Імператор Ґо-Уда

Імператор Ґо-У́да (яп. 後宇多天皇, ごうだてんのう, ґо-уда тенно; 17 грудня 1267(12671217) — 16 липня 1324) — 91-й Імператор Японії, синтоїстське божество. Роки правління: 6 березня 1274 — 27 листопада 1287^[1]. Ім'я перекладається як «Пізній Уда», що іноді пояснюють як Уда II.

Імператор Ґо-Уда
яп. 後宇多天皇
Народився	17 грудня 1267
Помер	16 липня 1324 (56 років)  Daikaku-ji Templed, Район Укьо, Кіото, Японія
Поховання	Saganod
Країна	Японія
Діяльність	Бгікшу
Знання мов	японська
Magnum opus	Otein Yuigōd, Q107046450?, Letters of the Emperor Go-Uda, Promotion of the Precepts of the Daigo Schoold, Imperial Letter Accompanying a Prayer for the Prosperity of To-ji Templed і Q107044872?
Посада	імператор Японії
Конфесія	буддизм
Рід	Daikakuji lined
Батько	Імператор Камеяма
Мати	Fujiwara no Sanekod
Родичі	Tōin Kinyasud, Q110768783? і Prince Tadafusad
Брати, сестри	Tokiwai-no-miya Tsuneaki-shinnōd, Jidō-hosshinnōd, Gyōen-hosshinnōd, Ryōjo-hosshinnōd і Sonchin-hosshinnōd
У шлюбі з	Motoko Horikawad, Fujiwara no Chūshid, Reishi-naishinnōd, Mizukod, Yūgimonin no Ichijō no Tsuboned, Rinshi-joōd, Itsutsuji Munechikas kvinnad і Kasan'noin Nagamasas kvinnad
Діти	Імператор Ґо-Нідзьо, Shōshi-naishinnōd, Імператор Ґо-Дайґо, Baishi-naishinnōd і Shōen-hosshinnōd
Автограф
Медіафайли у Вікісховищі

Другий син імператора Камеями і дружини Санеко, доньки Тоін Санео і онуки Сайондзі Кінцуне. При народженні отримав ім'я Йохіто. 1268 року був проголошений наслідним принцом і через шість років, коли йому виповнилося сім років, зійшов на трон^[2]. Утім, де-факто продовжував правити імператорським двором його батько^[2]. Керування державою здійснював сіккен Ходзьо Токімуне. У 1274 і 1281 роках юаньські війська Хубілая двічі невдало атакували Японію. 1275 року Ходзьо призначив спадкоємцем трону принца Хірохіто, двоюрідного брата Ґо-Уди.

1286 року оголосив свого сина Куніхару спадкоємцем трону. Проте 1287 року, внаслідок політичних інтриг ексімператора Ґо-Фокакуса та підозри щодо верховного імператора Камеями з боку сіккена, імператор Ґо-Уда був змушений зректися трону на користь сина ексімператора Ґо-Фукакуса — принца Хірохіто, що став знаний як імператор Фусімі^[2].

Після зречення відійшов від державних справ, та правив як верховний імператор під час правління своїх синів — імператора Ґо-Нідзьо (з 1301 до 1308 року) й імператора Ґо-Дайґо (з 1318 до 1321 року))^[2]. Після 1308 року став виявляти інтерес до екзотеричному буддизму (міккйо). Видав ейсендзі (прокламацію) про наданню навічно право монатсирю Дайкакудзі присвоювати ченців ранги хоін, хохасі, хоген. Це рішення було скасовано лише імператором Мейдзі.

Є автором працб «Біографія Денґьо Дайсі» й «Заповіт особистої печатки імператора Гауди». Останню складено у 1321 році, де він описує обставини відновлення храму Дайкакудзі та наводить 21 статтю свого заповіту, написаного в надії на подальше процвітання Дайкакудзі та езотеричного буддизму загалом.