Єфремов Дмитро Васильович

Дмитро Васильович Єфремов (нар. 2 листопада 1900(19001102), місто Санкт-Петербург, тепер Російська Федерація — 27 листопада 1960, місто Москва) — радянський діяч, міністр електропромисловості СРСР. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1952—1956 роках. Канддат технічних наук (1941), професор (1933).

Єфремов Дмитро Васильович
Народився	2 листопада 1900(1900-11-02)  Санкт-Петербург, Російська імперія
Помер	27 листопада 1960(1960-11-27) (60 років)  Москва, СРСР
Поховання	Новодівичий цвинтар
Громадянство	Росія,  СРСР
Національність	росіянин
Діяльність	інженер-механік
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний політехнічний університет Петра Великого
Партія	КПРС
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Єфремов.

Життєпис

Народився в родині зубного техніка.

У 1918—1921 роках — вчитель фізики 13-ї Петроградської гімназії; десятник-кресляр і виконавець робіт на будівництві залізничної лінії Петроград — Рибінськ; старший технік та завідувач відділу обладнання будівництва залізничної лінії Александров-Гай — Емба.

У 1924 році закінчив Ленінградський політехнічний інститут.

З 1924 році працював на заводі «Електросила» в місті Ленінграді; інженер-проєктувальник, завідувач електромеханічної лабораторії, завідувач бюро досліджень, начальник технічного відділу.

У 1938—1941 роках — під слідством в органах НКВС СРСР, виконував роботу керівника групи досліджень — начальника лабораторії при головному інженері 40-го відділу заводу «Електросила» імені Кірова в Ленінграді. У липні 1941 року звільнений.

У липні 1941 — травні 1947 року — головний інженер, заступник директора Ленінградського заводу «Електросила» імені Кірова. Одночасно працював завідувачем кафедри Ленінградського політехнічного інституту. У 1945—1946 роках — начальник Особливого конструкторського бюро.

Член ВКП(б) з 1943 року.

У травні 1947 — квітні 1948 року — заступник міністра електропромисловості СРСР — начальник Технічного управління і голова Науково-технічної ради Міністерства електропромисловості СРСР, одночасно редактор журналу «Вісник електропромисловості».

У квітні 1948 — 2 квітня 1951 року — 1-й заступник міністра електропромисловості СРСР.

2 квітня 1951 — 5 березня 1953 року — міністр електропромисловості СРСР.

У березні 1953 — квітні 1954 року — 1-й заступник міністра електростанцій і електропромисловості СРСР.

У квітні 1954 — 1956 року — заступник голови Бюро з хімії та електроенергетиці при Раді міністрів СРСР.

У 1945—1960 роках — заступник начальника Головного управління із використання атомної енергії при Раді міністрів СРСР.

Автор наукових праць в галузі електромашинобудування.

Помер 27 листопада 1960 року в Москві. Похований на Новодівочому цвинтарі Москви.

Звання

• військовий інженер ІІ-го рангу

Нагороди

• три ордени Леніна
• два ордени Трудового Червоного Прапора
• орден «Знак Пошани»
• медалі
• Ленінська премія (1959) — за створення синхрофазотронів на 10 000 000 000 еВ
• Сталінська премія І ступеня (1946) — за створення парової турбіни генератора потужністю 100 тисяч л. с., частотою 10 000 об/хв, встановлених на ТЕЦ
• Сталінська премія ІІІ ступеня (1948) — за створення турбогенератора потужністю 100 тис. КВт при 3000 об/хв з водневим охолодженням
• Сталінська премія (1952)
• Сталінська премія І ступеня (1953) — за розробку і впровадження в промисловість електромагнітного методу поділу ізотопів і отримання цим методом літія