Інвентарні правила

«Правила для управління маєтками по затверджених для оних інвентарям»^[1], більш відомі як Інвентарні правила (1847—1848) — положення, які визначали розмір селянського наділу та уніфікували повинності поміщицьких селян на Правобережній Україні, Білорусі та Литві.

Інвентарні правила були запроваджені російським імператором Миколою І і спрямовані на обмеження кріпосного права. До цього монарха спонукала загроза повного розорення селян. 15 (27) квітня 1844 Микола І затвердив «Положення комітету західних губерній про заснування губернських комітетів для запровадження інвентарів». Комітети повинні були складати та затверджувати інвентарі по кожному маєтку строком на 6 років. Того ж року було відкрито губернські комітети і в південно-західному краї.

У червні 1846 київський генерал-губернатор Д. Г. Бібіков повідомив уряд, що інвентарі, розроблені комітетами, не є ефективними через їх розрізненість, різноманітність. Він запропонував урядові затвердити інші інвентарі, розроблені в його канцелярії за єдиною формою. Уряд погодився, і єдині правила було затверджено 26 травня (7 червня) 1847, а в новій редакції — 29 грудня 1848 (10 січня 1849).

Посилання

• Стаття «ІНВЕНТАРНІ ПРАВИЛА 1847-48» [Архівовано 11 жовтня 2011 у Wayback Machine.] в УРЕ.
• Інвентарні правила на сайты cyclop.com.ua [Архівовано 15 березня 2013 у Wayback Machine.]
• Курсова на тему Інвентарна реформа 1847-1848 рр. та її особливості проведення на Правобережній Україні [Архівовано 25 грудня 2019 у Wayback Machine.]