Тимченко Євген Костянтинович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тимченко.

Євге́н Костянти́нович Тимче́нко (псевдонім — Богун; 27 жовтня 1866, Полтава — 22 травня 1948, Київ) — український мовознавець-україніст, спеціаліст із санскриту, порівняльного мовознавства, поліглот (знав французьку, німецьку, англійську та італійську мови), перекладач (Метерлінк, Мопассан, Байрон та інші), академік АН УРСР, член-кореспондент AH CPCP (з 1929 року).

Євген Костянтинович Тимченко
Народився	27 жовтня 1866(1866-10-27) Полтава, Російська імперія
Помер	22 травня 1948(1948-05-22) (81 рік) Київ, УРСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Країна	Російська імперія→УНР→СРСР
Національність	українець
Діяльність	філолог, русист, українознавець, викладач університету
Alma mater	Київський університет, Петербурзький університет
Галузь	мовознавець—україніст, перекладач
Заклад	Інститут мовознавства АН УРСР
Вчене звання	Дійсний член НТШ, академік АН УРСР, член-кореспондент AH СРСР, професор Варшавського університету і Київського університету
Членство	НАНУ Академія наук СРСР Наукове товариство імені Шевченка
Роботи у Вікіджерелах  Тимченко Євген Костянтинович у Вікісховищі

Автор праць із фонетики, граматики, лексики, лексикографії, діалектології та історії української мови, автор підручників, загалом понад ста праць (деякі з них ще й досі не опубліковані, окремі мають сучасні передруки^[1]). Автор першого перекладу фінського епосу «Калевала» українською мовою^[2].

Активний член Братства тарасівців, дійсний член НТШ, член Київської Старої Громади (1918–1932), професор Київського університету й ІНО, з 1918 року — голова Постійної Комісії для складання історичного словника української мови УАН. Учасник правописної конференції 1927 року.

Дмитро Павличко у передмові до видання «Калевали» в перекладі Євгена Тимченка зауважить:

Євген Тимченко духовно і фізично належить до плеяди найкращих українських інтелігентів, що їх розтоптала комуністична система.

Життєпис

Народився 27 жовтня 1866 року в Полтаві в родині службовця. У 1889—1890 роках навчався в Петербурзькому університеті як вільний слухач. У 1891—1893 роках працював у державних установах Києва і Чернігова, в редакції «Киевской старины», в бібліотеці Київського університету. 1910 року закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. Викладав російську мову в середніх навчальних закладах та Вищих жіночих курсах, магістр російської мови та словесності. Працював у редакції часопису «Киевская старина».

У 1914—1915 роках, після захисту дисертації, викладав у Варшавському університеті. 1916 року евакуювався до Ростова, де організував товариство «Просвіта».

1918 року делегований до Центральної Ради як представник «Просвіти». Брав участь у заснуванні Української академії наук. У 1918—1932 роках обіймав посаду професора Київського університету. У 1919—1930 роках працював головою Комісії для складання історичного словника української мови ВУАН, водночас був заступником голови соціально-економічного відділу Інституту української наукової мови ВУАН. У 1925—1928 роках член Комісії для впорядкування українського правопису при Наркомосі України. У 1930—1933 роках працював у відділі історії української мови Інституту мовознавства ВУАН. Звільнений за сфабрикованим звинуваченням про «участь у контрреволюційній діяльності СВУ»^[3].

1938 року безпідставно заарештований органами НКВС. Належність до контрреволюційної організації заперечив, але визнав свої «націоналістичні» погляди. 1939 року засуджений на 5 років заслання до Красноярського краю. 1943 року повернувся до Києва і старанням Максима Рильського та Леоніда Булаховського був прийнятий на попереднє місце роботи. З 1944 року працював старшим науковим співробітником Інституту мовознавства АН УРСР. Тривалий час не мав можливості опублікувати свої праці через заборону з боку радянської цензури (лише 1948 року посмертно з'явилася його стаття «Одна діалектна особливість вживання морфеми ся»).

Помер 22 травня 1948 року.

Наукова і творча діяльність

У питаннях сучасної літературної мови представник архаїзаторсько-етнографічної школи, що орієнтувалася на самобутність розвитку мови в дусі відповідно пересіяних діалектних записів, а в історії мови — молодограматиком.

