Ємільчине

Ємі́льчине — селище в Звягельському районі Житомирської області. Розташоване на березі річці Уборть^[3]. Адміністративний центр Ємільчинської селищної громади ^[4].

селище Ємільчине
Герб Ємільчиного Прапор Ємільчиного
В'їзд до Ємільчиного В'їзд до Ємільчиного
Країна	Україна
Область	Житомирська область
Район	Звягельський район
Тер. громада	Ємільчинська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA18080130010016971
Основні дані
Засновано	1585 (Перша згадка)
Статус	із 2024 року
Площа	8 км²
Населення	▼ 6616 (01.01.2018)[1]
Густота	827 осіб/км²;
Поштовий індекс	11200-11201
Телефонний код	+380 4149
Географічні координати	50°52′15″ пн. ш. 27°48′26″ сх. д.
Висота над рівнем моря	206 м[2]
Водойма	р. Уборть
Відстань
Найближча залізнична станція:	Яблунець
До станції:	23 км
До обл. центру:
- залізницею:	128 км
- автошляхами:	122 км
Селищна влада
Адреса	11200, Житомирська обл., Ємільчинський р-н, смт. Ємільчине, вул. Соборна, 51
Голова селищної ради	Сергій Володимирович Волощук
Вебсторінка	Ємільчинська селищна рада
Карта
Ємільчине
Ємільчине
Ємільчине у Вікісховищі

Населення

За даними перепису населення СРСР 1939 року, чисельність населення становила 5 184 особи, з них українців — 3 541, росіян — 205, німців — 128, євреїв — 1 115, поляків — 134, інших — 61^[5].

Мова

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року^[6]:

Мова	Чисельність, осіб	Доля
Українська	7 138	96,56 %
Російська	248	3,35 %
Інші	6	0,09 %
Разом	7 392	100,00 %

Історія

«Межирічка» (попередня назва, до кінця XIX століття); «Мільчин» (їд. מילטשין), «Йемельчено» (нім. Yemelcheno), «Йемільчіна» (угор. Yemilchina), «Емильчин».^[7] Уперше згадується в Житомирських міських актових книгах близько 1585 року як маєтність князя Костянтина Острозького та було під владою Польщі. У XVII столітті — власність Любомирських, з 1812 року — генерала від кавалерії Федора Уварова, назвав цю місцевість Емільчино на честь своєї нерідної доньки Емілії.

Після приєднання Правобережної України до Росії Емільчино з 1796 року стало містечком Новоград-Волинського повіту Волинської губернії.

Після смерті Федора Уварова Емільчинський ключ разом з містечком Емільчине переходить у власність Уварова Аполлона Івановича (1793—1871), статського радника, кавалера ордена Святої Анни 4-го ступеня.

Близько 1820 року в Емільчині охмістром Царського двору Сергієм Уваровим, сином Апполона Уварова, була закладена фабрика порцелянових виробів, де працювало близько 200 осіб. Фабрика була власністю графів Уварових і працювала понад 25 років та припинила своє існування 1852 року.^[8]

1839 року на кошти Уварова А. І. в містечку споруджена церква, згодом освячена на честь Святителя Миколая. До 1917 року землі Емільчинського ключа належали прямим нащадкам Аполлона Уварова.

У 1890-х роках тут працював лісопильний завод, що належав Софії Володимирівні Уваровій, дружині дійсного статського радника Сергія Уварова, де працювало 18 осіб. Крім заводу, у її власності перебувало ще 65000 десятин землі.^[9]

Емільчино — село Волинської губернії, Новоград-Волинського повіту, на річці Уборть, в 40 верстах від повітового міста; жителів близько 1000, дворів 134. Поблизу чавуноливарний завод, на якому виплавлено в 1890 році чавуну в штиках — 8804 пуди, у відливках — 5585 пудів.

З 1923 року Емільчино стало адміністративним центром одного з найбільших поліських районів — Емільчинського.

Емільчинський район у 1932–1933 рр. входив до складу Київської області. За даними різних джерел, у районі внаслідок голодомору 1932—1933 загинуло 565 чол., станом на тепер встановлено імена 546 чол^[10].

У період радянських репресій у 1937—1939 роках у селищі репресовано 86 осіб, з них 36 розстріляно.

У серпні 1944 році указом Президії Верховної Ради УРСР село Емільчино, районний центр, перейменовано на Ємільчине, відповідно Емільчинський район — на Ємільчинський район. З квітня 1957 року Ємільчине віднесене до категорії селищ міського типу.

На честь селища Ємільчине названий астероїд.

Освіта

Заклади загальної середньої освіти

• Ємільчинський ліцей №1 Ємільчинської селищної ради Житомирської області
• Ємільчинський ліцей №2 Ємільчинської селищної ради Житомирської області

Заклади дошкільної освіти

• Ємільчинський ЗДО (ясла-садок) №1 «Сонечко» Ємільчинської селищної ради Житомирської області
• Ємільчинський ЗДО №2 «Сонечко» Ємільчинської селищної ради Житомирської області
• Ємільчинський ЗДО №3 «Веселка» Ємільчинської селищної ради Житомирської області

Заклади позашкільної освіти

• Комунальна установа «Ємільчинський інклюзивно-ресурсний центр» Ємільчинської селищної ради Житомирської області
• Будинок дитячої творчості Ємільчинської селищної ради Житомирської області
• Дитячо-юнацька спортивна школа Ємільчинської селищної ради Житомирської області^[11]

Інші навчальні заклади

• КЗ «Ємільчинська музична школа» Ємільчинської селищної ради Житомирської області

Культура

• КЗ «Ємільчинський народний краєзнавчий музей Ємільчинської селищної ради Житомирської області»
• КЗ «Ємільчинська публічна бібліотека Ємільчинської селищної ради Житомирської області»
• КЗ «Ємільчинський центральний будинок культури Ємільчинської селищної ради Житомирської області»^[12]

Охорона здоров’я

• КНП «Ємільчинська лікарня» Ємільчинської селищної ради Житомирської області
• КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ємільчинської селищної ради Житомирської області»^[13]

Відомі люди

• Кучко Анатолій Андрійович (1950—1999) — український біотехнолог.
• Шелетецький Руслан Миколайович (1983–2022) - старший сержант, учасник російсько-української війни
• Саган Сергій Іванович (1982-2015) — сержант Збройних сил України, учасники російсько-української війни.
• Сокирко Петро Олександрович (нар. 22 квітня 1961, смт Ємільчине) — колишній голова Миронівської райдержадміністрації, депутат Миронівської районної ради.^[14] Директор ПАТ "МПЗ «Легко».^[15]
• Тихий Наум Миронович (25 травня 1920 (або 14 вересня 1922), Ємільчине — 27 жовтня 1996, Київ) — український поет, прозаїк, перекладач, лауреат премії імені Павла Тичини.
• Уваров Сергій Аполлонович — землевласник, предводитель дворянства Волинської губернії.
• Подкур Роман — історик, кандидат історичних наук, дослідник радянського терору.
• Філоненко Петро (1896—1960) — сотник Армії УНР, полковник Вільного козацтва.

Галерея

• 
  Вигляд на селище
• 
  Вигляд з моста
• 
  Церква Святителя Миколая в с. Межирічка (світлина П. Жолтовського, 1929 рік)
• 
  Пам'ятник радянським воїнам, загиблим під час німецько-радянської війни в парку, заснованому колишнім власником Ємільчиного Федором Уваровим
• 
  Пам'ятник Тарасові Шевченку