Іванов Валерій Феліксович

Вале́рій Фе́ліксович Івано́в (нар. 19 липня 1961, Луганськ, УРСР) — доктор філологічних наук (1996), професор (2000). Президент Академії української преси з квітня 2001.^[1] Автор першого в Україні підручника «Журналістська етика» (2006, у співавторстві з Володимиром Сердюком).^[2] Автор посібника «Практикум із журналістської етики» (2012, у співавторстві з Сергієм Штурхецьким).^[3] Член НСЖУ і Комісії з журналістської етики (до 2013 року). Завідувач кафедри реклами та зв'язків з громадськістю Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (з 1999 року).

Іванов Валерій Феліксович
Народився	19 липня 1961(1961-07-19) (64 роки)  Луганськ, Українська РСР, СРСР
Країна	Україна
Діяльність	науковець, журналіст
Alma mater	КНУ імені Тараса Шевченка
Галузь	філологія
Заклад	КНУ імені Тараса Шевченка
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор філологічних наук[d] (1996)
Нагороди	Золота медаль НАН України за перемогу в конкурсі молодих науковців (1992)
Висловлювання у Вікіцитатах

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Іванов.

Біографія

Народився у Луганську 19 липня 1961 року. З 17 років працював на шахті «Ворошиловградська 1-2» у Шахтопрохідницького управління № 5 тресту «Ворошиловградшахтопроходка».

Закінчив історичний факультет Луганського педагогічного інституту. 1988 року став аспірантом, асистентом, доцентом факультету журналістики КНУ ім. Шевченка. З 1995 року — заступник директора з наукової роботи. У 1996 році захистив докторську дисертацію на тему «Методологія та методика дослідження змісту масової комунікації». З 1997 року — професор кафедри періодичної преси, згодом — завідувач кафедри організації масово-інформаційної діяльності Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка.

Є сумісником на кафедрі соціальних комунікацій філологічного факультету Маріупольського державного університету.

Досягнення

Професор, доктор філологічних наук, завідувач кафедри організації масово-інформаційної діяльності (згодом — реклами та зв'язків з громадськістю) Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка (з 1999); президент Центру вільної преси; член Комісії з журналістської етики; перший віцепрезидент ВБФ «Журналістська ініціатива», член Європейської асоціації комунікаційних досліджень та освіти (ECREA), президент Академії української преси і заступник голови навчально-методичної комісії з журналістики Міністерства освіти і науки України.

• Член Громадської ради при Комітеті ВHE з питань свободи слова (з 2024)^[4].
• 1992 — золота медаль НАН України в конкурсі молодих науковців^[5].
• 2009 — Почесна грамота Верховної Ради України^[6]
• 2014 — Грамота НАН України^[6]

Доробок

Автор і співавтор понад 300 наукових робіт, зокрема 28 монографій, 6 підручників і 15 посібників, 45 брошур^[7][8], всього 531 наукової роботи^[6].

Автор

• «Это нашей истории строки» (1990)
• «Техніка оформлення газети» (1994, 1997, 2000)
• «Соціологія і журналістика» (1994, 1998)
• «Контент-аналіз: Методологія і методика дослідження» (1994)
• «Теоретико-методологічні основи вивчення змісту масової комунікації» (1996)
• «Соціологія журналістики» (1998)
• «Соціологія масової комунікації» (1999, 2000, 2003)
• «Законодавство про ЗМІ» (1999)
• «Інформаційне законодавство» (1999)
• «Основи техніки оформлення газети» (2000)
• «Медіа та політреклама у дзеркалі закону» (2001)

Співавтор

• «Основи комп'ютерної журналістики» (1995)
• «Сучасні комп'ютерні технології і засоби масової комунікації» (1996)
• «Масова комунікація» (1997)
• «Комп'ютерні технології в ЗМІ» (1997)
• «Комп'ютер для журналіста» (1998, у 2 т.)
• «Основи масово-інформаційної діяльності» (1999)
• «Телебачення спецоперацій» (2003)
• «Досвід контент-аналізу» (2003)
• «Experience of Content Analysis» (2005).

Особисте життя

• Батько — гірничий інженер, мати — інженер-хімік.
• Дружина — доктор педагогічних наук, професор, працює в системі Академії педагогічних наук України.
• Син — Денис Валерійович Іванов — журналіст, учасник проєкту журналістських розслідувань, який 2018 року публікував інформацію про одного з високопоставлених чиновників Нацполіції^[9][10].

Захоплюється класичною літературою, товаришує з Петром Тимофійовичем Мірошниченком і Георгієм Почепцовим^{[джерело?]}.