Єфименко Петро Савич

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Єфименко.

Петро Савич Єфименко (2 вересня 1835, Великий Токмак — 7 травня 1908, Санкт-Петербург) — український етнограф та історик, фольклорист, статистик за професією, учасник революційного руху. За участь у революційних гуртках його було заслано до Архангельскої губернії. Співпрацював в першому українському суспільно-політичному журналі «Основа», ліберальній та українській газеті «Чернігівському листку», «Чернігівських губернських відомостях».

Петро Савич Єфименко
Народився	2 вересня 1835(1835-09-02) Великий Токмак, Бердянський повіт, Таврійська губернія, Російська імперія
Помер	7 травня 1907(1907-05-07) (71 рік) Санкт-Петербург, Російська імперія
Національність	українець
Діяльність	історик
Alma mater	Харківський університет, Київський університет
Галузь	історія, етнографія
Заклад	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
У шлюбі з	Єфименко Олександра Яківна
Діти	Єфименко Тетяна Петрівна Єфименко Петро Петрович

Життєпис

Петро Єфименко народився 1835 року в селі Великий Токмак Бердянського повіту Таврійської губернії на півдні України, в сім'ї обер-офіцера Російської імператорської армії. 1854 року закінчив Катеринославську класичну хлоп'ячу гімназію.

У 1850-х навчався в Харківському університеті, потім перевівся у Київський університет.

1 лютого 1860 року заарештований у Києві у справі про участь у Харківському таємному студентському товаристві, що ставило за мету зміну форми правління в Російській імперії. З 26 лютого до 24 червня 1860 року Єфименко перебував у Олексіївському равеліні Петропавлівської фортеці, 12 червня він був засуджений до висилки під нагляд у Пермську губернію, де служив у повітовому суді Красноуфімська. Взяв участь у створенні революційного гуртка на чолі з Олександром Іконниковим, відомого як Пермське таємне товариство. У серпні 1861 року, у зв'язку з поширенням у Пермі антиурядового рукопису «Послання старця Кіндрата», переведений в Архангельську губернію. Проживав в Архангельську, 1862 року висланий під суворий нагляд в місто Онегу (Карелія).

Перебуваючи на засланні в Карелії, почав збирати місцевий фольклор. Літо 1862 року провів у селі Возґорах, що за 180 км від Соловецького монастиря. Розпитуючи у людей про монастир, від 80-річного карела почув, що той бачив «якогось отамана козаків». Розпочавши 1863 року цілеспрямовані пошуки, Єфименко виявив в архіві Архангельської губернської канцелярії «Дело о сообщении государственной Военной коллегии конторы об отправке в Соловецкий монастырь кошевого Петра Калнышевского, июня 11 дня 1776 года». У 1875 році Петро Єфименко опублікував статтю, повернувши таким чином з небуття останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського^[1].

1870 року жив під наглядом у Воронежі, потім проживав у Самарі, Чернігові, Харкові.

Помер у Санкт-Петербурзі 7 травня 1908 року.

Родина

• Дружина — Олександра Яківна Єфименко (Ставровська) — історик.
• Син — Тарас Єфименко — юрист.
• Син — Петро Єфименко — археолог.
• Дочка — Олександра — захопилася ідеями Лева Толстого та збожеволіла^[2].
• Дочка — Тетяна Єфименко — поетеса «срібного віку».
• Нащадок — Тарас Єфіменко — поет-двотисячник, псевдонім — Юхим.

Бібліографія

• Демонология жителей Архангельской губернии // Памятная книжка Архангельской губернии на 1864 год.
• Сборник малороссийских заклинаний / сост. П. Ефименко. — Б. м. : б. и., 1869?. — VI, 70 с.
• Договор найма пастухов // Записки по отделению этнографии Русского Географического общества. 1878, т. 7.
• Заволоцкая чудь. Архангельск, 1869. — 144 с.
• Икота и икотница. — Памятная книжка Архангельской губернии на 1861 год.
• Материалы по этнографии русского населения Архангельской губернии // Записки Русского географического общества. 1878, тт. 1-2.
• Памятники языка и народной словесности, записанные в Архангельской губернии //Памятная книжка Архангельской губернии на 1864 год.
• Приданое по обычному праву крестьян Архангельской губернии // Записки по отделению этнографии Русского Географического общества. СПб., 1873. Т. 3.
• Сборник народных юридических обычаев Архангельской губернии // Труды Архангельского губернского статистического комитета. Кн. 1. Вып. 3. 1869. 336 с.
• Семья Архангельского крестьянина // Журнал Министерства народного просвещения. 1874, кн. 10-12.
• Труды комиссии по исследованию кустарных промыслов. Харьков, 1882. Вып. 1: Сумский уезд.
• Ярило, славяно-русское божество. Русское географическое общество. 1869.
• [Автобиографические заметки]. / Публ. С. М. Ляшко. // Музейний вісник [ЗКМ]. — Вип. 6. — Запоріжжя, 2006. — С.174-179.