Виступав проти гіпотези про прасхідньослов'янську мову («Слов'янська одність і становище української мови в слов'янській родині» [Архівовано 27 січня 2018 у Wayback Machine.] // журнал «Україна», 1924). Пропонував увести до української абетки літери s (замість дз), z (замість дж) та j (замість й, зокрема в є, ї, ю, я) Євген Тимченко. Desiderata в справі нашого правопису. — Історія українського правопису. XVI—XX ст. — Київ, 2004. Харківська правописна конференція підтримала ідею щодо s та z , проте після того, як ЦК КП(б)У на чолі з Лазарем Кагановичем засудив впровадження нових літер, конференція анулювала своє рішення^[4].

Разом з Володимиром Науменком та іншими співробітниками журналу «Киевская старина» уклав тлумачний словник української мови, який після остаточної редакції Бориса Грінченка став відомий як «Словник Грінченка».

Твором життя Тимченка є «Історичний словник українського язика (XIV—XVIII ст.)». Тимченко склав його прототип на поч. ХХ ст. і він мав бути виданий як додаток до «Словаря української мови» Б.Грінченка (1907–1909), але перший том (А–Ж) в дуже поширеній версії при співпраці Е.Волошина, К. Лазаревської та Г.Петренка вийшов лише у 1930–1932 роках. Розгром української культури в УСРР припинив працю над словником, черговий випуск знищений у друкарні. Картки для дальших випусків зберігаються в Інституті мовознавства в Києві.

Перекладав карельсько-фінський і естонський народні епоси («Калевала», Львів, 1901^[5], «Калевіпоег» — частково) і з французької мови (Мопассан, Метерлінк, Гюґо).

Вибрані праці

• Еліас Леннрот. Ораторія КАЛЕВАЛА. 50 рун Євген Тимченко Львів, [НТШ], 1901, 361 сторінка.

Монографії [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]

• «Причинки до української діалектології» (К., 1908).
• «Функции генетива в южнорусской языковой области» [Архівовано 7 грудня 2016 у Wayback Machine.] (Варшава, 1913)
• «Льокатив в українській мові» [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] (К., 1925).
• «Номінатив і датив в українській мові» [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] (К., 1925).
• «Вокатив і інструменталь в українській мові» [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] (К, 1926).
• «Акузатив в українській мові» [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] (К., 1928).
• Відмінки іменників української мови: студії Євгена Тимченка 1913—1928 років / Ред. М. Г. Железняк, О. С. Іщенко, С. Ю. Бортник, Р. М. Кушнір, М. І. Мельник, М. І. Степаненко, Я. С. Яцків. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2022. doi:10.37068/b/9789660299610 [репринтне видання].

Словники

• Словник Грінченка (у співавторстві)
• Русско-малорусский словарь. (2 тт., 1897–1899).
• Русско-малорусский словарь. Т. 1 (А–О). 1897.
• «Історичний словник українського язика» (Т. 1, — Т. 2; Х.-К., 1930—1932; перевидано 1985).
• «Матеріали до словника писемної та книжної української мови XV—XVIII ст.» (У 2 кн.; К., 2002). — Кн. 1. А-Н, — Кн. 2. О-Я.

Підручники

• «Українська граматика» [Архівовано 19 лютого 2018 у Wayback Machine.] (К., 1907, 1917, 1918).
• «Українська граматика для шкіл середніх» (1918)
• «Українська граматика для ІІІ і IV кляси шкіл середніх» (1918)
• «Курс історії українського язика. Вступ і фонетика» [Архівовано 9 липня 2021 у Wayback Machine.] (К., 1927; 2-е вид. 1930).

Статті

• Програма до збирання діалектичних одмін української мови (1910, у співпраці з К.Михальчуком)
• Мірза-Авакянц — «Читанка з історії України», ч. 1, вип. 1 (1922)
• О. Колесса — Південно-волинське городище і городиські рукописні памятники XII—XVI в. (1923)
• Вказівки, як записувати діалектичні матеріали на укр. язиковім обширі (1925)
• Рід в українській мові // Збірник історично-філологічного відділу ВУАН. — № 76-б, ч. 2. — 1928. — С. 125—138;
• Пам'яті Бориса Михайловича Ляпунова // Наукові записки Інституту мовознавства АН УРСР. — Т. 2-3. — 1946. — С. 242—248;
• Одна діалектна особливість вживання морфеми -ся // Наукові записки Інституту мовознавства АН УРСР. — Т. 6. — 1948. — С. 74-75;