Ізяслав Давидович

Ізясла́в Дави́дович (бл. 1100 — 6 квітня 1161) — руський князь із династії Рюриковичів. Великий князь київський (16 грудня 1154 — 20 березня 1155, 19 травня 1157 — 21 грудня 1158, 12 лютого — 6 березня 1161 Князь чернігівський. Син Давида Святославича. У західній традиції — Ізясла́в III.

Ізяслав Давидович
Ізяслав Давидович
Князь Чернігівський
1151 — 1157
Попередник:	Володимир Давидович
Наступник:	Святослав Ольгович
Великий князь Київський
зима 1155 — березень 1155
Попередник:	Ростислав Мстиславич
Наступник:	Юрій Долгорукий
19 травня 1157 — осінь 1158
Попередник:	Юрій Долгорукий
Наступник:	Мстислав Ізяславич
12 лютого 1161 — 6 березня 1161
Попередник:	Ростислав Мстиславич
Наступник:	Ростислав Мстиславич
Народження:	Невідомо
Смерть:	6 квітня 1161(1161-04-06) Київ
Поховання:	Чернігів
Рід:	Рюриковичі (Давидович)
Батько:	Давид Святославич
Мати:	Theodosiad
Діти:	unknown daughter of Iziaslav II of Kyivd
Медіафайли у Вікісховищі

Не плутати з Ізяслав Давидович (син Давида Ростиславича).

Біографія

На відміну від свого брата Володимира підтримував Ізяслава Мстиславича в боротьбі за Київ проти Юрія Довгорукого. У битві на Руті 1151 року Володимир загинув, а Ізяслав заволодів Черніговом.

Після смерті Ізяслава Мстиславича та В'ячеслава Володимировича київський престол перейшов до смоленського князя Ростислава Мстиславича, який пішов на Чернігів війною й зазнав поразки, після чого поступився Києвом Ізяславу Давидовичу. Однак, Ізяславу теж довелося поступитися Києвом грізнішому Юрію Довгорукому.

Великий князь Київський Ростислав Мстиславич і його племінник Мстислав Ізяславич знаходять помираючого Ізяслава Давидовича, картина Б. Чорікова

Чернігівський князь Ізяслав Давидович знову захопив великокняжий київський престол 1157 року, після того як Юрія Довгорукого отруїли в Києві. За чергою старшинства Ізяслав мав поступитися чернігівським столом та округою своєму молодшому родичу двоюрідному братові новгород-сіверському князеві Святославу Ольговича. Замість цього Ізяслав лише віддав Святославу Чернігів з сімома іншими містами.

Зібравши військо він пішов 1158 (1159) року на волинського князя Мстислава Ізяславича і галицького князя Ярослава Осмомисла і кликав чернігівського князя Святослава Ольговича на допомогу. Коли він відмовився, то Ізяслав передав йому: «Дивись, брат! Коли, Бог дасть, впораюсь в Галичі, тоді вже не нарікай на мене, як поповзеш ти з Чернігова назад до Новгороду Сіверського». На цю погрозу Святослав відповів, що відображає спустошення щонайменше руської землі лівобережньої Наддніпрянщини й заселення її половцями: «Господи, ти бачиш моє смирення, скільки я поступався своїм, не бажаючи лити крові християнської, губити своєї вітчини; взяв я місто Чернігів з сімома іншими містами, та й то порожніми: живуть в них псарі та половці». Серед цих спустілих міст заселених половцями в Чернігівській землі присутнє одне з найстаріших і найбагатших міст Подніпров'я - Любеч.^[1]

Під Білгородом берендеї перекинулися до Мстислава, і йому довелося втікати з Києва й шукати союзників. Спочатку Ізяслав здійснив невдалу спробу захопити Чернігів, де сидів Святослав Ольгович. Потім, 1161 року, отримавши підтримку від володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського здобув Київ утретє, але знову не зміг втримати його, зазнавши поразки від Мстислава Ізяславича, який віддав київський престол своєму дядькові Ростиславу як старшому в роді. Втікаючи від переслідування, Ізяслав отримав смертельну рану й незабаром помер.