Імперський бумеранг

Імперський бумеранг або бумеранг Фуко — теза про те, що уряди, які застосовують репресивні методи для контролю над колоніальними територіями, зрештою приходять до застосування таких самих методів всередині країни проти власних громадян.

Витоки

Цю концепцію висунули Ганна Арендт у «Витоках тоталітаризму» та Еме Сезер у «Дискурсі про колоніалізм» для пояснення походження європейського фашизму в першій половині 20 століття^[1][2][3]. За словами їх обох, методи Адольфа Гітлера та нацистської партії не були винятковими з точки зору всього світу, оскільки європейські колоніальні держави вбивали мільйони людей по всьому світу під час колонізації протягом дуже тривалого часу. Скоріше, ці методи були винятковими в тому, що їх застосовували до європейців у межах Європи, а не до колонізованого населення на глобальному півдні^[4].

У своїй книзі «Витоки тоталітаризму» Ганна Арендт розглядає радянський і нацистський режими в одному ряду з європейськими колоніями в Африці та Азії, як їхнє пізніше і моторошне перетворення. Вона аналізує російський панславізм як стадію у розвитку расизму та тоталітаризму. Її аналіз продовжив Олександр Еткінд у книзі «Внутрішня колонізація. Імперський досвід Росії»^[5].

Зв'язок з Фуко

У своїй лекції 1976 року «Суспільство треба захищати» Мішель Фуко розвинув ці ідеї^[6]. На його думку:

Хоча колонізація з її методами, політичними та юридичними інструментами, вочевидь, перенесла європейські моделі на інші континенти, вона також справила значний ефект бумеранга на механізми влади на Заході, а також на апарати, інституції та методи влади. Цілий ряд колоніальних моделей був повернутий назад на Захід, і в результаті Захід став практикувати щось схоже на колонізацію, або внутрішній колоніалізм, на собі самому.

Використання

Бумеранг Фуко використовувався для пояснення усе більшої мілітаризації поліції та її застосування всередині країни у відповідь на політичний протест у міських центрах.^[7][8] Таке застосування також поширилося в усьому світі^[9][10], оскільки глобалізація мілітаризованого поліційного контролю продовжує залишатися ключовим аспектом сучасної зовнішньої політики західних колоніальних держав, таких як Сполучені Штати, чиї ранні експерименти з розробки комплексних державних апаратів примусу та методи боротьби з повстанцями почалися під час колонізації Філіппін.^{[11][4][12][13]}

Див. також

• Імперіалізм
• Постколоніалізм