Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Єгипетсько-югославські відносини
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Єгипетсько-югославські відносини (араб. العلاقات المصرية اليوغوسلافية; сербохорв. egipatsko-jugoslovenski odnosi, серб. кир.: египатско-југословенски односи, словен. egiptovsko-jugoslovanski odnosi, мак. египетско-југословенски односи) — історичні двосторонні відносини між Єгиптом (Єгипетським королівством 1922—1953 років, постреволюційною Республікою Єгипет/Об'єднаною Арабською Республікою і Арабською Республікою Єгипет) та колишньою Югославією (як Королівством Югославія у 1918—1941 роках, так і комуністичною Югославією в 1945—1992 роках).
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
,_Flag_of_Syria_(1980–2024).svg){kind=small}
Обидві держави були членами-засновниками та чільними учасниками Руху неприєднання. Бувши спочатку малопомітними, відносини між двома середземноморськими країнами значно розвинулися після радянсько-югославського розколу 1948 року та Єгипетської революції 1952 року.[1] Белград був місцем проведення 1-ї конференції Руху неприєднання, підготовча зустріч до якої відбулася в Каїрі, який потім став місцем проведення 2-ї конференції. Хоча Югославія критикувала певні аспекти Кемп-Девідських угод, вона залишалася головною поборницею єгипетського реалістичного підходу в рамках руху та рішуче протистояла різкій критиці на адресу Єгипту або пропозицій, які б ставили під сумнів його місце в цьому русі.
Remove ads
Історія
Узагальнити
Перспектива
Друга світова війна
28 вересня 1943 року югославський уряд у вигнанні перемістився в Єгипет, де перебував до 1944 року.[2]
На завершальному етапі Другої світової війни близько 30 000 югославських біженців з окупованої Німеччиною Далмації знайшли притулок у єгипетській пустелі в таборі Ель-Шатт.[3] Табір біженців в Ель-Шатті був однією з перших довготривалих спроб державотворення югославських партизанів (після коротких епізодів з Ужицькою Республікою та Біхацькою Республікою).[3] Там вони створили навчальні заклади, заснували газети, встановили нові міжстатеві і трудові відносини та скористалися нагодою для розвитку своїх взаємин із західними союзниками.[3]
Доба холодної війни
Після закінчення Другої світової війни в Югославії новий соціалістичний уряд успадкував старе представництво в Каїрі від довоєнної монархії.[1] Відносини між двома країнами були в занедбаному стані, а торгівля обмежувалася майже виключно єгипетським експортом бавовни та югославським експортом деревини.[1] Післявоєнна Югославія чітко йшла у фарватері зовнішньої політики Радянського Союзу, тоді як Єгипетське королівство офіційно дотримувалося зовнішньої політики Сполученого Королівства.[1] 1946 року Комуністична партія Югославії спробувала нав'язати перші контакти з єгипетськими комуністами і соціалістами та їхніми нелегальними організаціями.[4] Посольство Югославії встановило зв'язок з однією комуністичною активісткою, підтримавши її у справі перекладу югославської Конституції 1946 року арабською мовою, видавши її накладом 10 000 примірників.[4] Цим заходом особливо були задоволені єгипетські комуністи в Белграді.[4] У квітні 1947 року єгипетський уряд попросив югославського посла залишити країну, але водночас намагався контролювати антиюгославську кампанію в ЗМІ, особливо помітну в газеті «Саваді» аж до 1948 року.[4] Новому югославському послу вдалося організувати участь групи єгипетської молоді в «молодіжних трудових акціях» (югославському аналозі всесоюзного ударного комсомольського будівництва) на залізниці Шамаць—Сараєво, проте єгипетська сторона поставилася до цього з терпінням, оскільки попереднього посла попросили покинути країну лише за кілька місяців до того.[4]
