1997). A 'misplaced chapter' in the history of photosynthesis research; the second publication (1796) on plant processes by Dr Jan Ingen-Housz, MD, discoverer of photosynthesis. A bicentenniel 'resurrection' (PDF). Photosynthesis Research. 53: 65—72. doi:10.1023/A:1005827711469. Архів оригіналу (PDF) за 30 жовтня 2019. Процитовано 22 квітня 2020.
9. Ingen Housz JM, Beale N, Beale E (2005). The life of Dr Jan Ingen Housz (1730–99), private counsellor and personal physician to Emperor Joseph II of Austria. J Med Biogr. 13 (1): 15—21. PMID 15682228.
10. Jan Ingenhousz, Experiments upon Vegetables, Discovering Their great Power of purifying the Common Air in the Sun-shine, and of Injuring it in the Shade and at Night. To Which is Joined, A new Method of examining the accurate Degree of Salubrity of the Atmosphere, London, 1779. From Henry Marshall Leicester and Herbert S. Klickstein, A Source Book in Chemistry 1400—1900, New York, NY: McGraw Hill, 1952. Excerpts [Архівовано 28 квітня 2021 у Wayback Machine.]. Retrieved 24 June 2008.
11. Smith, Edgar F. (1926). Forgotten Chemists. Journal of Chemical Education. 3: 29—40. Bibcode:1926JChEd...3...29S. doi:10.1021/ed003p29. Архів оригіналу за 30 червня 2012.
12. Van Klooster; H. S. (1952). Jan Ingenhousz. Journal of Chemical Education. 29 (7): 353—355. Bibcode:1952JChEd..29..353V. doi:10.1021/ed029p353. Архів оригіналу за 12 січня 2013.

Подальше читання

• Norman and Elaine Beale, Echoes of Ingen Housz. The long lost story of the genius who rescued the Habsburgs from smallpox and became the father of photosynthesis. 630 pages, with a foreword by David Bellamy, Hobnob Press, July 2011, ISBN 1-906978-14-X.
• Geerdt Magiels, From sunlight to insight. Jan IngenHousz, the discovery of photosynthesis & science in the light of ecology. VUB Press, 2009, ISBN 978-90-5487-645-8.
• Beaudreau, Sherry Ann; Finger Stanley (2006). Medical electricity and madness in the 18th century: the legacies of Benjamin Franklin and Jan Ingenhousz. Perspect. Biol. Med. United States. 49 (3): 330—45. doi:10.1353/pbm.2006.0036. ISSN 0031-5982. PMID 16960304.
• Smit, P. (1980). Jan Ingen-Housz (1730–1799): some new evidence about his life and work. Janus. Netherlands. 67 (1–2–3): 125—39. ISSN 0021-4264. PMID 11610754.

Посилання

• Запис в католицькій Енциклопедії [Архівовано 8 грудня 2017 у Wayback Machine.]
• Стосунок до Броунівського руху, стор 1 [Архівовано 28 грудня 2013 у Wayback Machine.]