Євпаторійські озера

Євпаторі́йські озе́ра — чотирнадцять солоних озер на узбережжі Чорного моря, поблизу міста Євпаторії. Найбільші — Кизил-Яр, Мойнацьке озеро, Ойбурзьке озеро, Сакське озеро, Сасик (Сасик-Сиваш). Виникли у результаті відокремлення від моря піщаними пересипами вузьких заток або балок.

Живлення переважно за рахунок морських фільтраційних вод, частково — підземними водами. Концентрація солей у воді досягає влітку 10–25 ‰, дещо нижча вона в озері Сасику (до 9 ‰). У зв'язку з високою концентрацією солей відбувається природне осідання кухонної солі (в деяких озерах — у спеціально обладнаних басейнах).

Дно озер вкрите товщею донних відкладень, до 12 метрів, переважно мулисті чорного кольору у верхньому шарі, нижче сірими та сталево-сірими, іноді з блакитним відтінком мулами. Чорні мули мають включення кристалів гіпсу, подекуди гіпс утворює кірку.

Вища водна рослинність розвивається лише на опріснених ділянках озер, у місцях виходу слабомінералізованих підземних вод, зокрема у північній частині озера Сасика та у східній частині озера Кизил-Яра.

Озера Сакське і Мойнацьке використовують для лікувальних потреб, однак останнім часом у Мойнацькому озері знизилась концентрація лікувальної рапи у зв'язку з підтопленням озера ґрунтовими та паводковими водами. На озері Сасику розмило дамбу, що відділяє прісну частину озера від солоної.

Кизил-Яр	Мойнацьке озеро	Ойбурзьке озеро	Сакське озеро	Сасик

Література

• А. М. Оліферов. Євпаторійські озера // Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1989. — Т. 1 : А — Ж. — С. 396—397. — 416 с. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-005-0.;
• А. М. Оліферов. Євпаторійські озера // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2009. — Т. 9 : Е — Ж. — 711 с. — ISBN 978-966-02-5720-7.