Стан справ змінився у зв'язку з розколом між Тіто і Сталіним у Югославії в 1948 році.[1] Спочатку це негативно вплинуло на і без того незначні відносини, оскільки югославський представник у Каїрі перейшов на радянський бік та емігрував у Москву, прихопивши значну частину архівних матеріалів.[1] Більшість єгипетських комуністів рішуче підтримали позицію СРСР і майже повністю розірвали свої зв'язки з Югославією.[4] Одначе Югославія зуміла продовжити співпрацю з легальними соціал-демократами та соціалістами в Єгипті.[4] Відносини між двома країнами не покращувалися і через підтримку з боку Югославії Ізраїлю, що призвело до заборони югославським суднам заходити в єгипетські порти.[1] Наприкінці 1949 та у 1950 роках керівник Соціалістичної партії Єгипту та автор книжки «Аль-Мусавар» Хассан Собхі відвідав Югославію, а після повернення в Єгипет організував лекцію про югославський соціалізм для 200 студентів.[4] У 1950 році єгипетський уряд офіційно перешкоджав будь-якому розповсюдженню в країні югославських ЗМІ.[4] 1951 року в Єгипет для організації та систематизації югославських зусиль до співпраці з соціалістами і соціал-демократами відрядили дипломата з Народної Республіки Боснії і Герцеговини та колишнього югославського партизана Ніджаза Діздаревича.[4] Ситуація швидко змінилася на краще після єгипетської революції 1952 року.[1]
Після 1952 року
.jpg)
.jpg)
Після того, як уряд Югославії дійшов висновку, що новий режим у Каїрі має прогресивну орієнтацію та відданий ідеям антиколоніалізму та антиімперіалізму в арабському світі, Белград вирішив розвивати свої відносини з Єгиптом, розглядаючи їх як наріжний камінь своєї політики у Східному Середземномор'ї та мотивуючись почасти наміром запобігти будь-яким неоосманістським посуванням Туреччини, позиції якої до того ж зміцнив Балканський пакт 1953 року з Грецією та Югославією.[1] У 1953 році Алеш Беблер, на той час заступник міністра закордонних справ Югославії, зустрівся з Махмудом Фавзі, після чого повідомив Кочі Поповичу, що існують хороші перспективи для майбутніх відносин.[1] Союзний секретаріат закордонних справ Федеративної Народної Республіки Югославія вирішив зміцнити взаємини з Єгиптом, направивши в березні 1953 року в цю державу новим послом свого видатного дипломата та майбутнього міністра закордонних справ Марка Никезича.[1] Пізніше того ж року президент Югославії Йосип Броз Тіто дав інтерв'ю газеті «Аль-Гомхурія», яке викликало значний інтерес до Єгипту.[1] На доручення Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства посол Великої Британії в Югославії Іво Маллет висловив протест проти сильних проєгипетських настроїв у югославських ЗМІ під час суперечок щодо Суецького каналу наприкінці 1953 року.[1] Велика Британія була особливо стурбована розвитком військової співпраці між двома країнами в той час, коли Лондон наклав ембарго на експорт до Єгипту зброї.[1]
Вважається, що в 1954 році Єгипет підтримав зусилля Югославії щодо надання військової допомоги Фронту національного визволення Алжиру, формально придбавши югославську зброю, яку потім було передано Алжиру.[5] На зворотному шляху з Індії президент Тіто та президент Єгипту Гамаль Абдель Насер вперше в 1954 році зустрілися на югославському навчальному судні «Галеб» у Суецькому каналі.[1] Югославська сторона відкинула ідею візиту президента до Каїра, заявивши, що візит буде недоречно коротким, хоча насправді вона не хотіла налаштовувати проти себе Ізраїль, який плекав надію, що Белград може посприяти деескалації арабо-ізраїльського конфлікту.[1] Разом з Індією Єгипет та Югославія відіграли вирішальну роль у заснуванні Руху неприєднання. Показовою в цьому плані стала Бріонська зустріч, яка відбулася 19 липня 1956 року між президентом Югославії Йосипом Брозом Тіто, прем'єр-міністром Індії Джавахарлалом Неру та президентом Єгипту Гамалем Абделем Насером на островах Бріоні в югославській Соціалістичній Республіці Хорватія.[6] Троє керівників підписали документ, у якому зазначалося: «Миру не можна досягнути через розділення, а тільки через прагнення до колективної безпеки у світовому масштабі. Це досягається розширенням зони свободи, а також шляхом припинення панування однієї країни над іншою».[6] Офіційні контакти між югославською та Об'єднаною комуністичною партією Єгипту були встановлені лише у 1956 році у спробі єгипетської партії дистанціюватися від радянської залежності після ХХ з'їзду КПРС та співпрацювати з Насером.[4] У лютому 1958 року делегація Ісламської громади Югославії відвідала Єгипет, де досягла угоди з університетом Аль-Азгар про навчання студентів із Югославії.[7] Югославська влада воліла, щоб її громадяни-мусульмани здобували вищу релігійну освіту в Єгипті чи Алжирі, а не в Саудівській Аравії, проте популярність Каїра підупадала на тлі необхідності засвоювати навчальну програму з високими вимогами, що приводило деяких вступників до Багдадського університету.[7] Випускники релігійної освіти на Близькому Сході зіткнулися з певною підозрою з боку югославської влади.[7]
Після Суецької кризи 1956 року Югославська Народна Армія стала однією з 11 національних армій, які взяли участь у Надзвичайних збройних силах Організації Об'єднаних Націй (UNEF). У 1957 році в цій місії ООН служили приблизно 700 югославських військовиків.[8] У проміжку з 1956 по 1967 рік загальна чисельність югославських вояків на Синаї досягла 14 265.[9]
Шестиденна війна
На початку Шестиденної війни Югославія провела перемовини про евакуацію своїх вояків через підконтрольну Ізраїлю територію.[10] Югославія засудила Ізраїль як агресора та звернулася до ООН із проханням зупинити агресію, а 13 червня 1967 року вирішила розірвати свої відносини з Тель-Авівом.[10] Белград постановив підтримати Єгипет, надаючи військову та гуманітарну допомогу якомога ближче до рівня, запитаного єгипетським послом у Белграді, причому перша допомога мала надійти через 15 днів.[10] Після поразки Єгипту у війні югославська сторона додатково поставила 7 тонн медпрепаратів, 30 000 тонн кукурудзи, 10 000 тонн цукру, 1 000 тонн рибних консервів, 200 тонн сухого молока, 500 тонн сиру та 500 000 пар взуття.[10] Президент Югославії Тіто навіть завітав на конференцію Варшавського договору 1967 року (єдиний випадок присутності на ній президента Югославії, що привело до короткочасного зближення, яке раптово перервалося в 1968 році), намагаючись переконати країни Східного блоку підтримати Єгипет, а Югославія дозволила державам-членам використовувати свій повітряний простір для доставки військової допомоги.[10] Після закінчення бойових дій Коча Попович побував у Каїрі, а в серпні 1967 року Єгипет відвідав Тіто, що заклало основи істотної військової співпраці в майбутньому.[10]
Remove ads
Культурний обмін
1958 року дві держави підписали першу офіційну конвенцію про культуру, а окремі митці з Югославії брали участь в Александрійській бієнале для країн Середземномор'я з моменту її заснування в 1955 році.[11] У травні 1960 року в Каїрі відкрилася виставка сучасного югославського мистецтва, проте через негативні відгуки подальшу поїздку в Ірак було скасовано.[11] Каїрська галерея красних мистецтв під час 2-го саміту Руху неприєднання в місті в 1964 році приймала вельми популярну виставку сучасного югославського живопису.[11] У лютому 1987 року галерея імені Ехнатона приймала виставку сучасної югославської графіки та дрібних пластичних творів мистецтва.[11]
Remove ads
Список двосторонніх державних візитів
Югославські візити до Єгипету
- 5 лютого 1955: Йосип Броз Тіто[9]
- 24 грудня 1955 — 6 січня 1956: Йосип Броз Тіто[9]
- 5 грудня 1958: Йосип Броз Тіто[9]
- 20—28 лютого 1959: Йосип Броз Тіто[9]
- 17—22 квітня 1961: Йосип Броз Тіто[9]
- 18—19 листопада 1961: Йосип Броз Тіто[9]
- 4—14 лютого 1962: Йосип Броз Тіто[9]
- 18—21 лютого 1962: Йосип Броз Тіто[9]
- 5—10 жовтня 1964: Йосип Броз Тіто[9]
- 15—24 квітня 1965: Йосип Броз Тіто[9]
- 2—7 травня 1966: Йосип Броз Тіто[9]
- 8 лютого 1968: Йосип Броз Тіто[9]
- 23—25 лютого 1970: Йосип Броз Тіто[9]
- 13—20 лютого 1971: Йосип Броз Тіто[9]
- 20—21 жовтня 1971: Йосип Броз Тіто[9]
- 20—27 січня 1977: Йосип Броз Тіто[9]
Єгипетські візити в Югославію
- 12—19 липня 1956: Гамаль Абдель Насер[9]
- 2—15 липня 1958: Гамаль Абдель Насер[9]
- 12 листопада 1959: Абдель Хакім Амер[9]
- 12—20 червня 1960: Гамаль Абдель Насер[9]
- липень 1962: Гамаль Абдель Насер[9]
- 12—16 травня 1963: Гамаль Абдель Насер[9]
- 1—4 вересня 1965: Гамаль Абдель Насер[9]
- 10—12 липня 1968: Гамаль Абдель Насер[9]
- 3—4 лютого 1972: Анвар Садат[9]
- 11—12 січня 1973: Анвар Садат[9]
- 28—30 ? 1974: Анвар Садат[9]
- 29—30 травня 1975: Анвар Садат[9]
- 8—10 квітня 1976: Анвар Садат[9]
- листопад 1977: Анвар Садат[9]
Див. також
Примітки
Додаткова література
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads